Різноманітність форм скіфської релігії засвідчує широкий спектр їх релігійних уявлень: культ предків, героїв, вождів, поховальний культ, культ родючості. У скіфів, як і в інших індоіранських народів, існувала каста жерців і ворожбитів, становище яких було досить високе. Жрецькі функції виконували також царі - вони були хранителями успадкованих від предків реліквій. Скіфська релігія, в цілому, була давньоіранською, але з рисами релігійних уявлень до скіфського населення Причорномор'я. Це була племінна релігія, що вже переросла в етнічно-державну. У скіфських землях існували особливі, священні місця, де проводилися великі загальні свята. Найвідомішими серед таких місць була Плея ("Полісся") в пониззі Дніпра, де за легендою, жила напівжінка-напівзмія, прародичка скіфів, та Ексампай ("священні шляхи"), де у Гіпаній (Південний Буг) впадало, як пише Геродот, особливо гірке джерело. Своїм богам скіфи не мали звичаю ставити зображення, жертовники чи храми. Всім богам складали пожертви з домашніх тварин, яких душили, а потім варили. Лише грізному богу війни, якого Геродот називає іменем його грецького прототипа, - Аресу - споруджували вівтарі -величезні кургани з хмизу зі встановленими зверху старими залізними мечами, що слугували втіленням бога. "Цьому мечеві, - пише Геродот, - приносять щороку жертви з худоби й коней, і в більшій кількості, ніж іншим богам". У жертву Аресу приносили і військовополонених, поливаючи їхньою кров'ю меч. Скіфи шанували й оберігали могили предків. Віра в потойбічне життя і безсмертя душі, багата уява і бурхлива натура скіфів породили складний поховальний обряд: пишний, урочистий і жорстокий - він ніби віддзеркалював характер самого народу. Поховання царів і знатних скіфів здійснювали у великій могильній ямі, кладучи туди багато коштовної зброї, прикрас, одягу, посуду. Разом з померлими клали вбитих при поховальній церемонії слуг і верхових коней. Могилу накривали дерев'яним настилом і насипали зверху величезний курган, оточуючи внизу насип кам'яними брилами. Через рік на могилі справляли криваву тризну: вбивали 50 молодих воїнів і 50 коней та ставили їх навколо кургану.
Великий вплив на розвиток скіфської культури мала грецька колонізація Причорномор'я. Деякі скіфи їздили вчитися до Греції, і хоч греки вважали скіфів неосвіченими варварами, вже у VI ст. до н. е. античний світ знав двох славних скіфів. Відомим лікарем і мудрецем був Токсаріс, який жив в Афінах. Одним із семи мудреців іноді називали скіфа Анархасіса. Ось що розповідає про Анархасіса Діоген Лаертський: "Анархасіс, скіф, син Гнура і брат Кадуїда, скіфського царя, по матері ж еллін, і тому володіє двома мовами. Він склав вірші на 800 рядків про звичаї скіфські та еллінські у простому житті й на війні; а в красномовстві своєму він був такий, що започаткував приказку: "мовить, як скіф". Перед нами постать видатного мислителя, для якого над усе - істина і знання. Анархасіс мусив докладати значних зусиль, аби утвердити власну точку зору, бо він був не елліном, а варваром. Коли один афінянин докоряв йому, що він скіф, Анархасіс відповів: "Мені ганьба моя вітчизна, а ти ганьба своєї вітчизни". На запитання, що в людині гарне і погане одразу, він відповів: "Язик". Це він сказав, що виноградна лоза родить три грона: гроно насолоди, гроно сп'яніння та гроно огиди. Скіф Анархасіс користувався авторитетом у видатних античних вчених. На його судження ("у скіфів немає флейтисток, бо вони не мають виноградників") спирається Арістотель. До повчального спадку Анархасіса звертався Сенека; на значущість його вчинків посилався Цицерон. При потребі переконати сучасників у правоті обстоюваних ними. Одяг скіфів, який був пристосований до верхової їзди, прикрашався хутром, оздоблювався золотими нашивними платівками. У скіфських похованнях знаходили іноді велику кількість таких платівок. Основою скіфського мистецтва був так званий звіриний стиль. Зображення птахів, риб, оленів, вовків прикрашають зброю, кінську вузду, предмети побуту. Традиції скіфського звіриного стилю надовго пережили своїх творців і простежуються у мотивах давньоруського мистецтва. Зразки скіфського монументального мистецтва представлені зображеннями першопредка у вигляді суворого воїна.
Характерною рисою скіфської культури є так звана "скіфська тріада" - своєрідна зброя, специфічна кінська збруя та "звіриний стиль" в образотворчому мистецтві. Все це складає найяскравіший комплекс культури цього народу. Виступаючи складовою частиною скіфсько-сибірського звіриного стилю, притаманного раннім кочівникам євразійських степів, скіфський має певні особливості. Цей стиль з'явився в наших краях зненацька, що й породило проблему його походження, а разом з цим і самих скіфів та їхньої культури. Загалом, виникнення скіфського звіриного стилю відбиває формування нової ідеології, нової системи цінностей, нової системи мислення, пов'язаних, насамперед, з військовою звитягою. Образи хижих звірів і травоїдних тварин, хижих птахів, синкретичних та фантастичних істот на диво збігаються з формою виробу та його функцією, неначе підсилюючи її. У більшості випадків не образ наносили на готову річ, а робили її з самого початку у формі фігурки тварини чи її частини. Це, наприклад, бляшки для вуздечки у вигляді згорнутого в кільце хижака, тварини з підібганими ногами, голови тварини чи птаха, крила, лапи, дзьобу. Часто деталі основного образу, у свою чергу, теж оформлені у звіриному стилі. Скажімо, закручені роги оленя викінчуються орлиними головами тощо. Тут ми спостерігаємо чудернацьке плетиво образів, гармонійно вписаних один в один. Не викликає сумніву, що такі речі виконували і магічну функцію, яка начебто подвоювала основну. Особливо виразними є образи давнього часу (VII-VI ст. до н. е.), сповнені величезної напруги. Цього досягали рельєфністю фігур, підкресленням окремих частин - ока у хижого птаха, м'язів хижака чи травоїда. Цей динамізм лише частково зберігається в пізніші часи у так званих сценах мордування, що з'являються з V ст. до н. е. Вони передають несамовиту боротьбу звірів - реальних та фантастичних: пантера роздирає оленя, страшний крилатий грифон накинувся на коня, орел дзьобає козеня тощо. Інколи хижаки з обох боків нападають на травоїдну чи свійську тварину. Та, загалом, із цього часу образи втрачають напруженість через стилізацію зображення.
Деградацію скіфського звіриного стилю пов'язують з поширенням рослинного орнаменту, а також антропоморфних зображень, які стають провідними у ІV ст. до н. е. Багатьом із них притаманна реалістичність, за допомогою якої передаються сцени з життя скіфів. Вчені вважають, що більшість цих речей виготовлена на замовлення скіфів грецькими майстрами, які жили в північно-причорноморських колоніях і чудово знали скіфів. Скіфськими ж були сюжети і сам стиль. Завдяки зображенням на золотому і срібному посуді, пластинах, гребенях, пекторалях, гривнах, бляшках ми знаємо про життя скіфів, їх зовнішній вигляд. Про міцність і велич Скіфської держави свідчать скіфські кургани. Померлих знатних скіфів ховали під курганами, висота деяких із них досягала 20 м. У поховальну камеру клали тіло померлого, вбитих з цього приводу рабів, служниць, коней, а також предмети розкоші, зброю. Одним із найбільших скіфських курганів вважається Чортомлицькій поблизу м. Нікополя Дніпропетровської області. Його висота досягала 20 м, а окружність 350 м. У великих камерах-катакомбах були поховані цар, цариця, шість воїнів та 11 бойових коней. Біля похованих лежала велика кількість коштовних речей, мечі, сагайдаки зі стрілами, головні убори і одяг з золотими і срібними прикрасами, золотий, срібний посуд та інші предмети.
Розкопки скіфських могил дали достовірні свідчення рівня розвитку скіфського мистецтва. Для скіфів золото не було дорогоцінним металом чи символом знатності. Цей дуже пластичний матеріал використовувався для прикрас, творчості, мистецтва. На всіх знахідках — витончені композиції, багаті сюжети, що ніколи не повторюються. На весь світ відомі такі шедеври мистецтва, як золотий гребінь з кургану Солоха, на якому зображений бій скіфів з греками, золота оббивка горила з кургану Чортомлик, деталі кінської упряжі, одягу, головних уборів, металевий посуд. Шедевром скіфського мистецтва є золота пектораль, знайдена при розкопках Товстої Могили. Діаметр прикраси — 30 см, вага —1150 грамів. Три її яруси мають вигляд півмісяця, між витими джутами — чудові витвори образотворчого мистецтва. У середньому ярусі розміщені скульптурки птахів, рослинні мотиви. На двох інших — зображення сцен боротьби звірів та сюжети з скіфського життя. У центрі верхнього фриза — двоє роздягнених до пояса скіфів, які шиють сорочку із овечої шкіри, розтягнувши її за рукава. Біля них знаходяться горити з луками і стрілами. Праворуч і ліворуч від цієї сценки зображені тварини. Молодий скіф, присівши, доїть вівцю, інший — сидить біля неї, тримаючи в руках амфору. За своїми художніми якостями виріб не має собі рівних серед знахідок степової Скіфії. Тисячу років вони постійно з кимось воювали: то з кіммерійцями, то з фракійцями, то з сарматами, також із греками, сірійцями, мідійцями, готами і навіть єгиптянами. Їх воїн мав випити кров першого убитого ним ворога. Це було його бойове хрещення, ознака того, що він став повноправним скіфом. Хто не вбив чужинця, не допускався до святкової ритуальної учти.