Проте в художньому житті Франції імпресіонізм вже був пройденою сторінкою. Нове покоління митців свої погляди звертало до стилю модерн (ArtNouveau – фр.). Свою діяльність розгортають набіди, що відходять від принципів зображення натури попередниками, які намагалися досягти найбільшої відповідності тому, що бачить око, і спрямовують свої пошуки до більшої узагальненості, умовності. Щоб ближче познайомитися з новими віяннями, Ткаченко розпочинає навчання у студії Кормона і виробляє свій новий творчий метод, привносячи його в український пейзажний живопис. Прояви цього методу можна спостерігати у низці його картин, зокрема «Весна» (ХХМ), «Трибанна церква Таращанського повіту Київської губернії» (Іл. 5) , «Вечір. Кипариси» (Іл. 6) (Харків, приватна колекція) та ін.[22]
Висновки до ІІ розділу: Як пейзажист М. С. Ткаченко почав формуватися ще в період навчання у Харкові, і в цьому особливе значення належить студії Є. Шрейдера, а далі – пейзажистам, професорам Санкт-Петербурзької академії мистецтв М. Клоду та В. Орловському. Втім як оригінальний митець він склався під час перебування та навчання в Парижі у студії Кармона під впливом досягнень західноєвропейської художньої культури, особливо імпресіонізму, модерну.
Розділ ІІІ
Образно-стилістичні особливості картини М. С. Ткаченка «Весна»
3.1. Пейзаж М. С. Ткаченка «Весна» в контексті розвитку українського пейзажного жанру початку XXст.
Пейзажна творчість М. С. Ткаченка розвивалась паралельно з творчістю ряду українських майстрів, що у той час підняли мистецтво пейзажу в Україні на досить високий рівень, зробили його широко визнаним, розкривши його неповторну, самобутню красу і привнесли в нього новітні досягнення європейської художньої культури.
Відчуття своєрідності українського пейзажу ріднить Ткаченка з такими художниками, як Васильківський і Левченко. Проте, якщо Васильківський у виборі мотивів і в манері образотворення був дещо раціоналістичним, а у Левченка переважала інтимність, то Ткаченко в кращих своїх творах, скориставшись здобутком обох, немовби об'єднав ці особливості й творив широкі й лірично теплі, яскраво-барвисті образи рідної природи.
Винятковим етапом у творчості майстра являє його картина «Трибанна церква Таращанського повіту Київської губернії» (1915) (Іл. 5). Написана пастозно на тонованому картоні, робота зберігає свіжість етюда. Мазок лягає з розривами, крізь які просвічує тепла, охриста поверхня картону. Чудово передано повітря: воно живе, вібрує. Відчуття тиші, зачарованого замилування красою рідної землі передусім досягається колоритом, що будується на протиставленні холодної сині неба й теплості картону у розривах ритмічного доторкання пензля, локального кольору землі і складного кольору стіни церкви з рожевими, бузковими, жовтими та оранжевими відтінками. Легко, непримушено митець ліпить мазком форму і разом з тим досягає враження монументальності образу. [22]
Особливості пластичної мови модерну з її підкресленою силуетністю використовує Ткаченко і в пейзажі «Вечір. Кипариси» (1910-ті рр.) (іл.6), створюючи ідилічну картину таємничості, упокореності внутрішнього стану кутка південної природи, що підтримується і теплою кольоровою гамою, хоча холодна, що остуджувала тепло пульсуючого життя, була більш усталеною прикметою живопису модерну.
Крім Ткаченка майстром, в творчості якого спостерігається вплив модерну, був художник з Феодосії Костянтин Богаєвський – учень А. Куїнджі у Санкт-Петербурзькій академії мистецтв. Його своєрідний «романтичний пейзаж» сприймається як символ старого Криму, що зберігає сліди історії. Богаєвський поповнює коло мотивів, які гуртуються навколо певних понять, поширених у пейзажному жанрі стилю модерн, як то зображення пориву вітру, бурі, хвилі тощо. Таким поняттям для митця стає хмара.
Пейзажну техніку Богаєвський розвиває і в формі монументальної картини-панно, що вже сама по собі була породженням творчих інтенцій стилю з його спрямованістю до синтезу мистецтв. Панно Богаєвського в особняку М. П. Рябушинського у Москві (1912) створювало ілюзію замкненого романтичного середовища, виступаючи втіленням мрії, нездійсненної в реальному житті.
Основою сюжетів модерну часто ставав прадавній епос, народна міфологія. Улюбленою темою Богаєвського була Кіммерія з її легендарним народом – кіммерійцями, що за далеких часів мешкали на землях Криму. З кіммерійською темою перегукуються і його пейзажі.
3.2. Принципи стилю модерн в картині «Весна»
Картина М. С. Ткаченка написана у 1906 році. На передньому плані художник зобразив групу високих, рідких, безлистих дерев, на яких зрідка видніються сорочі гнізда. У правому кутку – чагарник. Пригріло сонце. В глибині композиції – дві типово українські хатини, білі стіни яких добре видно крізь пронизане сонцем мереживо дерев. Крізь них проглядають і яскраві дахи на другому плані і навіть бузкова далечінь горизонту. На шворці й на тинах розвішана білизна, що вабить до себе яскравими кольорами. Зазеленіла трава в садку, перша, ще несмілива зелень пофарбувала верхівки дерев. Все навколо залите чистим прозорим повітрям. Сонце висвітлює рожевими променями їх стіни і стріхи. Таким же лагідним теплом зігріті ніжна трава й протоптана стежка, химерне мереживо іще голих гілок. Тіні блакитні або смарагдові, колір всюди узгоджується в тоні, ніде не утворюючи контрастів. [8]
Закоханість художника у рідний край сповнює мотивщирою теплотою почуттів, поезією весняногопробудження природи. Сила цього твору М. С. Ткаченка – у винятково правдивій передачі весняного пробудження природи, яка досягається передусім засобами колориту. Художник моделює форму винятково кольором, не вдаючись до світлотіні. В картині домінують тонкі і ніжні, з матовим відтінком, оранжевий, жовтий, смарагдово-зелений, голубий та ліловий кольори, які надають творові підкресленої барвистості, підсилюючи його емоційне звучання. Якщо в ранніх роботах митця, виконаних по підмальовку і в стриманих тонах, проступала графічність, то тепер, у зрілий період його творчості, панують барви. Завдяки використанню додаткових нейтральних тонів, Ткаченко уникає загострених контрастів (смарагдова зелень трави й активний, насичений жовтогарячий колір дахів). Матовий живопис неба, майже графічна манера, у якій написано дерева, що не встигли ще вкритися листям, гнучкість і витонченість ліній їхніх гілок, контрастність і свіжість колірної палітри, а також загальна декоративність роботи дозволяють назвати її даниною захопленню художника стилем модерн. Декоративність у поєднанні з прагненням до узагальненості пейзажного образу – це якраз і є те, чим збагатив М. С. Ткаченко український пейзажний живопис дорадянського періоду. [1,10,11]
Мажорне звучання колірних плям вдало підкреслене ритмічним рисунком дерев і хат.Звернувшись до рішення проблеми живописного синтезу, що стояла тоді перед європейським та вітчизняним мистецтвом, художник зумів по суті пленерній гамі надати декоративного характеру. Безпосередність передачі натури у всій її конкретності, вірності реальних кольорових співвідношень у світлоповітряному середовищі Ткаченко поєднує з більшим узагальненям, з монументально-декоративним підходом до розкриття образу рідної землі. Пензель художника торкається полотна то м’яко, делікатно, то вибухає в самому центрі полотна на осліпляючому світлі напруженим експресивним мазком. Нерідко мазок, лягаючи на полотно, не формує об’єм, а утворює ритмічний лад картини. Художник змушує працювати разом з мазком лінію, посилюючи ритм, надаючи твору декоративності та орнаментальності. Тут, безперечно, сказався вплив українського народного мистецтва, котре він полюбляв і ретельно вивчав. [22]
Висновки. У контексті розвитку українського пейзажного жанру на межі ХІХ і ХХ століття творчість М. С. Ткаченка має свої неповторні особливості. У той час як П. Шевченко захоплювався пленером, с. Васильківський багато в чому орієнтувався на барбізонців. Усіх цих трьох представників харківської школи в українському пейзажі об’єднувала любов до рідного краю, до України і прагнення відтворити її неповторну красу. Втім у своїх стильових пошуках М. Ткаченко пішов далі, звернувшись до пошуків у напрямку модерн. Про це свідчить його картина «Весна». У порівнянні з кримчанином К. Богаєвським, який так само використовував досягнення модерну, створюючи свої романтичні, фантастичні за темою пейзажі, Ткаченко використовував реальні мотиви.
ВИСНОВКИ
Проведений в роботі аналіз літературних джерел показав, що творчість видатного українського пейзажиста М. С. Ткаченка, який працював на межі ХІХ і ХХ століть, вивчена недостатньо. Особливо це стосується його зв’язків з західноєвропейською художньою культурою другої половини ХІХ – початку ХХ століть та розвитком у напрямі осягнень нового на той час стилю – модерн.
Порівняння пейзажних творів М. С. Ткаченка з пейзажами тогочасних харківських майстрів С. І. Васильківського та П. О. Шевченка показало, що їх об’єднувало прагнення відтворити неповторну красу рідного краю та привнесення в пейзажний жанр досягнень європейського мистецтва. Втім усі троє різняться у своїх стильових пошуках. Найсучаснішим тоді був Ткаченко, який жив у Парижі і засвоював найновіші віяння. Ткаченко у ряді проаналізованих нами творів показав себе майстром модерну. Від кримчанина К. Богаєвського, який створював фантастичні пейзажі, Ткаченко відрізнявся тим, що звертався до реальних мотивів, використовуючи досягнення модерну.