Попри наведений аналіз літописної версії щодо Коломиї, ми вважаємо, що реальне виникнення і активне функціонування даного населеного пункту слід відносити на декілька десятиліть раніше. Це випливає хоча б із вказаного епізоду (навіть не зважаючи на те, вірний він у своїй хронології, чи помилковий), де місто виступає як добре відоме у Галичині, важливий військово-стратегічний пункт південно-східних околиць Галицької землі, призначений виключно для «великих князів». Така постановка питання переконує, що місцеві монархи Коломию цінували і не передавали її у кормління будь-кому. Як правило, вона являлась доменіальною власністю правлячої династії.
На нашу думку, не слід відкидати і того припущення, що упродовж 1227-1228 pp. коломийські солевидобувні рудники і солеварні могли знаходитись у руках Мстислава Удатного. Він, після передачі Галича іншому синові Ендре II, своєму зятеві - Ендре, до самої смерті перебував у Пониззі, яке (що не заперечується) включало в себе й Коломийську волость. Одночасно дана територія виступала рубіжним тереном із північно-західними землями Корони, підтримуючи з ними тісні економічні зв'язки.
Таким чином, у першій половині XIIIст. з боку руських князів і боярської верхівки спостерігалося особливе зацікавлення у привласненні і активному використанні у власних цілях соляних покладів, які були важливою стратегічною сировиною і знаходились в околицях Коломиї.
Зі сторони Арпадів рівень зацікавленості у встановленні своєї влади на території Подністров'я і, зокрема - в межах Коломийської волості, був у жодному випадку не меншим, ніж серед їхніх східнослов'янських супротивників. Це пояснювалось тим, що угорці впродовж попередніх десятиліть чітко виробили методику використання і розподілу соляних ресурсів, що зосереджувались у Трансільванії, зокрема - у Марамарошському комітаті. Існування у розпорядженні Арпадів соляної палати, яка приносила чималі прибутки правлячій династії, констатується артикулом №24 Золотої булли 1222 р. Ендре II, а подальше його зацікавлення у торгівлі сіллю фактично підтверджене артикулом №31 оновленої Золотої булли 1231 р.
Видобуток, переробка, продаж солі перебуваючи у руках монархів Корони святого Іштвана, цікавили і угорське духовенство, яке часто ініціювало проникнення католицизму на терени Русі, маючи у цьому власне матеріальне та ідеологічне зацікавлення. Від 20-х pp. XIII ст. у Галичині активно працювали представники Ордену францисканців і домініканців, причому, за словами Л.Вайгеля, монастир останніх знаходився і у Коломиї.
Очевидно, що на основі цих причин в 1233 р. у комітаті Берегсаз згідно угоди Ендре IIі папського легата, священнослужителі отримали значні привілеї в сфері торгівлі сіллю. Звичайно, що ідея укласти даний договір зі Святим Престолом не виникла на «голому місці», а вже мала достатньо тривалу історичну тяглість.
Саме тому ми вважаємо, що вже на етапі правління Кальмана у Галичині (1214-1221 pp. з перервами) відомі соляними покладами околиці Коломиї і саме місто, могли стати безпосереднім доменом правлячої династії. Оскільки вказаний населений пункт мусів становити велике зацікавлення для Арпадів, бо калусько-коломийські рудники (при наявності у Подністров'ї влади угрів) являли собою практично єдине географічне ціле із трансільванськими покладами даної сировини, ми цілком сміливо припускаємо, що він міг отримати свою назву від імені галицького короля - Кальмана (чи Коломана).
Важливість перебування Коломиї у складі Корони святого Іштвана була відповідно оцінена місцевими монархами у XIV ст., коли за часів правління Лайоша (Людовіка) Великого (1342-1382 pp.) у Галицькій землі місто стало центром однойменного округу (districtusColomiensis).
Єдиний сумнів щодо остаточного затвердження угорської версії походження назви досліджуваного населеного пункту викликає філологічна сторона проблеми. Оскільки ім'я Кальман у латинському варіанті виглядає як Caiman, очевидно, що більш логічною була б назва міста Кальманія, чи Кальмане (Calmania, Calmane(ae) - Кальманове). Існуюча в XIII-XIVст. версія - Коломия (Colomea), на наш погляд, не зовсім відображає угорське коріння свого походження. Літописний варіант назви міста «Коломия» - зайве тому підтвердження. Однак і в даному випадку вище наведені роздуми є не більш як припущення, які не мають достатньо аргументів і вимагають подальшої глибокої перевірки і аналізу.
Таким чином, угорська версія походження назви Коломиї на тлі існуючих в українській історичній науці та краєзнавстві варіантів, є далеко не безпідставною. Вона опирається на фундаментальну і тривалу історичну традицію присутності у Галицькій і Волинській землі, на Пониззі угорських економічних впливів та реальної військово-політичної та релігійної влади. Чимало аргументів свідчать, що саме Арпади могли дати назву цьому важливому стратегічному населеному пункту, який становив великий інтерес для представників будь-якої династії, котра закріплювалась у Подністров'ї.
Попри таку констатацію, ми все ж вважаємо, що проблематика походження назви Коломия продовжує залишатись відкритою.
Поліваріантність існуючих на проблему поглядів змушує поглиблено шукати підтвердження якійсь одній-двом вузловим концепціям, які б виключили висування інших - менш вірогідних. Однак таке завдання, на наш погляд, можна реалізувати завдяки детальному вивченню відомих і ще не відкритих писемних джерел (в тому числі угорських, польських, з папської канцелярії та ін.), артефактів тощо.