Широко використовується солома разом із зеленим добривом за кордоном. В Австрії на схилових землях в період збирання озимого ячменю та пшениці солому подрібнюють і рівномірно розподіляють по полю. Ґрунт культивують і висівають післяжнивну фацелію або гірчицю. Сидерати восени не заорюють, за зиму вони відмирають. Весною, за тиждень до сівби кукурудзи чи цукрових буряків, ґрунт обробляють спеціальним культиватором. Кукурудзу сіють в рослинну мульчу звичайними пневматичними сівалками, для боротьби з бур’янами застосовують гербіциди.
Зелене добриво — невичерпне, постійно відновлювальне джерело органічної речовини. Коренева система багатьох сидератів може доставати із глибоких шарів ґрунту елементи живлення (фосфорну кислоту, кальцій, магній та ін.). Після заорювання зеленого добрива та мінералізації ці елементи стають доступними для культурних рослин.
Значну роль відіграють сидерати і в покращенні фізико хімічних властивостей ґрунту, підвищенні його біологічної активності. Зелене добриво допомагає боротися із бур’янами та хворобами рослин, сприяє зниженню засоленості ґрунтів, їх окультуренню, захищає ґрунт від ерозії тощо.
Зелене добриво — важливе джерело гумусу й азоту в ґрунті. При заорюванні зеленої маси сидератів при урожаї 35 —40 т/га в ґрунт потрапляє 150 —200 кг азоту, що рівноцінно 30 —40 т гною. Коефіцієнт використання азоту зеленого добрива (перший рік дії)вдвічі більший, ніж гною. Аналіз літератури свідчить, що в останні роки в зарубіжних країнах (ФРН, США, Болгарія, Польща, Нідерланди та ін.) сидерати, які вирощуються в проміжних посівах, все більше використовуються в якості органічних добрив [2].
На думку німецьких вчених, сидерація — прийом багатоплановий (на цьому факті акцентують увагу, і вітчизняні дослідники),тому залежно від призначення зеленого добрива (рихлення підорного шару, оструктурення ґрунту, підвищення вмісту гумусу та азоту, елементів живлення, боротьба з бур’янами, хворобами та шкідниками)в умовах ФРН рекомендується використовувати тільки певні його форми, щоб досягнути однієї або декількох цілей. При цьому утвердилася думка, що зелене добриво найбільш ефективне, перш за все, на важких ґрунтах та в спрощеній сівозміні.
В умовах поширення дерново-підзолистих ґрунтів класичною сидеральною культурою тривалий час був алкалоїдний люпин. Однак практика останніх років показала, що капустові (капустяні)культури на зелене добриво в ряді випадків мають переваги. Це перш за все більш легке насінництво. При звичайних строках сівби капустові (капустяні)при внесенні 40 —60 кг азоту (кінець липня — початок серпня))до середини жовтня формують максимальний урожай — до 320 ц//га.
Для післяжнивного посіву, незалежно від його призначення, придатні тільки рослини, які характеризуються перш за все скоростиглістю, здатні рости при понижених температурах повітря та ґрунту, при пониженій інтенсивності сонячної радіації та скороченому світловому дні, холодо та морозостійкі. За Філімоновим, найбільш скоростиглі та невимогливі до тепла рослини із родини капустових (капустяних),найкращі з них — яра та озима свиріпа, гірчиця біла, редька олійна, ярий та озимий ріпак.
Беззаперечною можна вважати думку вчених та виробничників про те, що вибір культури на зелене добриво та економічна ефективність сидерації визначаються, головним чином, наявністю та вартістю посівного матеріалу, а також коефіцієнтом розмноження насіння. Запустові (капустяні)культури та однорічні трави в цьому плані стоять поза конкуренцією.
Як вказують деякі дослідники, проміжні посіви дозволяють найповніше використовувати атмосферні опади, сонячну енергію (коефіцієнт використання зростає до 1,38)і за порівняно невеликих затрат праці та засобів отримувати високі врожаї зеленої маси і навіть зерна, причому із підвищеним амінокислотним складом. При вирощуванні проміжних культур збагачується органічною речовиною ґрунт, покращуються його агрофізичні властивості. При поєднанні основних та проміжних культур сумарний урожай з поля в будь якому випадку є в 1,5 рази більшим, ніж при вирощуванні на полі одного врожаю, а собівартість продукції знижується на 15 —25 %порівняно із звичайними сівозмінами. Інтенсивне використання ріллі сприяє також більш раціональному використанню техніки протягом сільськогосподарського року, внаслідок чого різко зростає продуктивність праці [22].
В умовах спеціалізації та концентрації виробництва при нестачі гною та інших органічних добрив проміжні культури в деяких країнах стають одним із основних джерел органічних добрив. Так, у ФРН за останні роки площа посівів проміжних культур подвоїлася. При цьому близько 30 %цих культур заорюють на зелене добриво. Відмічається, що при насиченні сівозміни проміжними культурами вони стають одним із джерел поповнення запасів органічної речовини в ґрунті. Так, гірчиця біла при збиранні її на корм залишає до 22 ц/га рослинних решток, а при заорюванні на добриво — до 140 ц//га. Крім того, сидерація сприяла збільшенню кількості водоміцних агрегатів ґрунту під наступними культурами. Забур’яненість посівів і захворювання культур значно знизилися. Дослідження багатьох авторів показали, що включення проміжних культур до сівозміни дозволяє уникнути багатьох хвороб та шкідників сільськогосподарських культур, які не завжди можна ліквідувати тільки хімічними засобами. Заорювання зеленої маси проміжних культур здійснює оздоровчий вплив на ґрунт, підвищує його біологічну активність.
Коли добрива використовуються на полях сівозміни за науково обґрунтованою системою при чіткому виконанні всіх вимог у прийнятій сівозміні та високій агротехніці, створюються умови для підвищення родючості ґрунту і постійного зростання врожайності.
Система удобрення в сівозміні — це багаторічний план, розрахований на ротацію сівозміни, використання органічних, мінеральних та інших добрив, у якому передбачаються норми добрив, і способи внесення залежно від запланованої врожайності, біологічних особливостей рослин і від чергування їх у сівозміні з урахуванням властивостей добрив, ґрунтово-кліматичних та інших умов [1].
Система удобрення є складовою комплексу організаційно-господарських та агротехнічних заходів щодо раціонального застосування добрив у господарстві. Система використання добрив у господарстві включає такі заходи: накопичення гною і правильне його зберігання; заготівля торфу і його застосування на добрива (виготовлення компостів); заготівля і зберігання пташиного посліду, золи та інших місцевих добрив і організація їх зберігання (будівництво складів), своєчасний вивіз органічних добрив на окремі поля відповідно до передбачених норм; механізація внесення, своєчасне і правильне загортання органічних і мінеральних добрив під окремі культури в сівозміні; заготівля насіння і посів рослин на зелене добриво; організація праці і транспортних засобів щодо здійснення системи використання добрив тощо.
При розробці системи удобрення в конкретному господарстві необхідно мати на увазі, що дія добрив значною мірою залежить від рівня агротехніки. Порівняно невеликі норми добрив при високій агротехніці можуть дати значний ефект, а збільшені норми при низькій агротехніці часто не дають передбачуваного результату.
Висока агротехніка є необхідною умовою ефективного застосування добрив і, навпаки, нестача поживних речовин обмежує використання умов, що створюються при цьому.
Розробляючи систему застосування добрив, необхідно враховувати вплив попередньої культури на ефективність добрив. Одна і та ж культура в межах однієї сівозміни на фоні однакових ґрунтово-кліматичних умов має отримувати добрива різного складу і в різних кількостях залежно від свого місця у сівозміні. Наприклад, льон після конюшини повинен удобрюватися головним чином фосфорними і калійними добривами при невеликій нормі азотних (20-30 кг/га). Але льон після слабкого попередника або старооранки повинен перш за все забезпечуватися азотом у нормі не менше 45 кг/га. Озима пшениця, яку висівали після чорного пару, може дати стійкі та високі врожаї зерна при внесенні фосфорних добрив, але пшениця, яка йде в сівозміні після зернових і просапних культур, вимагає удобрення не лише фосфором, а, насамперед азотом. Цукрові буряки, що розміщені в ланці з багаторічними травами, слабо реагують на азотні добрива і сильно — на фосфорні та калійні.
Рекомендується розробляти систему застосування добрив у сівозмінах у такій послідовності:
1) хімічна меліорація ґрунтів;
2) внесення гною та інших місцевих добрив;
3) розміщення мінеральних добрив;
4) визначення загальної потреби в добривах для сівозміни;
5) визначення насичення сівозміни добривами.
Для встановлення потреби в добривах на всю площу сівозміни норми добрив на 1 га поживних речовин множать на середній розмір поля сівозміни і одержують кількість поживних речовин, яка необхідна для всієї площі посіву культури. Потім визначають загальну кількість добрив, що потрібна для сівозміни.
У зв'язку з тим, що при розробці системи удобрення використовують середні рекомендовані норми, а середньозважений рівень вмісту в ґрунті сівозміни поживних речовин може бути нижчий або вищий середнього, загальну потребу в добривах коректують. Існує декілька методів коректування потреби в добривах. Усі вони майже рівноцінні. Насиченість сівозміни добривами визначають шляхом ділення загальної кількості добрив після коректування на загальну площу сівозміни. Завершальним етапом розробки системи застосування добрив є її агрохімічне та агроекологічне обґрунтування [7].
Для підвищення агротехнічної та економічної ефективності системи удобрення, розробленої на ротацію сівозміни, щорічно складається план внесення добрив під урожай майбутнього року. Складання річного плану удобрення культур обумовлено рядом причин.