Смекни!
smekni.com

Десятинна церква – минуле, сьогодення і можливе майбутнє (стр. 2 из 5)

У храмі зберігалися хрести, які потім почали називати корсунськими або Володимировими. Один із таких хрестів X століття грецької роботи був знайдений у братській могилі біля Десятинної церкви під час розкопок. Хрест був викуваний із заліза і вкритий листовим сріблом з обох сторін. По його кутах знаходилися часточки мощей під склом, одне з яких збереглося. По краям хрест був прикрашений дорогоцінним камінням.

Десятинна церква була також усипальницею князів. Історик Володимир Ричка в книзі «Княгиня Ольга» досліджує факт і час перенесення до храму останків княгині Ольги. Володимир Ричка зазначає, що багатьом дослідникам уявляється, що нетлінні останки княгині були перенесені до Десятинної у 1007 році. Адже «Повість временних літ повідомляє, що влітку 6515 (1007) було перенесено мощі до «святої Богородиці». У мінійному житії святої зберігся опис її гробу: «гроб камен мал. В церкви св. Богородица… и на верху гроба оконце сотворено и ту видіти тіло блаженної Ольги лежаще цело». [16] До Десятинної були перенесені і мощі першого Київського митрополита Михаїла (який заснував Михайлівський монастир).

У Десятинному храмі згодом були покладені і його засновники: у 1011 році дружина Володимира грецька царівна Анна, а в 1015 і сам Володимир. Останки Володимира покоїлися у мармуровому гробі, який під час нашестя татар був схований в землі під руїнами храму і віднайдений у 1635 році.

У 1044 році великий князь Ярослав Мудрий переніс сюди тіла своїх дядьків Ярополка і Олега: « Викопані були (з могил) два князі, Ярополк та Олег, сини Святославові. І охрестили кості їх, і положили їх у церкві святої Богородиці…». [17]

Про значення і вплив церкви у житті тогочасного Києва свідчать багато фактів. Наприклад, літопис залишив нам згадку про те, що коли князь В’ячеслав, Ізяслав і Ростислав, об’єднавшись під час міжусобної боротьби, в 1151році вирушали із Києва, то кланялись «Святій Богородиці Десятинній і святій Софії». [18]

З Десятинною церквою кияни пов’язували багато чудесних випадків. Наприклад, в Літописі під 1172 роком зазначено, що «…чудо сотворив Бог і свята Богородиця, церква Десятинна в Києві. Сотворила ж те чудо Мати Божа понад наші сподівання. Коли ото Гліб Юрійович сидів у Києві на столі отчому і дідньому, (то) в перший рік прийшло безліч половців… билися наші з ними кріпко, і, побачивши (це) половці побігли… І була (се) поміч Хреста чесного і (церкви) святої Матері Божої, Богородиці Десятинної, бо ж із (її) волості вони були зайняли (людей і добра). Бо якщо Бог не дає в обиду простого чоловіка, коли начнуть його зобиджати, то хіба він (дасть в обиду) Своєї Матері храм?.. [19]

Історичне значення Десятинної є особливо важливим ще й тому, що, на думку багатьох істориків, церква була першим центром києво-руського літописання. Намагаючись визначити ім’я автора Київського літописного зводу X століття дослідник Б. Рибаков висловив цікаве припущення, що в його створенні могли брати участь дві, наближені до митрополита, постаті – настоятель столичної Десятинної церкви (кафедрального собору) і білгородський єпископ Микита, який був вікарієм митрополита. [20] Дослідники києво-руського літописання вважають, що Київський літописний звід був складений не 1039 року, а значно раніше – у 996 році при Десятинній церкві. Згодом центр літописання перемістився до митрополичої Києво-Софійської кафедри.


4. Загибель Десятинної церкви

Десятинна церква була зруйнована у 1240-му році під час штурму міста ханом Батиєм. Псковський літопис зазначає, що Київ був захоплений монголо-татарами 19 листопада, при цьому вказується тривалість облоги – десять тижнів і чотири дні. Лаврентіївський та Тверський літописи називають 6 грудня (за старим стилем), а за новим – 19 грудня, День святого Миколая, днем захоплення столиці. Ця дата могла потрапити до Лаврентіївського літопису із запису очевидця подій – колишнього архімандрита Печерського монастиря, а згодом Володимирського єпископа Серапіона.

Холодний ранок 6 грудня 1240-го року перегорнув найтрагічнішу сторінку в історії Києва. Підбадьорені тим, що значна частина Верхнього міста опинилася у їхніх руках, ординці прорвали укріплення в районі Софійських воріт, названих пізніше Батиєвими. Уперта боротьба велася за кожну вулицю, кожен дім, яскравим свідченням чого є дані археологічних розкопок.

Десятинна церква, що стала останнім оплотом захисників Києва, не відразу впала. У літописі записано, що хори храму обвалилися від ваги людей, які заполонили їх. Однак, більш імовірне припущення, що храм зруйнували каменеметальні машини – пороки, які «безперестану били день і ніч». За час, поки татари розбивали ними стіни церкви, обложені здійснили відчайдушну спробу вирватися на волю, риючи підземний хід до схилу Старокиївської гори. Оглушливий гуркіт падаючих стін та склепінь поклав край останній надії захисників древньої столиці. Через 700 років археологи повернули із небуття цей, здавалося, навіки похований під уламками трагічний епізод оборони останньої твердині Києва…

Автор Літопису руського так пише про падіння Десятинної церкви: «Назавтра прийшли (татари) на них, і була битва межи ними велика. Люди тим часом вибігли і на церкву, і на склепіння церковне з пожитками своїми, (і) од тягаря повалилися з ними стіни церковні, і так укріплення було взяте (татарськими) воями. Дмитра ж (воєводу) вони вивели (до Батия), пораненого, але вони не вбили його через мужність його». Так руїни Десятинної стали братською могилою для киян: «Єдину чашу смертну пиша всі вкупі мертві лежаща». [21]

Одним з наслідків татарського погрому 1240 року стало припинення київського літописання. Навіть про дату падіння Києва залишилися суперечливі дані. Якщо в ті дні і був у місті князівський літописець, то він або загинув, або потрапив у рабство. Майже повна відсутність писемних згадок про Київську землю протягом наступних десятиліть призвела до появи в нашій історії терміну «темні віки». Все тане у мороці невідомості. Історики та археологи по крихтах збирають матеріали, щоб мати більш-менш вірогідну картину тієї доби.

Звичайно, метою цього дослідження не є з’ясування причин катастрофічної поразки русичів, але сучасним політикам варто було б зробити підручник історії своєю настольною книгою. Міжусобні чвари і боротьба за владу ослабила руські князівства. Діючи за принципом «моя хата скраю», князі розраховували, що біда не дійде до них чи пройде стороною. А в крайньому разі сподівалися пересидіти лиху годину за міцними, як їм здавалося, стінами. Логіку таких дій збагнути важко, адже на той час давні держави Центральної Азії і Закавказзя, з якими Русь вела торгівлю, вже впали під натиском Чингізхана. Про це не могли не знати на Русі, що підтверджується літописними рядками: «И мы слыхахом, яко многы страны (татары) поплениша: Ясы, Обезы, Касоги и половец безбожных множество избиша…». [22]Але немає навіть натяків у літописах про спроби організованого опору завойовникам князями південно-західних земель. Тобто причиною, що призвела до загибелі Київської Русі, були усобиці та чвари в стані правлячої верхівки, її небажання чи невміння стати над власними амбіціями в ім’я державних інтересів… Цікаво, яка оцінка була в сучасних українських політиків по історії?


5. Відродження храму Петром Могилою

Страшна монголо-татарська навала хоча і зупинила функціонування Десятинної церкви, але пам’ять про храм збереглася. На вцілілій південно-західній частині споруди була влаштована невелика церковка, яка мала назву Миколи Десятинного.

Деякі дослідники вважають, що була спроба відродження храму у XI столітті під час князювання в Києві Олелька Володимировича та Симона Олельковича. Принаймні якісь ремонтні роботи на руїнах точно проводилися. [23]

У першій половині XVII століття французький інженер Боплан описує руїни Десятинної церкви, зазначаючи, що стіни її були вкриті грецькими написами і досягали висоти 5-6 футів. Інший сучасник і сподвижник Петра Могили, Сильвестр Косів зазначає, що за часів Могили від Десятинної церкви залишилися тільки руїни, і стоїть лише частина однієї стіни, що ледве виступає на поверхню.

Передання залишило нам розповідь про те, що Київський митрополит Петро Могила мав звичку відвідувати київські храми щосуботи. Одного разу він вирушив до місця Десятинної церкви, де на той час була невеличка каплиця, прибудована до вцілілої частини храму. Виходячи звідти, він побачив яму від землі, що запала. Митрополит вирішив, що варто зайнятися розкопкою цих місць. [24] Отже, невелика каплиця існувала ще до відродження храму митрополитом Петром Могилою.

На початку XVII століття в Києві поступово утверджувалася унія і на руїнах Десятинної церкви існувала уніатська церковця під назвою «Миколи Десятинного». Дослідник житія святителя Петра Могили Микола Костомаров зазначає, що бунт проти уніатів у Києві після прибуття Петра Могили на кафедру в 1632 році повернув до Православної церкви і дерев’яну церкву святого Миколая, яка була збудована на місці Десятинної.[25]

Святитель Петро Могила близько 1636 року вирішив Десятинну церкву «викопать из мрака і одкрить днівному світу».

При цьому в стародавній усипальниці Десятинної церкви митрополит Петро Могила відкрив дві стародавні гробниці. Кістки, які лежали в одній із них, він визнав за останки князя Володимира Великого, а в другій - за останки грецької царівни Анни. Главу рівноапостольного Володимира митрополит відділив від частини мощей і передав до Печерської лаври. Згодом він узяв також частину правої руки Володимира і щелепу, а решту кісток закопав. Через кілька років Петро Могила передав щелепу, як подарунок, московському цареві Михайлові Федоровичу. Натомість він просив царя пожертвувати на усипальницю для останків святого Володимира. Митрополит планував пишне перенесення останків до Софійського собору, але цар на прохання не відгукнувся… Як вважає архієпископ Дмитро (Рудюк), церковні кола в Москві були не в захваті від ідеї встановлення гробниці святого Володимира у «польському» Києві. [26]