Нові художні принципи поступово розповсюджувалися в іконописі.У розписах українських церков виразніше виявлялися народні мотиви. Іконописні образи набували рис, вихоплених з повсякденного життя, частково наближаючись до світських.
Своєрідне об'єднання іконописних традицій з тодішніми художніми досягненнями спостерігалося у творчості Івана Рутковича і Іова Кондзельовича.
Іван Руткович(? — 1703) прославився майстерно виконаними окремими образами іконостасів в селах Волиця-Деревлянска, Воля-Висоцока, Потеличі (Львівська область) і іконостасу церкви Різдва Христового в р. Жовкве. Цей галицький майстер збагатив український іконопис новими темами. Сюжети для своїх зображень запозичував з європейських і українських гравюр, наповнюючи їх образами й мотивами сучасного йому життя. Велике значення Іван Руткович надавав кольору. Багатством і вишуканістю кольору відрізняється його ікона архангела Михайла з дияконських дверей іконостасу церкви Різдва Христового в Жовкве.
Тривалим був шлях художнього становлення Іова Кондзельовича(близько 1667 — після 1740) з Жовкви. Він настирливо шукав нові виразні засоби, відмовився від зовнішньої декоративності, віддаючи перевагу розкриттю внутрішнього світу людини. Такими, зокрема, є його ікони з іконостасу, виконаного для Манявського скиту. Велику частину життя майстер провів на Волині, проте добре знав духовне життя Гетманщини, яке і живило його творчість. Важливим центром релігійного живопису Києва і Лівобережжя була малярна майстерня Києво-печерської лаври. Ікони народних майстрів вражають бездоганною живописною технікою, глибиною розкриття біблійних образів і збагненням всієї різноманітності людських відчуттів, багатством кольору, життєстверджуючим пафосом. Склалася нова іконописна традиція, якої українські майстри дотримувалися протягом наступного сторіччя. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. На іконах козацької епохи Богородиця зображена в національному українському одязі на фоні позолоченого різьбленого рослинного орнаменту. У кожному регіоні України створювалися свої варіанти української Мадонни. Волинські ікони із зображенням Божої Матері відрізняються від чернігівських або від образів, створених на Слобожанщини. Впродовж ХVII—ХVIII ст. великого розповсюдження в Україні набула ікона Покрови Богородиці. Образів Покрови збереглося немало. У нижній частині таких ікон поміщалися реалістичні зображення представників козацької старшини, кошових отаманів, гетьманів.(4)
Велику популярність мав в ті часи ктиторськийпортрет — зображення меценатів, добродійників храму. У вівтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври було зображено 85 історичних осіб. Серед них — портрети Острозьких, Вишневецьких, Сангушек, гетьманів Хмельницького і Мазепи. Розвивався і світський портретний живопис.Портрети замовляли представники козацької старшини, власне, тому їх і називають козацькими. У багатьох козацьких старшинських маєтках створювалися невеликі портретні галереї.
Найбагатшим вважають зібрання портретів родовому маєтку полковника Сулими на Київщині. По всій Україні надзвичайною популярністю користувалося зображення козака Мамая. Впродовж ХVIII в. його можна було побачити в кожному українському будинку. Козака малювали масляними фарбами на полотні, стінах, дверях, віконцях, кахлі, скринях, посуді і навіть на вуликах, вважаючи символічне зображення Мамая оберегом. Збереглася велика кількість варіантів народної картини. Дослідники одностайні у тому, що козак Мамай - втілення найголовніших рис української вдачі. Популярність цього художнього образу в ХУIII і навіть ХIХ в. виразний факт: з часів руйнування Української держави, знищення залишків державної незалежності український народ не втрачав надії на звільнення. Прагнення до волі — основна ідея народної картини. (Зображення 10/11/12/13).
Висновки
Духовна культура українського народу досягла високого рівня в період існування козацької держави (1648—1781 pp.). Запорозьке козацтво впродовж трьох століть визначало напрями економічного, політичного і культурного розвитку України. Високорозвинута самобутня культура Січі домінувала тут у XVI —XVIII ст. і мала величезний вплив на національну самосвідомість українського народу.
Культура Запорозької Січі формувалась у руслі українських генетичних джерел. В її основі містилися глибокі традиції українського народу. Водночас історичні особливості життя Січі позначилися і на її духовній культурі. Запорозька Січ формувалась із втікачів від кріпацтва, національних та релігійних переслідувань не лише з різних регіонів України, а й з усієї Російської імперії, а також з інших країн. Кожен, хто приходив на Січ, вносив у культурне середовище щось своє, певні риси, особливості культури і мистецтва свого народу. Внаслідок переплетення цих індивідуальних культур сформувалась оригінальна, яскрава, різнобарвна самобутня культура, яка справила величезний вплив на розвиток культури всієї України.
Козацька культура — унікальне і неповторне явище, її феномен має барокове забарвлення. "Химерний" стиль був породжений непростими, бурхливими соціально-історичними обставинами. Визвольна війна середини XVII ст., постійні військові походи, перебування на межі життя і смерті породили в козацькому середовищі типово бароковий світогляд. Його особливістю було сприйняття світу, людського життя як швидкоплинного і скороминущого явища своєрідної гри, сповненої ілюзій, химер і вигадок. Звідси — намагання прожити барвисте та яскраве життя, прагнення до веселощів і радості. Цей стиль був покликаний розбурхати людські почуття, збудити уяву, викликати контрастні емоції. В ньому завжди поряд добро і зло, любов та ненависть, Бог і диявол, життя і смерть, радість і смуток.
У "химерній" бароковій козацькій традиції завжди було місце для подвигу, вчинку, який ціною, можливо, найдорожчого, мав принести добро громаді, користь для спільної справи. Козацькій культурі близький тип активної людини, героя, лицаря. Республіканський устрій, демократичні засади співжиття козацької спільноти дають дослідникам підстави трактувати козаків як лицарів-воїнів, своєрідне військово-чернече братство.
Запорожці були професійними воїнами й одним із головних завдань вважали оборону церкви та віри. Звідси — засвоєння чернечих звичаїв, традицій. Культ побратимства, товаришування у свідомості козака був нерозривно пов'язаний із християнською ідеєю самопожертви заради ближнього.
Спосіб життя козацтва, постійне перебування в екстремальних ситуаціях, бурхливі пригоди та події сповнювали людську душу суперечливими пристрастями і непримиренними бажаннями. Бароковість козацтва підкреслювалася складністю духовного світу запорожця. Він — то веселий і відчайдушно безтурботний, то — сумний, похмурий і мовчазний. Глибока релігійність та духовність разом із нестримним потягом до волі, свободи, бурхливим, запальним темпераментом, прагненням до життєвих задоволень дають підставу характеризувати козацьке середовище як типово барокове, зіткане із поєднання протиріч і суперечностей, чеснот і вад. "Сміховий", бароковий характер козацької культури підтверджується не зовсім серйозною, сповненою іскрометного і юмору традицією козацької ініціації, практикою заміни імені жартівливим прізвиськом тощо.
З огляду на iсторiю й культуру ХVI i ХVII століть є всі підстави гадати, що саме з козацькою iдеологiєю свободи, розкутості сил, волі, суто козацького виклику різним темним (що ототожнювалися з ворожими) силам пов’язаний весь процес перегляду духовних цінностей і життєвих орiєнтирiв, що тривав у цей час, вся копітка і грандіозна за масштабом зробленого дiяльнiсть видатних людей, врешті-решт, всього українського народу.
Українська культура — це духовний образ однієї найважливiших епох нашої iсторiї. Цей час, що вмістив у собi кiлька iсторичних дiб — визвольну боротьбу, державність, руїну, втрату завоювань i закрiпачення — в культурному вдношеннi був надзвичаi плiдним. На українських землях виросли десятки нових мiст, склалася европейська освiта, нових висот досягло книгодрукувавяя, з’явилася архiтектура, що не поступалася гармонiйнiстю й пишнiстю свiтовим зразкам, оригiнальне малярство, самобутня музика. Лiтература виробила тi форми i стильовi засоби, на якi могла спертися українська лiтература нових часiв.
В усiх галузях дiяльностi i в усiх сферах життя вiдбулися глибокі зрушення й змiни. Шануючи традицiю, українськi дiячi — вiд воїнів та полiтикiв i до митцiв — дивилися на свiт новими очима — i тому в цi часи так багато свiжих, оригiнальних надбань. За пам’ятками культури цих часiв вiдчувається творець — талановитий i волелюбний народ, наполегливий i неослабний у своему прагненнi творити власний український свiт.
Козацтво було носієм нового художнього вподобання. Відомо чимало мистецьких пам'яток, створених на замовлення козацької старшини. Однак козацтво, будучи великою військовою та суспільно-політичною силою, витворило власне творче середовище. Красу козацького мистецтва засвідчують численні оригінальні козацькі собори. Козацький собор — п'ятиверхий хрещатий храм — типове явище у традиційному народному будівництві. Він не мав чітко вираженого фасаду (однаковий з усіх чотирьох боків). У цьому полягає демократизм і бароковість споруди, де простежується відчуття неподільної єдності конечного і безконечного, складності довкілля. Храм ніби не має стін — вони розчленовані у просторі, заповнені декором архітектури, форми виражають чіткі контури. Козацький собор — фактично ірраціональний образ світу, втіленого у камені. Зразки таких архітектурних пам'яток — церкви у Ніжині, Видубицькому монастирі в Києві, Ромнах, Глухові, Козельці, Ізюмі та багатьох інших містах козацької України.