Смекни!
smekni.com

Зачіски стародавнього Риму із довгого волосся (стр. 5 из 10)

Особливістю давньоримського костюма, порівняно з давньогрецьким, є яскравіше виявлена його станово-класова диференціація. Аристократичний характер республіки, коли панувала знать, привілейоване становище римських громадян по відношенню до інших жителів величезної території Римської держави, розгалужений бюрокра­тичний апарат на чолі з імператором — усе це створило всередині вільного населення Стародавнього Риму, не говорячи вже про рабів, різні соціальні групи, які намага­лися підкреслювати свою відособленість і в зовнішності — в одягові, знаках розрізнення суспільного становища. Біла тога, наприклад, була верхнім одягом лише повноправних римських громадян. Раби взагалі не мали права носити тогу. Навіть у жіночому костюмі спостерігалася значна класова диференціація. Столу колобіум; пізній довгий основний одяг римських громадянок — заборонялося носити рабиням та куртизанкам. Класова диференціація костюма в Стародавньому Римі виявлялася також і в різкій відмінності якості та багатства однотипного одягу у представників панівної верхівки римського суспільства та в усього іншого населення. Убогість одягу трудящих мас була різкою протилежністю розкішних костюмів знаті. За свідченням сучасників, дружина імператора Клавдія (41 — 54рр. н.е.) в один із своїх парадних виходів була прикрашена коштовностяйи на астрономічну суму — 40 млн. сестерцій (найбільша золота монета Риму становила 60 сестерцій).

Найпоширенішим матеріалом, з якого виготовляли одяг протягом усієї історії Стародавнього Риму, була шерсть. Римляни здавна вміли виготовляти різноманітні сорти шерстяних тканин, зокрема й дуже тонкі та м'які, а також цупкі, ворсисті. Поряд із шерстю використовували й льняні тканини переважно для нижнього одягу, який надівали безпосередньо на тіло. Вже з І ст. н.е. у Римі був відомий і шовк. Звертання до шовкових тканин дедалі поширювалось, і вже в пізній період імперії шовковий одяг став досить звичним у побуті багатих верств населення, особливо на сході. Спочатку це були легкі, тонкі шовкові та напівшовкові тканини, в тому числі й напівпрозорі (для знатних модниць), а далі переважали вже цупкіші, важкі тканини.

Основним кольором давньоримського одягу в ранній період був білий (або суровий). Він становив привілей повноправних римських громадян. Білий колір частково зберігав своє значення й пізніше як колір парадного одягу, особливо при відправі жертвоприношень та інших релігійних церемоній і обрядів.

Раби й неповноправні громадяни носити білий одяг не мали права. Кольори їхнього вбрання були темними: переважали коричневі, жовто-бурі та сірі тони. Ще в республі­канський період, починаючи особливо з II ст. до н.е., поряд з білим широко носили одяг і інших кольорів. Особливо різноманітними були кольори жіночих костюмів, тоді як чоловічі мали тільки червоні, фіолетові й коричневі тони. Одяг, забарвлений у вищі сорти пурпуру, з часів Доміціана Флавія (81—96рр. н.е.) і особливо Фео­досія II (408—450рр. н.е.) навіть придворним категорично заборонялося носити. Пурпур став винятково імператорським кольором.

У період республіки та ранньої імперії переважав ще одяг з гладких одноколірних тканин без узорів, прикрашений лише каймовими смугами й клавусами переважно темно-вишневого, пурпурного та синього кольорів. Пізніше різноколірні смуги і різної форми нашивки з'явилися в багатьох деталях костюмів (по коміру, на кінцях рукавів, по подолу, на грудях, на плечах, унизу на рівні колін). Розмір цих нашивок — до 15—20 см (у діаметрі або по довжині боку). Узорчаті тканини набули великого поширення лише в костюмах пізньої імперії, тобто починаючи з III ст. н.е. До того часу їх використовували тільки в особливих випадках, а саме — для вишитого пальметами одягу тріумфаторів та імператорів. Пізні римські узорчаті тканини мали великий суцільний малюнок, що відтворював геометричні фігури (кола, квадрати, ромби) та вписані в них рослинні мотиви (розетки, чотирилисники, листя плюща, проте дуже стилізовані, набагато умовніші, ніж у давньогрецькому орнаменті). Узори на тканинах були виткані або вишиті двома-трьома кольорами так, що створювали кольорову багатобарвність одягу і разом з тим обтяжували тканину, робили її надмірно пишною. Ця пишність іще більше посилювалася золотим декором. Орнаментальні смуги на одягові спочатку мало чим відрізнялися мотивами узору від давньогрецьких; пізніше вони стали складнішими і дедалі більш стилізованими. З'явилося пишне листя аканта, дуба та лавра, гірлянди з квітів, листя і плодів, складні рослинні завитки. У пізній імперії ці, ще цілком античні, реалістичні орнаментальні кайми змінилися на смуги, суціль заповнені геометризованими узорами. Ліпну орнаментацію костюмів у Стародавньому Римі не застосовували навіть у найпізніший період.

ЧОЛОВІЧІ КОСТЮМИ Типово римським чоловічим одягом була зшита на плечах туніка, яка протягом усієї історії Риму вважалася обов'язковим елементом чоловічого костюма, як основного одягу. Її носили під тогою або плащем.

Історія римського костюма знає три основні типи тунік: колобіум, Т-подібну туніку і далматик. Колобіум — це той самий давньогрецький колобос, тільки вужчий і коротший, завдовжки до колін. У такому вигляді колобіум носили всі верстви населення, приблизно до II ст. н.е. На зміну йому прийшов довгий, до литок, дуже широкий колобіум, у якого за допомогою стягування поясом по талії утворю­ються просторі до ліктя фальшиві рукава. На кінець III ст. н.е. і цей вид колобіума зник. Т-подібну туніку — найпоширенішу з давньоримських тунік — кроїли у вигляді прямокутника або з невеликим розширенням унизу (пізній варіант) разом з рукавами. Рукава її завжди були вузькі (близько 20 см), дещо розширені догори для зручності одягання і полегшення руху рук. Довжиною вони були різні — від коротких, вище ліктя (у ранній період), до довгих, до зап'ястя, починаючи з III ст. н.е. Звичайні римські туніки мали довжину до колін, але поряд з ними в пізньому рим­ському костюмі почали поширюватись і довгі, до литок та кісточок, туніки. Вони були відносно вузькі, і для зручності в русі внизу їх робили бічні розрізи (до рівня колін); шийний виріз у них — квадратної форми. Такі довгі верхні туніки з довгими рукавами, відомі під назвою туніки-таларис. Пишно декоровані, ці туніки стали основним одягом знаті та багатих верств населення пізньої Римської імперії. Серед народу, особливо в костюмі рабів, весь час були поширені короткі, вище колін, Т-подібні туніки, переважно з короткими рукавами, або безрукаві колобіуми. Нерідко і ті й ті носили спущеними з правого плеча, щоб полегшити рухи правої руки під час фізичної праці. Всі туніки підперізували вузькими поясами чи шнурками. Декору в колобіумах у Т-подібних туніках у ранньому римському костюмі зовсім не було або він обмежувався лише клавусами. Тільки туніку тріумфаторів, а потім і імператора, так звану туніку-пальмету, вишивали золотим узором (пальметами). Дві широкі вертикальні пурпурні смуги, що йшли спереду по всій довжині туніки від коміра до подолу (так званий клавус), вирізняли туніку латиклавію сенаторів, а дві такі вузькі смуги — від плечей до подолу — відзначали стан вершників. У пізньому римському костюмі з'явився декор орнаментальними смугами та нашив­ками різної форми у багатьох місцях туніки. Нарешті, з'явилися туніки, пошиті цілком з узорчатих тканин. Особливою різновидністю пізніх римських тунік є довгий, до литок, просторий далматик, запроваджений як верхній одяг знаті в кінці II ст. н.е. Основ­ною ознакою далматика були дуже просторі рівні рукава, завширшки приблизно 40—50 см.

При таких суцільнокрійних рукавах та прямокутному крої далматик у розгорнутому вигляді мав форму ніби хреста. Це дуже сприяло його поширенню серед християн імперії, особливо як одяг християнських священиків. Носили його непідперезаним і декорували двома бічними клавусампами, а також відповідними їм двома смугами навколо кінців рукавів.

Ще більше, ніж туніка, специфічно римським чоловічим одягом була тога — верхній огортаючий одяг, який носили завжди поверх туніки. Саме своєю тогою римські громадяни вирізнялися серед іншого населення Риму та Італії. Одягнутий у тогу, означало — римлянин. Тога мала оригінальний крій у вигляді сегмента кола розміри, які визначалися, як правило, не менш ніж потрійним зростом людини по ширині (вздовж хорди сегмента) та одним — по довжині (по радіусу). Історія тоги дуже показова для історії давньоримського костюма взагалі; вона найчіткіше відображає згаданий уже процес переходу від античного до пізнього римського костюма. Спочатку, в ранній республіканський період, тога була основним повсякденним одягом римських громадян і драпірувалася дуже просто, як давньогрецький гіматіон. Це — тісна тога. Пізніше, починаючи приблизно з II ст. до н.е., і далі, в період розквіту давньоримської культури аж до перших років імперії (тобто до І ст. н.е.), тога набувала призначення переважно вихідного, а потім і офіційного одягу. Вона ставала просторішою, із значно складнішим драпіруванням, важкою і незручною в умовах щоденного життя. Тому на кінець періоду тога вийшла з обігу як звичайний верхній одяг, особливо у плебсу, найбідніших та середніх верств римських громадян, і залишилася тільки парадним одягом знаті. Таку тогу називали просторою тогою. У ранній імператорський період (І—II ст. н.е.) характер драпірування тоги знову змінився; її носили вже складеною удвоє і винятково як парадно-церемоніальний одяг знаті. Ця так звана тога-умбо мала й особливий крій у вигляді восьмикутника або еліпса. Складалася вона не навпіл, а так, щоб нижній бік був на 2/з довшим від верхнього. На початку III ст. н.е. тога майже зовсім зникла. У пізній Римській імперії, по суті, ця тога вже виродилася і, втративши будь-яке практичне значення, стала почесною регалією консульського звання. Носили її складеною вдвоє чи навіть утроє або вчетверо, у вигляді смуги шарфа, який спочатку дуже примхливо, а потім все простіше драпірували поверх верхнього одягу.