Полікультурні виміри соціального життя Київської Русі формувались не лише під впливом війни та миру двох найбільших автохтонів – етносів полян і древлян. Чимало етнокультурних й археологічних даних засвідчують факти поліетнічної наповненості соціальної сфери життя міст, особливо це стосується великих міст – Києва, Новгорода, Чернігова, Галича, Володимира та інших (до монгольського нашестя налічувалось близько 300 міст), що сприяло діалогу культур, налаштовувало культуротворчість етносів на спільну дію, в якій синтезувались різні культурні традиції. У спеціальному дослідженні М.Г. Рабиновича «Нариси етнографії руського феодального міста» (М., 1978) говориться, що етнічна специфіка міста полягає у тому, що «його етнічний склад неодмінно повинен бути значно складнішим, ніж склад сільського населення. Вона обумовлена самим характером міста як центру ремесел і торгівлі, центру культурного і політичного, військового і адміністративного, центру, що притягує до себе населення не тільки найближчих передмість, а й більш віддалених земель і країн…» [Цит. за 5, с. 20]. Отже, іноземці брали активну участь у соціальному та культурному житті міст Київської Русі, вони були тими «каталізаторами» діалогу культур, що привносили традицію Іншого у давньоруський культурний контекст. Великі міста Стародавньої Русі мали між собою міцні культурні взаємозв’язки. Пізніше, в умовах феодальної роздробленості ХІІ – ХІІІ ст., культурні зв’язки не розривались, вони продовжували духовний діалог давньоруських етносів у багатьох галузях наукової та художньої творчості. Вітчизняні дослідники відзначають культурну специфіку феодальної роздробленості давньоруського міста: падіння влади центру над регіонами супроводжувалось не занепадом (аграризацією) міст, як це було, наприклад, у Візантії, а розквітом міського життя, найвищим за доби староруського Середньовіччя піднесенням освіти, науки, мистецтва. Однією з причин найвищого культурного злету руських земель кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст., на нашу думку, є зміни у етносвідомості. Коли на світоглядному рівні не спрацьовує етностереотип «центр – периферія», з’являється рівноправність і повага до Іншого, що править за основу діалогу культур давньоруських етносів. Тісні культурні взаємозв’язки давньоруських етносів знайшли своє відображення у літописних джерелах, зокрема у Київському та Галицько-Волинському літописі.
Таким чином: 1) адаптація та асиміляція є основними формами існування етносу в полікультурних вимірах соціуму Київської Русі; 2) адаптація мистецьких здобутків візантійської культури по відношенню до давньоруського художнього контексту відбувалась у світоглядному синкретизмі язичницької та християнської віри, що, у символіці архітектури як синтезу мистецтв, виражалось у орнаментальному примиренні «верху» і «низу».
Література
1. Грушевський М.С. Історія України-Русі. К.1993, т. 1, с. 34–36; Баран В.Д. Давні слов’яни. К.1988, с. 211–218; Баран В.Д. Славяне в середине І тысячелетия н. э. // Проблемы этногенеза славян. К.1978; Баран В.Д. Сложение славянской раннесредневековой культуры и проблема расселения славян // Славяне на Днестре и Дунае. К.1983; Баран В.Д. Походження слов’ян. К.1997; Брайчевський М.Ю. Біля джерел слов’янської державності. К.1964; Брайчевський М.Ю. Походження Русі. К.1968; Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: «АртЕк», 1999. С. 7–13.
2. Третьяков П.Н. Восточнославянские племена. М.1953; Седов В.В. Восточные славяне в VI–XIII вв. М.1982; Седов В.В. Древнерусская народность. – М.1999; Рыбаков Б.А. Славяне в Европе в эпоху крещения рабовладельческого строя // Очерки истории СССР: Кризис рабовладельческой системы и зарождение феодализма на территории СССР. III–IX в.в. – М. 1958; Нидерле Л. Славянские древности. – Л.1950; Трубачев О.Н. Название рек Правобережной Украины. – М.1968; Кухаренко Ю.В. К вопросу о славяно-скифских и славяно-сарматских отношениях: По данным погребального обряда // СА. – М. 1955, т. 22; П.Н. Третьяков. По следам древних славян. – Л.1982, с. 21–31; Третьяков П.Н. О древнейших русах и их земле // Славяне и Русь. – М.1968; Терпиловский Р.В. Киевская культура // Этнокультурная карта территории Украинской ССР в І тысячелетии н. э. – Киев.1985; Сєдов В.В. Древнерусская народность. – М.1999; Баран В.Д. Велике розселення слов’ян // Археологія. – К.1998, №2, с. 30–37; Баран В.Д. Давні слов’яни. – К.1988, с. 211–218.
3. Попович М.В. Нарис історії культури України. – К.: «АртЕк», 1999. – 728 с.
4. http://litopys.narod.ru/litop/lit01.htm Нестор Літописець «Повість минулих літ».