В 1945-1946 рр. кілька тисяч вірменів виїхали із Сирії в СРСР, а після державо створення Ізраїлю в 1948 р. туди емігрувала більша частина з проживавших раніше в країні 30 тис. євреїв. Близько 100 тис. палестинців влаштувалися в Сирії після захоплення Ізраїлем Галилеї.
Населення на липень 2007 р. – 18 млн. 017тис. Приріст населення – 2,4 (на 2007). Коефіцієнт народжуваності – 28,93 на 1000 чоловік (2007). Коефіцієнт смертності – 4,96 на 1000 чоловік. Середня тривалість життя чоловіка — 68,47, жінки – 71,02 років.
Офіційна мова — арабська. Також поширені англійська, курдська, вірменська, арамейська, черкеська і французька. Багато сирійців добре говорять російською мовою.
Не менш 90% населення Сирії — мусульмани, причому 75% — суніти, 13% — алавіти, а інші — представники шиїтів-ісмаїлітів і шиїтських сект ісмаїлітів і друзів. Сунізм сповідають араби, курди, туркмени, турки, черкеси. Друзи зосереджені в гірському районі Ед-Друз, до південно-сходу від Дамаска.
До 10% сирійців сповідають християнство. Найбільшим впливом серед християн країни користуються православна греко-візантійська й армяно-григоріанська церкви. Існують також невеликі громади яковитів, маронитів, несторіан, халдеїв, протестантів і католиків. Вкрай нечисленні іудаісти й езіди (йезіди).
Порівняно із прихильниками інших релігій у християнській громаді вище доля городян і солідніше прошарок людей, які одержали вищу освіту, а також представників високооплачуваних «білих комірців» і осіб вільних професій.
Харчовий раціон сільських жителів складається в основному із хліба, рису, кисломолочних продуктів, сиру, маслин і лука. До них додаються гарбуз, горох, кавун, інжир, фініки й виноград, а по святах м'ясо. Краще харчуються й постійно мають у раціоні м'ясні блюда землевласники з більш високими доходами, а також кваліфіковані фахівці й торговці в містах.
Найбільш відомі блюда національної кухні: киббе (телячий фарш в оболонці із пшеничної крупи), мешви (смажена на рожні баранина), хуммос (пюре з великого гороху) і кунафа (солодке блюдо з тесту із сиром, кремом і горіхами, залите сиропом).
Населення міст із середніх і вищих прошарків суспільства воліє носити європейський одяг, тоді як у сільській місцевості носять довгий одяг із традиційними головними уборами. Дома в селах на північно-заході Сирії споруджують із глини й соломи у формі вуликів; житла в південних і східних областях будують із каменю, що типово й для багатих міських кварталів. Середній прошарок городян живе в багатоквартирних будинках, побудованих зі шлакоблокових конструкцій і армованого бетону, а бідняки часто селяться на пустирях, де зводять халупи з підручного матеріалу — бляшаного аркуша й рифленого заліза.
Бедуїни пересуваються традиційними щорічними маршрутами в межах своїх племінних територій, вільно перетинаючи державні кордони. Напівкочівники, що займаються розведенням овець і кіз, переганяють свої череди в зимовий час, але влітку переходять на осілий спосіб життя й звертаються до землеробства. Обидві ці групи живуть у повстяних наметах, а в їхньому харчовому раціоні присутні набагато більше молока й м'яса, ніж у селян.
Традиційно всіма справами села відав староста. Консультативним органом при ньому служили глави інших домогосподарств. На селі зберігаються сімейні й релігійні цінності, шанування старих, гостинність і щедрість, при цьому не втрачена підозрілість до чужинців.
Фундаментальною основою соціальних відносин залишаються родинні зв'язки. Спадкування відбувається по чоловічій лінії. Вийшовши заміж, жінки переїжджають до своїх чоловіків. Городяни середньої ланки живуть малими родинами в окремих квартирах, але підтримують тісні контакти з великим колом родичів.
Шлюби часто укладають без попереднього знайомства нареченого й нареченої. Наречений має право залицятися до за нареченої лише після заручин і тільки в присутності друзів або родичів. У мусульман прийнято давати викуп за наречену. У християн вважається, що наречений повинен забезпечити наречену кімнатою (або, якщо дозволяють засоби, окремим житлом). Родина нареченої, будь то мусульманська або християнська, зобов'язана зібрати придане, куди включаються одяг, дорогоцінні прикраси й домашні приналежності.
Зазвичай чоловік має одну дружину, хоча, за законами ісламу, дозволяється мати до чотирьох дружин і дозволені розлучення. Однак у наш час ця процедура оформляється через цивільний суд. Для християн розлучення утруднене, а багатоженство не допускається.
Положення жінок.
За винятком городян середнього стану, у яких кожна мала родина має у своєму розпорядженні власне житло, молода переїжджає в родину чоловіка, де панує авторитет батьків. Повсякденне жіноче життя обертається навколо домівки; її різноманітять зустрічі з родичами, у селі відвідування колодязя або млина для молотьби зерна, а в місті походи в магазини.
Одягаються жінки скромно й майже завжди виходять на вулицю компанією із двох-трьох чоловік. У свій час використання лицьового покривала було загальновизнаною практикою, однак сьогодні вона не поширена. Багато городянок воліють носити хиджаб — шарф, який покриває волосся, як символ приналежності до ісламу.
Жінка повинна зберігати цнотливість до весілля й вірність чоловікові. Бедуїнки зазвичай виходять заміж дуже рано, до 14 років, сільські жительки й дівчата з робочих родин — у віці 14-18 років, а представниці середніх і вищих класів, незалежно від віросповідання — після 18 років. У порівнянні із чоловіками жінки в цілому мають у суспільстві більш низький статус, який поступово почав підвищуватися завдяки їх більш активній участі в суспільному житті й зміні законодавства. Не допускається вступ у шлюб дівчат молодше 15 років, а жінки одержали право подавати на розлучення й розраховувати на компенсацію, якщо чоловіки необґрунтовано вимагають розлучення. Якщо чоловік бажає мати більше однієї дружини, суддя повинен впевнитися, що чоловік здатний надати своїм дружинам гідне утримання.
У Національному музеї Північної Сирії в Халебі зібрані скульптура, ювелірні вироби й домашнє начиння шумерського, хетського, ассірійського й фінікійського періодів, пам'ятники елліністичної, римської й арабської культур. На середземноморському узбережжі в районі Латакії перебувають руїни фінікійських міст-держав, найбільш відоме з яких, Угарит, виявлене при розкопках пагорба Рас-Шамра.
З римською спадщиною можна познайомитися на театралізованих шоу, які проводяться щоліта в рамках фестивалю в місті Бусра-Ель-Харирі на півдні Сирії. На заході країни від цього періоду збереглися дороги, канали, греблі й акведуки, деякі з них діють дотепер.
З архітектурних пам'ятників Дамаска особливо знамениті мечеть Омейядів (побудована в 705-715 рр.), палац Азема (нині Музей народного мистецтва), у якому демонструються предмети побуту й одягу XVIII ст. і сучасні вироби ремісників з різних районів країни, середньовічний дервишський притулок Сулейманія, мавзолей Салах-Пекло-Дина, будинок св. Ананія, каплиця св. Павла.
Халеб у сучасний час перетворився в торгово-промисловий центр, зберігши при цьому середньовічний вигляд. Над містом піднімається цитадель — чудовий зразок арабської військової архітектури. Місто оточене кріпосною стіною. Дома виходять на вулиці глухими стінами, але мають внутрішні дворики. Мінарети міських мечетей (найвідоміша — мечеть Захаріа) побудовані в різні історичні періоди. Середньовічні криті ринки, що простягнулися більш ніж на 12 км, вражають своїми кам'яними склепіннями.
Історія сірійського християнства відбилася в чудових церквах (особливо в Халебі) і усипальницях. До півночі від Дамаска римським імператором Юстиніаном був споруджений один із греко-православних храмів, у якому збереглося зображення Богоматері з Дитиною, приписуване св. Луці. Від епохи хрестоносців залишилися руїни романського замка Крак-Де-Шевальє (ХІІ ст.) в 65 км на захід від Хомса.
У країні зберігаються традиції усної творчості, розповсюдженої в середовищі кочівників і селян. У селах проводяться конкурси по імпровізації віршування, а мандрівні оповідачі виявляються бажаними гістьми в будь-якому будинку.
Процес відродження класичної арабської освіти почався в ХІХ ст., коли американські й французькі місіонери приступили до видання класичної й сучасної літератури арабською мовою. Сирійці, які навчалися на Заході в місіонерських школах, виступили творцями філософії арабського націоналізму, а сірійський соціалізм формувався під сильним впливом таких мислителів, як Мішель Афляк, Салях Битар і Акрам Хаурані.
У сучасній сірійській літературі й журналістиці широко представлені добутки на курдській і вірменській мовах.
Театральне мистецтво зародилося в Сирії в другій половині ХІХ ст. Відродження в 1960-і роки театрального руху призвело до створення Національного театру, у якому ставляться класичні й сучасні добутки арабських і закордонних авторів (Мольєра, Дюрренмата, Шоу). Цей театр дав путівку в життя таким драматургам, як Мамдух Удван, Сааделлах Ваннус і ін., п'єси яких переведені на європейські мови.
Мусульмани здійснюють по п'ятницях молитви й слухають проповіді в великих соборних мечетях. Під час релігійних служб магазини закриваються, державні установи не працюють. По п'ятницях сирійці ходять на ринок і проводять суспільні заходи.