Отже, ліс — це самостійний і відтворюваний об'єкт природи і складова навколишнього природного середовища; об'єкт рослинного світу; об'єкт державної власності у вигляді сукупності дерев, чагарників, іншої лісової рослинності, ґрунтового покрову; джерело одержання деревини та іншої лісової продукції, що є базою ведення різних галузей господарювання; об'єкт природи, який виконує кліматорегулюючі, захисні, водоохоронні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні та інші функції та який впливає на навколишнє природне середовище; розміщений на спеціально виділених землях і зареєстрований у державних лісооблікових документах як ліс, об’єкт власності, управління, використання та охорони[6].
Ліси України за екологічним і господарським значенням поділяються на першу і другу групи.
До першої групи належать ліси, що виконують переважно природоохоронні функції, а також ліси на територіях природно-заповідного фонду, ліси, що мають наукове або історичне значення (включаючи генетичні резервати), лісоплодові насадження, субальпійські деревні та чагарникові угруповання.
До другої групи належать ліси, не віднесені до лісів першої групи, що поряд з екологічним мають експлуатаційне значення. Для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання в лісах цієї групи встановлено режим обмеженого лісокористування (Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорій захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду, затверджений постановою КМУ від 27 липня 1995 р. N 557).
До лісового фонду України належать лісові ділянки, в томучислі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 гектара.
До лісового фонду України не належать:зелені насадження в межах населених пунктів (парки, сади, сквери, бульвари тощо), які не віднесені в установленому порядку до лісів;окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.
Землі, зайняті лісом, не включаються до складу лісового фонду, оскільки вони включаються до складу земель лісового фонду. У складі земель лісового фонду виділяються: лісові площі (вкриті та не вкриті лісовою рослинністю); нелісові площі (ст. 55 Земельного кодексу України).
Поняття, види і форми права лісокористування
Право лісокористування в юридичній літературі розглядається як один з важливих правових інститутів лісового права, котрий включає в себе сукупність правових норм, які встановлюють умови і порядок багатоцільового раціонального використання, відтворення і охорони лісів, ведення лісового господарства, права і обов'язки лісокористувачів, виходячи з інтересів суспільства в одержанні деревини, інших лісових ресурсів, використання інших корисних властивостей лісу.
Право лісокористування може розглядатися в об’єктивному і суб’єктивному значеннях. Як правовий інститут лісового права, що включає в себе сукупність правових норм, які регулюють відповідну групу лісових правовідносин, право лісокористування розглядається з об'єктивної точки зору. Право лісокористування з суб'єктивної точки зору — це сукупність повноважень особи щодо використання, охорони, захисту і відтворення лісів.
Суб'єктами права лісокористування можуть бути державні, колективні, громадські підприємства, установи, організації, в тому числі релігійні, громадяни України та їх об'єднання, іноземні громадяни та юридичні особи.
Об'єктами права лісокористування є лісові ресурси та земельні ділянки лісового фонду.
Змістом права лісокористування є сукупність повноважень лісокористувачів або сукупність визначених законодавством їх прав і обов’язків.
Так, лісокористувачі мають право:
1) самостійно господарювати в лісах;
2) виключне право на заготівлю деревини (постійні лісокористувачі);
3) за погодженням із власниками лісів, постійними лісокористувачами у встановленому порядку споруджувати тимчасові будівлі та споруди, необхідні для зберігання і первинної обробки заготовленої продукції;
4) право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством тощо.
Серед обов’язків лісокористувачів виділяють обов’язок:
1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку;
2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів, виконувати встановлені обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом та договором;
3) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування, здійснювати використання лісових ресурсів способами, які забезпечують збереження оздоровчих і захисних властивостей лісів, а також створюють сприятливі умови для їх охорони, захисту та відтворення;
4) дотримуватися встановленого законодавством режиму використання земель;
5) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів і об’єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства;
6) своєчасно вносити плату за спеціальне використання лісових ресурсів;
7) забезпечувати безперешкодний доступ до об’єктів електромереж, інших інженерних споруд, які проходять через лісову ділянку, для їх обслуговування;
8) не порушувати прав інших лісокористувачів
Перелік прав та обов’язків не є вичерпним.
Право лісокористування виникає, змінюється та припиняється тільки на основі законів та інших нормативних актів. Так ст. 69 ЛК передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці провадиться за спеціальним дозволом - лісорубним квитком, ордером або лісовим квитком.
Регламентація видів права користування лісом і форм їхньої реалізації має важливе значення для забезпечення раціонального використання й охорони лісів. Виділяють такі види лісокористувань:
► за підставами виникнення — загальне та спеціальне використання лісових ресурсів
► за правовою формою реалізації – первинне використання лісів
► за строками використання – постійне і тимчасове
► за цільовим призначенням лісу – використання лісів для потреб лісового господарства; для потреб мисливського господарства; у науково-дослідних, санітарно-гігієнічних, рекреаційних, оздоровчих, спортивних та інших цілях[7].
В основу класифікації видів права лісокористування за чинним законодавством покладена роль лісів, використовуваних як природний ресурс, що виражається в значенні лісів як джерела деревини, ресурсів іншого рослинного походження і специфічних ресурсів нематеріального походження (рекреаційна роль). Виходячи із цього, пропонується наступна класифікація видів лісокористування:
• використання деревних ресурсів лісу (заготівля деревини, живиці й другорядних лісових матеріалів);
• використання інших рослинних ресурсів лісу (побічні лісові користування);
• використання лісового середовища для відтворення ресурсів тваринного походження (користування лісом для потреб мисливського господарства);
• використання ресурсів нематеріального походження (користування лісом у науково-дослідних і культурно-оздоровчих цілях).
Особливим видом права лісокористування є ведення лісового господарства[8].
Лісовому праву відома лише первинна форма права лісокористування. Таким правом наділені спеціалізовані лісогосподарські підприємства, установи, організації, у яких створено спеціалізовані підрозділи. Таких суб’єктів законодавство визначає як постійних лісокористувачів. Праву лісокористування цих суб’єктів передує право постійного користування земельними ділянками лісового фонду. Постійні лісокористувачі не вправі передати ділянки лісу у вторинне користування. Надання в установленому порядку ділянок для сінокосу чи випасання худоби не можна розглядати як надання права вторинного лісокористування, мова у цьому випадку йде про вторинне право землекористування, про реалізацію підприємством-землекористувачем (лісокористувачем) правомочності внутрішньогосподарського управління землею[9].
Право лісокористування має строковий характер - як правило один рік, після його закінчення можливе повторне оформлення. Виключення становлять загальнодоступні лісові користування. Всі види лісових користувань (крім загальнодоступних) мають договірну форму: здійснення лісових користувань дозволяється лише за наявності спеціального дозволу – лісорубного квитка(ордера) або лісового квитка.
Види права лісокористування
Право загального лісокористування
До початку 90-х років використання природних ресурсів в Україні було безоплатним, а природокористування, яке сьогодні називається загальним, практично не регламентувалося. Все це базувалося на концепції невичерпності природних багатств і створювало передумови для їх нищівної експлуатації.[10]
Уперше поділ права природокористування на загальне і спеціальне був здійснений Законом України „Про охорону навколишнього природного середовища[11]”(ст. 38). Були встановлені загальні ознаки відповідних видів природокористування, притаманні праву користування всіма природними ресурсами, і визначено, особливості здійснення цього права.
Відповідно до статті 13 Конституції України[12], земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об’єктами права власності народу відповідно до закону.