Вдруге сільськогосподарські товаровиробники зіткнулися із зазначеною проблемою в 1999—2000 роках, коли відбулася лібералізація експорту зерна без належного державного регулювання та контролю на зерновому ринку. Тоді аграрний сектор зазнав рекордних збитків — 3,6 млрд. грн. Виправляти ситуацію знов довелося указами Президента України з питань аграрного та зернового ринку, які були прийняті 6 та 29 червня 2000 року. У результаті вжитих заходів уже в другій половині 2000 — першій половині 2001 року ціни на зерно подвоїлись і вийшли на рівень світових. За підсумками 2000 року сільське господарство стало рентабельним (прибуток — 1,4 млрд. грн.), а дві третини підприємств — прибутковими. Ціновий паритет почав вирівнюватись на користь селян .
Однак у минулому році знов проявились серйозні недоліки в організації аграрного ринку, особливо втрати від тіньових схем продажу продукції. Великі надії селян на багатий урожай у фінансовому плані не виправдались. Причина полягає в тому, що не всі положення зазначених указів Президента України з питань організації прозорого аграрного ринку були виконані. Бракувало послідовності стратегії формування його інфраструктури та скоординованих і наполегливих зусиль щодо спрямування у прозорий ринок товаропотоків сільськогосподарської продукції. Насамперед не виконане завдання щодо запровадження заставних закупівель зерна для вирівнювання сезонних коливань цін. Відповідних бюджетних асигнувань на дані цілі уже другий рік не передбачається.
Розглядаючи принципи державно-регуляторних відносин, слід наголосити на необхідності пошуку моделі оптимального доповнення стимулів ринкового механізму важелями державного впливу. В її основі має бути підхід, за яким держава не повинна блокувати дію економічних законів, а її регуляторна спрямованість повинна дотримуватись координат, заданих основними законами ринкової економіки. Завдяки такій методологічній базі створюються системні ознаки повноцінного функціонування ринку й аграрні підприємства самостійно, керуючись раціональними мотивами поведінки, приймають економічно відповідальні рішення щодо тривалої виробничої діяльності, результати якої залежать від власних зусиль, а не від державних преференцій, податкових пільг чи тіньових схем одержання прибутку. Останні, як відомо, ще займають значне місце в практиці господарювання суб’єктів аграрного ринку.
За різноманітністю форм власності та господарювання аграрний сектор України не відрізняється істотно від сільського господарства держав ЦСЄ. Проте є різниця у результатах їх діяльності, і це дає підстави для принципового висновку про те, що статичних компонентів ринкової системи не досить для забезпечення успіху аграрної реформи. Потрібні ще адекватні ринковим умовам економічні механізми забезпечення ефективного функціонування агробізнесових структур. Саме цих механізмів стосується четверта особливість аграрних реформ у державах ЦСЄ.
Початкові концепції реформування аграрної сфери орієнтувалися тут на якомога швидший "запуск" у чистому вигляді ліберально-ринкової моделі функціонування аграрних суб'єктів господарювання - на максимальну лібералізацію цін, мінімальне втручання держави в обмінні процеси, обмеження бюджетного фінансування тощо. При цьому впевненість у всесиллі механізмів вільного ринку була настільки глибокою, що більшість країн у перші роки реформ не розробляли навіть загальних концепцій або програм їх проведення. Проте моніторинг ходу реальних трансформаційних процесів виявив обмежені можливості ліберально-ринкової моделі, а точніше - ліберально-ринкової шокотерапії, Наприклад, уже наприкінці 1991 р. у Чехії виникла загроза банкрутства 40% сільськогосподарських підприємств. Польські селяни з великими труднощами пристосовувалися до ринку ЄС після планових взаємовідносин у рамках ринку РЕВ, який одномоментно зник. Практично повсюдно проявився такий негативний компонент надмірно лібералізованого ринку, як диспаритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію. Під тиском цих обставин на зміну ліберально-ринковій моделі прийшла модель, яка гармонійно поєднувала ринкове та державне регулювання аграрного сектора. Було визначено два напрями державного впливу на ситуацію в аграрному секторі економіки:
1) регулювання ринку сільськогосподарської продукції;
2) регулювання фінансово-кредитного забезпечення галузі. При цьому практичні заходи щодо державного регулювання здійснювались як невідкладні.
Наведемо деякі приклади такого регулювання аграрного ринку.
У Польщі ще в середині 1990 р. було створено Агентство сільськогосподарського ринку із завданням проведення інтервенційних закупівель та реалізації сільськогосподарської продукції, нагромадження резервів і експортно-імпортної діяльності. До складу його функцій також входили аналіз сільськогосподарського ринку, збирання та опрацювання необхідної інформації, надання урядові поточних оцінок і пропозицій щодо стану цього ринку. Компетенція агентства поширювалася на ринки зерна, цукрових буряків, цукру, продуктів переробки картоплі, худоби та м'яса, вовни, льону і меду. Кошти цієї організації формувалися за рахунок бюджетних дотацій, надходжень від господарської діяльності, обороту цінних паперів та інших джерел. Вона підпорядковувалася безпосередньо Голові Ради Міністрів і будувала свої взаємовідносини з Міністерством сільського господарства та продовольства на принципах рівноправного партнерства. Статус цього агентства - державна організація з правом ведення господарської діяльності.
Агентство складалося з центрального у Варшаві та 7 філій у різних регіонах Польщі - у центрах традиційних економічних зон. Регіональні філії (агентства) не були юридичними особами і не мали власних рахунків. Але основна діяльність агентства здійснювалася саме через них. Загальна чисельність працівників агентства становила близько 250 чол. (у тому числі 95 чол. - у центральному апараті та по 18-26 чол. – у кожній філії). Загальний фонд оплати їх праці визначався Міністерством фінансів і Міністерством праці, а в межах цього фонду агентство самостійно встановлювало штат.
Основним інструментом регулювання ринку, використовуваним агентством, були інтервенційні закупівлі та відповідні інтервенційні ціни. Вони формувалися під впливом вільних цін і змінювалися у часі та просторі, зберігаючи при цьому своє основне призначення - пом'якшити екстремальні ситуації з метою стабілізації ринку. Певний рівень рентабельності забезпечували мінімальні гарантовані ціни, рівень яких визначався спеціальними угодами агентства з представниками селянських організацій. При цьому враховувалися фінансові можливості агентства і затрати на виробництво відповідної продукції. Мінімальні гарантовані ціни не повинні були бути нижчими від нижньої межі коливання вільних ринкових цін і були єдиними для всіх регіонів. Другий інструмент регулювання ринку - експортні субсидії.
Інтервенційні закупівлі зерна охоплювали 2-3,5% його валового збору (або 10-20% обсягів державного обороту цього продукту). Такі масштаби діяльності агентства вважалися недостатніми і пояснювалися дефіцитом бюджетних коштів. Практикувалися також закупівлі зерна з метою резервування без переходу права власності у випадку надмірної пропозиції. За змістом і призначенням ці операції наближалися до заставних закупівель, значно поширених у розвинутих країнах.
У Чехії восени 1991 р. було створено Державний Федеральний Фонд ринкового регулювання в сільському господарстві, який розпочав свою діяльність з 1 січня 1992 р. Спочатку він виконував завдання надання експортних субсидій на основні види сільськогосподарської продукції - молочні продукти, м'ясну худобу, цукор, жито, ріпак, птицю, яйця. Потім функціями цього фонду стали закупівлі виробленої продукції за мінімальними гарантованими цінами у випадку падіння ринкових цін. Кошти для забезпечення діяльності фонду створювалися за рахунок бюджетних дотацій, надходжень від продажу продукції, компенсаційних імпортних зборів, кредитів та інших джерел.
Ще навесні 1993 р. фонд уклав контракти з 2 тис. господарств і сплатив їм спочатку половину вартості закупленої у них продукції, а після реальних поставок - решту цієї суми. Інший метод передбачав закупівлю сільськогосподарської продукції після збирання врожаю - з початковою оплатою 80% її вартості та остаточними розрахунками після продажу закупленого на відкритому ринку. Потім склалася така система розрахунків: 30% вартості - після укладання контракту, 50% - після поставок товару і 20% - після продажу його на зовнішньому ринку.
У Словаччині у 1993 р. на основі спеціального закону створено Фонд регулювання аграрного ринку з такими функціями: закупівля надлишків сільськогосподарської продукції, їх зберігання, субсидування сільськогосподарського експорту, а також інші операції, спрямовані на збалансування попиту та пропозиції, стабілізацію аграрного ринку, закупівельних цін і доходів товаровиробників. Законом передбачено, що цей фонд економічними методами сприяє зниженню пропозиції шляхом інтервенційних закупівель, встановлює дотації на експорт сільськогосподарської продукції та продовольства, співпрацює з державними органами матеріальних резервів з метою організації додаткових закупівель і реалізації надлишків сільськогосподарської продукції, бере участь у розробці державної аграрної політики щодо підтримки та організації аграрного ринку, визначає величину імпортних тарифів і коригує їх залежно від стану внутрішнього ринку, а також видає експортні та імпортні ліцензії на сільськогосподарську сировину та продовольство. Фонд має свій Статут. Його роботою керує рада у складі 14 представників держави, 3 представників товаровиробників, по 1 представнику від профспілок, союзу споживачів, торгової та промислової палат.