Головна роль в оформленні людської думки належить мові, її походження й етапи формування поки що не зовсім зрозумілі; але саме слово стало тим порогом, переступивши який, людство остаточно перенесло орієнтири свого розвитку з біологічної сфери в соціальну. Поряд із жестами, речами, зображеннями, мова суттєво збагатила можливості свідомості в «подвоєнні» світу. Свідченням тому є міф, який вважається найбільш архаїчною світоглядною системою, створеною на основі чуттєво-раціонального сприйняття реальності.
«Міф» у перекладі І грецької означає «слово», «розповідь». Міфи — це розповіді про походження світу й окремих його складових, зокрема людини, речей тощо. Становлення міфології як способу світосприймання тісно пов'язане з формуванням людської мови як механізму мислення. Міфологія — це світогляд суспільства на грані виживання, де світ загалом — колектив родичів. Але як продукт свідомого вимислу міф не потребує догматів і теоретичного фундаменту.
Міф — це спосіб переживання дійсності, і в цьому розумінні він природний як почуття, як враження. Міф — чуттєва основа слів, адже в словах сиоконпічно фіксувалися суттєві характеристики явищ. Він народжувався н процесі тривалого несвідомого фільтрування колективом своїх асоціацій, що виникають у зв'язку з тим або іншим явищем, дією, предметом. У міфі узагальнювався родовий досвід освоєння світу.
Міфології народів світу, як і мови, подібні, але унікальні у своєму походженні. Слова міфу відтворювали походження речей і подій, і знаходили авторитет істини. Завдяки своїй гнучкості, міфологія дозволяла підтримувати соціальну і природну гармонію, встановлюючи баланс між очевидністю і її передбачуваною ідеальною формою, повсякденним і сакральним, між реальністю і думкою про неї, між теперішнім і минулим.
У міфі задаються параметри буття людини у всіх сферах її життєдіяльності, але головним, у міфі є те, яким способом міф «вбудовує» людину в дійсність. Треба зазначити, що обов'язковою приналежністю міфу висту-пає його зрозумілість. Міф «зобов'язаний» зробити світ простим і зрозумілим. І сама ця зрозумілість дозволяє в такий спосіб організовувати життя щоб зняти всі можливі трагічні суперечності і створити злагоджену й доступну для огляду картину.
Міфологічний світогляд будується, головним чином, на асоціативних, а не на смислових зв'язках, які первісна свідомість ще нездатна відкрити. Асоціації за подібністю, по суміжністю й контрастом в міфологічному світогляді превалюють над об'єктивними зв'язками.
З асоціації за подібністю виростає ще одна особливість міфологічного світогляду: в ньому превалюють умовиводи за аналогією, тобто висновки, зроблені про властивості одного предмета на підставі його подібності з іншим предметом. Метод аналогії в міфологічному світогляді виявляється, головним чином, у тому, що міфологічний світогляд формується шляхом перенесення на природу невластивих їй властивостей людського роду.
У результаті такого перенесення природа і природні явища антропоморфізуються у широкому розумінні цього слова. Зовнішня людиноподібність тут не обов'язкова, важливо лише те, що природні явища (небесні тіла, вітер, море, пожежа тощо) і тварини вбачаються наділеними волею і діями за свідомими мотивами. Повна антропоморфізація — результат тривалого розвитку міфології, її вищий ступінь. Перенесення на природу властивостей людського роду спричинює одухотворення природи (анімізм), що є невід'ємною рисою міфологічного світогляду.
Особливістю міфологічного світогляду є генетизм. Якщо в міфології і йдеться про першооснови, то як про генетичні. При цьому діє той само закон перенесення на природу родової структури суспільства. Еволюціоністські міфи доповнюються креаціонистськими (міфами творення) — найважливішою формою міфологічного генетизму.
Міфологічний світогляд можна визначити як таку картину світу, що будується за принципами міфологічного «мислення», тобто на рівні емоційно-почуттєвого ступеня пізнання за законами уяви і методами аналогії, переносу на світобудову основних рис людського роду.
Одна з найважливіших, якщо не найважливіша функція священних тотемічних та інших міфів полягала в тому, що вони слугували обґрунтуванням усіх звичаїв, що регулюють людські взаємини.
Розвинута міфологія містить у собі світогляд, первісну теорію світу. Можливість і необхідність такої «теорії» була закладена в самій сутності людини, яка творить олюднений світ із нелюдського стихійного світу, із природного середовища — штучне. Переробляючи світ, людина створює і саму себе як мислячу істоту
Література
1. Культурология: История мировой культуры. Под ред.проф. А.Н.Марковой, М.:ЮНИТИ, 2000-600с.
2. Кравченко А.И. Культурология: Учебное пособие для вузов. – М.: Академический Проект, 2002. – 496с.
3. Першиц А.И. и др. История первобытного общества. М.: «Высшая школа», 1968-205с.