Етруська архітектура характеризувалася чітко розпланованими містами, численними гробницями. Скульптури створювалися з теракоти та бронзи (великі саркофаги, статуї Аполлона, Химери, всесвітньо відома Капітолійська вовчиця). Високого рівня досягло і створення лакованої кераміки.
У період Великої колонізації (VIII-IV ст. до н.е.) греки значно вплинули на етруську культуру. Це відобразилося на формі та орнаменті кераміки, будівництві храмів за грецьким зразком, наслідуванні міфології та епосу. У свою чергу, етруски вплинули на сусідні італійські племена, особливо на римлян. Римляни перейняли етруську писемність (римські цифри), спосіб ворожби (на нутрощах тварин та за польотом птахів), одяг (римську тогу та ін.). Для «царського» періоду в історії Риму характерно розклад первісних відношень і зародження класів. Виникає римська держава. За легендою, у Римі правило сім царів, останні три були за походженням етрусками. За їх часи місто обгородили кам’яною стіною, провели каналізацію, збудували перший цирк для гладіаторських боїв.
Етруське панування у Римі закінчилося у 510 р. до н.е., коли повсталий народ скинув царя Тарквінія Гордого і створилася аристократична рабовласницька республіка.
Період ранньої республіки охоплює VIII-III ст. до н.е., у цей час Рим підкоряє усю територію Апеннінського півострова. Політична влада реально перебувала в руках патриціїв, а вищий орган влади – народні збори – мали обмежені можливості.
Релігія римської республіки збагачувалася грецькими елементами. Поступово утворився пантеон 12 головних божеств. Серед них: Юпітер – бог неба, Юнона – богиня неба і шлюбу, Нептун – бог морів, Міневра – богиня мудрості та ремесла, Марс – бог війни, Венера – богиня кохання, Аполлон – бога сонця і мистецтв. Разом з богами були запозичені й грецькі міфи.
Серед філософських вчень найбільше поширення в Римі мали епікуреїзм та стоїцизм. Послідовником Епікура був римський філософ і поет Лукрецій Кар, який у поемі «Про природу речей» виклав античний атомістичний матеріалізм.
У 451-450 рр. до н.е. під тиском народу (плебсу) з’являються перші записи римського права – «Закони XII таблиць». На довгі часи ці закони залишилися першим і єдиним кодексом римського права, над яким працювало багато поколінь юристів.
З IV ст. до н.е. починає розповсюджуватись грецька мова, деякі грецькі звичаї, наприклад, голити бороду. Поступово старий алфавіт змінюється новим грецьким.
Провідними жанрами римської літератури у ІІІ ст. до н.е. були епос і драма. Починається процес створення театру. Після завоювання грецького міста Тарента до Риму потрапив грек Андроник, який був звільнений від рабства своїм господарем. Він першим переклав латиною грецькі трагедії і комедії, заснував школу для дітей римської знаті, де викладав грецьку та латинську мови. Так з’явився перший переклад гомерівської «Одіссеї». До наших днів збереглися деякі комедії римських авторів – Плавта і Теренція.
У другій половині ІІ ст. до н.е. у Римі загострилася політична і соціальна боротьба, що вплинуло на розвиток прозаїчних жанрів: публіцистики, памфлетів, мемуарів, історичних коментарів. Державний діяч і письменник Марк Порцій Катон Старший у своїх трактатах закликав римлян до мужності, а також давав поради щодо ведення господарства. Квінт Енній склав перший національний епос «Аннали», присвячений історії Риму. Відомий римський поет Гай Катулла складав невеликі поеми на міфологічні сюжети. Залишив свої мемуари Сулла.
Мистецтво Риму періоду республіки формувалося під значним впливом етруського та грецького мистецтва епохи еллінізму. Характерною його особливістю була натуралістична точність зображення у портретах, практичність і разом з тим розкіш архітектури. У цей період римляни будують головним чином споруди практичного призначення – дороги, мости, цирк, амфітеатри, терми, базиліки. Центром торговельного і суспільного життя Риму був форум Романум – площа, навколо якої розташувались культові та громадські споруди. Своєрідними були і погребальні споруди – мавзолеї, колумбарії, які мали різні архітектурні форми. Виникають монументальні споруди – тріумфальні арки.
Римська республіка вела постійні війни за панування на Середземномор’ї. Вирішальним етапом цієї боротьби стало руйнування Карфагену (головного суперника Риму) і перетворювання Греції і Македонії у римські провінції. Рим стає міцною державою, але у той же час змінюються внутріполітичні обставини. Громадянські війни спричинили падіння республіки. Тимчасова воєнна диктатура у кінці І тис. до н.е. міняється принципатом – спадкоємною диктатурою імператора при формальному збереженні республіканських установ.
Римська культура піздньореспубліканської епохи з’єднала етруські, грецькі, римські елементи, що зумовило її еклектизм(від грец. – відсутність єдності).
З 31 р. до н.е. римська держава стає великою імперією, у яку входили Східне Середземномор’я, Північна Африка і значна частина Європи.
Епоха Августа була періодом активного будівництва. Багато будівель реставрували (біля 82), інші будували заново. Праця Вітрувія «Про архітектуру» свідчить про складну техніку робіт. У ІІ ст. до н.е. з’являються величні й технічно складні споруди: Колізей – амфітеатр для 50 тисяч глядачів, Пантеон – храм усіх богів, 55-метрові акведуки(лат. аquaeductus – водопровід, від aqua – вода і duco – веду), кам’яний міст через Дунай та ін. Скульптура часів імперії була представлена портретними ідеалізованими зображеннями імператорів та їх сімей.
Період ранньої імперії – це час розквіту наукової літератури. Марк Теренцій написав біля 500 праць, з яких найбільш відомі: «Десять книг наук» – енциклопедія природничих наук і мистецтв та історичні книги «Старожитності людські й божественні». Клавдій Птоломейу своїй основній праці «Альмагест» вперше подав геоцентричну модель світу і розробив математичну теорію руху планет навколо Землі. На початку ІІ ст. до н.е. лікар та природознавець Гален у 400 працях узагальнив відомості античної медицини. Гай Пліній Старший створив «Природничу історію», яка складається з 37 книг. Високого рівня досягла історична наука. Тит Лівій написав 142 книги «Історії Риму». КорнелійТацит відомий творами «Історія» та «Аннали» про події ранньої імперії.
Вік Августа стає золотим періодом римської поезії. Виразниками ідеології нової епохи були: Публій Вергілій Марон, Квінт Горацій Флакк, Публій Овідій Назон. Найбільш відомі твори Вергілія – цикл віршів «Буколіки», поема «Георгіки», присвячені праці селян; та римський національний епос «Енеїда». Поема Овідія «Героїні» присвячена коханню, збірка поем «Метаморфози» складається з переказів греко-римських міфів про перетворення людей у тварин та рослин. Творчість поета Горація більш витончена і лірична. Він створив дві книги «Послань», у яких виклав свої погляди на мистецтво. Перший у європейській літературі роман «Сатирикон» (складався з 20 книг) написав Гай Петроній. Розважальний характер має роман Луція Апулея «Золотий осел». Ці два твори мали великий вплив на розвиток європейського роману.
Загальною рисою інтелектуального життя перших століть імперії був значний інтерес до філософії, який перемістився або зсунувся від метафізики до етики. Саме з етики найбільше творів писав Луцій Анней Сенека. Поряд з Сенекою філософію стоїцизму представляли Епіктет та Марк Аврелій. Розвивалася також теорія та практика римського права. «Закони XII таблиць» доповнювалися численними новими законами.
Наприкінці ІІ ст. н.е. у Римській імперії починається криза, яка згодом охоплює усю державу. Римська імперія розпадається на дві частини – Західну з центром у Римі та Східну з центром у Константинополі. Східна римська імперія існувала до 1453 р. як Візантійська імперія, культура якої була продовженням грецької на основі розповсюдження християнства. Західна римська імперія закінчила своє існування у 476 р., коли було скинуто останнього імператора. Цей рік вважається кінцем античності й початком епохи Середньовіччя.
Література
1. Знойко О.П. Міфи Київської землі та події стародавні. – К.: Молодь, 1989. – 304 с.
2. Історія світової культури. Культурні регіони: Навч. посібник / За ред. Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1997. – 448 с.
3. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – К.: Либідь, 1993. – 320 c.
4. Історія світової культури: Навч. посібник / Кер. авт. колективу Л.Т. Левчук. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Либідь, 1999. – 368 с.
5. История искусств: Учеб. пособие / Под ред. А. Воротникова. – Мн.: Современный литератор, 1999. – 608 с.
6. Історія української культури / За заг. ред. І. Крип’якевича. – К.: Либідь, 1994. – 656 с.
7. Качановский В.В. История культуры Западной Европы: Учеб. пособие. – Мн.: ИП Экоперспектива, 1998. – 190 с.
8. Качкал В.А. Українське народознавство в іменах: Навч. посібник. У 2 ч. Ч. 2. – К.: Либідь, 1995. – 288 с.
9. Крижанівський О.П. Історія Стародавнього Сходу: Курс лекцій. – К.: Либідь, 1996. – 480.