Пам'ятка обґрунтовувала концепції походження слов'ян, передусім праукраїнців, від Карпат до Дніпра: дві племінні спільноти на чолі з древлянами та полянами, спільнослов'янська єдність, зокрема з чехами. Створена перед прийняттям християнства, вона наголошувала на консолідації споріднених племен, яких «свара одоліла», задля збереження язичницької, «батьківської віри», втрата якої вважалася безповоротним поруйнуванням етногенетичних основ. Заради об'єднання племен було скликане віче у Полісенську (за П. Каме-нецьким — у 878; за Вал. Шевчуком — у 879), у час, коли Аскольд згадується як живий. Він, як і Рюрик, виявився не князем, а варягом, «десь од греків освіченим». Автори «В. к.», звертаючись до краян, наводили родові перекази (походження Кия, Щека та Тороватого, тобто Хорива, від легендарного Opa; Карпатський вихід: «не послабляймося й не дамо землі нашої, як не дали землі Трояні римлянам»), тлумачення міфем Матері-птиці, Матері-Слави, Перуниці, в яких втілена пасіонарна енергія розуміння сутності світу, що спирається на принципи Нави, Яви та Прави, знання з космогонії та гравітації, позбавлені первісної наївності («Се бо Дажбо створив нам яйце, що є світ-зоря, яка нам сяє. / їв тій безодні повісив Дажбо землю нашу, / аби тая удержана була»). «В. к.», маючи пропагандивне призначення, була по-ліжанровим збірником без цілісної композиції та єдиного героя. її авторами стали представники одинадцяти праукраїнських племен. Упорядники текстів не дбали про логіку викладу, нанизували дощечки без певної послідовності. Тому твір має вигляд нелінійних структур, що охоплюють фрагменти міфологічних та релігійних трактатів, філософських медитацій, історичних хронік, езотеричних гімнів, епічних оповідей.
Писемність. глаголиця і кирилиця. Більшість учених вважає, що Кирило близько 863 р. створив для старослов'янської мови глаголицю, яку в давнину називали кириловицею (куриловицею). Глаголиця стала першою міжслов'янською літературною мовою. Щодо авторства кирилиці не існує єдиної думки. Серед її творців називають Кирила, Мефодія, болгарського царя Симеона й Климента Охридського (учня Кирила і Мефодія). Створено кирилицю на основі грецького письма, з якого запозичено 24 літери. Складалася кирилиця з 43-х літер, 19 з них відповідали слов'янським звукам. Буквено-звукова писемність започатковує якісно новий етап давньоруської культури (і, безумовно, нову форму інформації), а саме — закріплення і передачу у часі й просторі знань, ідей, досягнень науки тощо. Писемність у дохристиянські часи вживається у різних сферах суспільного життя, передусім зовнішньополітичній, економічній, торгівельній, язичницькому культі таін. З договору Ігоря з греками 944 р. відомо, що повноваження руських послів і купців підтверджували письмові грамоти, замість золотих і срібних печаток, як було раніше. Імператор Візантії Константин VII Багрянородний (905—959) у своєму творі "Про церемонії візантійського двору" повідомляє, що княгиню Ольгу під час її перебування на чолі посольства Русі у Константинополі (сучасні дослідники відносять цю подію до 957 або 946 р.) супроводжували 12 перекладачів.Дані про застосування писемності у язичницькому культі наводять у своїх творах арабський мандрівник Ібн-Фадлан (перша половина X ст.), арабський письменник Аль-Масуді (помер 956 р.), німецький єпископ Титмар Мерзебурзький (976—1018)23.Сучасні лінгвістичні дослідження містять незаперечні докази високого культурного розвитку слов'ян. Зокрема, доведено, що слова "писати", "читати", "письмо", "книга" спільні для всіх слов'янських мов і виникають до поділу загальнослов'янської мови, який відбувся, очевидно, не пізніше середини І тис. н. е. Давні слов'яни використовували термін "урок" у значенні "усний договір", "трудове навчання".
2. Хрещення Русі. Вплив Візантії на розвиток культури
Рушієм нового культурного процесу стала християнізація Русі. Головні причини хрещення Русі - соціально-політичні. В кінці X ст. виникла потреба в загальновизнаній ідеології. А в той час нею могла бути лише релігія. Така ідеологія мала б сприяти об'єднанню та консолідації східних слов'янських племен у одній державі і розвитку її політичних, торговельних і культурних відносин з християнськими державами. Релігія є несучим елементом будь-якої культури. Це не просто віра в надприродне або система обрядів, це - спосіб життя, певна система ідей, вірувань, уявлень про людину, її місце у світі.Дані про проповіді християнства в Подніпров'ї відносяться до І ст. н.е. і в переказах зв'язані з іменем Андрія Первозванного. Апостол, поставивши нібито хрест на місці майбутнього Києва, передбачив, що тут виникне «град велик». Отже, проповідь християнства існувала давно, хоча християнство ще і не стало пануючою релігією.Язичницька релігія стала на перешкоді як внутріпшій, так і зовнішній політиці Київської Русі. Князь Володимир намагався реформувати багатобожне язичництво, перетворити його в єдинобожне з культом єдиного, верховного бога держави Перуна. Визначною подією в духовному житті Русі стала побудова в Києві в 980 р. нового язичницького храму, святилища. Це знайшло своє відображення в літопису: «І почав княжити Володимир один, і поставив кумири на пагорбі за межами двора теремного: Перуна дерев'яного, а голову його срібну, а вус золотий, і Хорса, Дажбога і Стрибога, і Симаргла, і Мокош». Але реформація язичництва, спроба Володимира поставити язичницьку релігію на службу державі (перша релігійна реформа Володимира в 980 р.) не дала бажаних наслідків. Вона не сприяла державному будівництву, розвиткові писемності та культури, налагодженню зв'язків з християнськими країнами. Пантеон з шести богів не перетворив Київ на єдиний ідеологічний центр язичницької Русі.
Після запровадження християнства в Київській Русі 988 року князь Володимир наказав знищити усіх язичницьких богів — рукотворних ідолів. Ось як розповідає про це літописець Нестор у «Повісті минулих літ»: «І коли прийшов, велів повалити ідолів — одних порубати, а інших спалити. Перуна ж наказав прив'язати до хвоста коня і волокти його з гори по Боричевому узвозу до Ручию, і приставив дванадцятьох чоловіків бити його жезлами. Чинилося це не тому, що дерево що-небудь відчуває, а для зневажання біса, який обдурював людей в цьому образі,— щоб прийняв він відплату від людей».В інших слов'янських країнах на цей час язичницьку релігію вже замінило християнство. Воно з його монотеїзмом (єдинобожжям), ієрархією святих, ідеєю посмертної винагороди, з богослужінням значно більше відповідало князівській владі, ніж будь-яка інша релігія. Тому князь Володимир у 988 р. провів другу релігійну реформу - остаточно хрестив Русь. До нього першим князем, який прийняв християнство, був Аскольд, за ним хрестилась Ольга. Запровадження християнства було закріплене шлюбом Володимира з Анною - сестрою візантійського імператора Василія.
У переказі про хрещення Русі розповідається, що посли князя Володимира, яким доручили відшукати істинну релігію, побувавши на богослужінні в соборі Святої Софії в Константинополі, так висловили свої враження: «Ми не знали, де ми перебуваємо - на землі чи на небі». Філософськи точніше це враження можна було б виразити так: «Перебуваючи на землі, ми маємо досвід прилученості до небесного буття». Цілком можна повірити переказові, що це враження було вирішальним під час навернення руського народу до християнства. Його запровадження мало прогресивний характер, сприяло відмиранню пережитків родового ладу. Давньоруська держава прилучилась до європейської цивілізації, античної культурної спадщини передової на той час культури Візантії. Лише з часу хрещення Русі у ній почали бурхливо розвиватися писемність та книжність, руські люди ознайомилися з кращими здобутками світової літератури і науки. Спочатку в Києві, а потім і по всій Русі почали засновувати школи й книгописні майстерні (скрипторії) і незабаром східнослов'янська країна стала однією з найкультурніших у середньовічній Європі. Так, як і в Європі, християнство у Київській Русі виступало, насамперед, як релігія середньовічного суспільства.