Смекни!
smekni.com

Умови життя рослин і біологічні особливості росту та розвитку сільськогосподарських культур (стр. 3 из 4)

Соняшникова макуха є цінним концентрованим кормом для тварин. Стебло соняшника вкрите жорсткими волосками, воно понад 2 м заввишки, звичайно не галузиться. Корінь стрижневий, дуже розвинений, з сильними бічними коренями, що заглиблюються у грунт на 2– 3 м. Листки великі, густо опушені волосками, овально-серцеподібної форми; загальна поверхня листя однієї рослини становить 0,3–0,6 м2. Стебло закінчується поодиноким великим кошиком діаметром від 8 до 40 см,

Проростання насіння починається при температурі грунту 4–6° С. Набухле, але не проросле насіння переносить короткочасні температури до –13° С, а насіння, що наклюнулося, – до –10 °С. Сходи соняшника переносять приморозки до –8° С, однак окремі пошкоджені приморозками рослини дають стебла, що галузяться. Через 15–20 днів після сходів, у фазі 2–3 пар листків, рослини починають закладати кошики, але помітне формування кошиків настає через 43–45 днів. Кошики формуються через 50–60 днів після сходів, і цвітіння їх триває 20–25 днів. Період наливання насіння триває 32–42 дні. Соняшник якнайінтенсивніше споживає вологу в період від утворення кошиків до кінця цвітіння, коли відбувається найінтенсивніший ріст рослини. Нестача вологи в грунті в цей час є основною причиною пустозерності центральної частини кошиків. Літні дощі ї поливи перед цвітінням і на початку наливання насіння значно збільшують врожай соняшника.

Цукрові буряки. Ця культура є основним джерелом сировини для промислового виробництва кристалічного цукру. Цукрові буряки мають велике значення і як кормова культура. За врожаєм сухих речовин і кормовою вартістю вони перевищують інші кормові коренеплоди і краще зберігаються взимку. Цукровий буряк – дворічна рослина. У перший рік життя посіяний насінням цукровий буряк утворює до кінця вегетації потовщений корінь (коренеплід) з розеткою прикореневих листків (від 50 до 90), поверхня яких досягає 0,3 м2. На наступний рік коренеплід розвиває потужне коріння, що проникає в грунт на глибину 2–2,5 м, і облистнені квітконосні пагони, що досягають висоти 150 см і більше.

У верхній частині пагонів розвиваються суцвіття у формі кільцевої колосоподібної китиці з двостатевими квітками. Плід цукрового буряка – горішок. Дозріваючи, горішки (2–6) зростаються в супліддя, що називаються клубочками, і використовуються як насінний матеріал в буряківництві. Крім звичайних сортів з багатонасінними клубочками селекціонери вивели нові сорти цукрових буряків з однонасінними клубочками – Ялтушківський, Білоцерківський. Цукровібуряки досить вимогливі до умов зростання: світла, тепла і родючості грунту.

У перший рік життя вегетаційний період становить 160–170 днів. Для проростання насіння клубочки мають увібрати води 150–170% маси, а мінімальна температура грунту має бути 3–4° С. При температурі 15 – 20° С сходи буряків з'являються на 3–4-й день, що значно скорочує період вегетації і дає змогу вирощувати їх на зрошуваних землях південних степів і напівпустинь на корм худобі повторною культурою після зернових.

У перші дні сходи буряків являють собою сім'ядолі, що зеленіють, виходячи на поверхню грунту, і виконують функції листків (фаза «вилочки»). У цю фазу приморозки 3–4° С шкодять рослинам і можуть убити їх. Через 6–8 днів після сходів утворюється перша пара справжніх листків, здатних витримувати температуру до –8 °С. Через кожні 2–3 дні з'являються друга, третя і четверта пари листків, а в дальшому листя з'являються вже по одному, а із середини вегетації – через 1–2 дні. Активна діяльність кожного листка триває в середньому близько 25 днів, найбільш продуктивні листки середнього ярусу – з 10-го по 25-й день. Тривалість діяльності листя можна значно збільшити добрим постачанням рослин вологою. Дозрілі коренеплоди цукрових буряків містять 75% води і 25% сухих речовин, з яких від 16 до 22% становить цукор.

Картопля. Рослина однорічна. Бульби картоплі містять у середньому 78–80% води, до 25% сухих речовин, серед яких переважає крохмаль (14–22%), велику кількість вітамінів С і В, а також вітаміни А, В2, Вб, Н, К і нікотинову кислоту.

При високій урожайністі бульб (до 300 ц/га і більше) картопля дає багато крохмалю (45–60 ц/га) і тому є головною крохмаленосною культурою, що має велике харчове, кормове і технічне значення.

У виробничих умовах картоплю розмножують вегетативно (садінням цілих або різаних бульб), а при виведенні нових сортів – розсадою, вирощеною з насіння. Коренева система її мичкувата, заглиблюється в грунт на 60–80 см. Рослини, що виростають із бульб, утворюють додаткове коріння з вузлів підземної частини стебла і вузлів столонів.

Кущ картоплі складається з 4–5, рідше з 6–8 трав'янистих стебел 60–100 см заввишки і вище. З бруньок підземної частини стебел утворюються столони – видозмінені підземні стебла від 5 до 3 см завдовжки, здатні галузитись і утворювати на кінцях потовщені закінчення – бульби.

Бульби картоплі являють собою вкорочений підземний пагін із зближеними меживузлями. На бульбі по спіралі розташовуються вічка, що мають звичайно по три бруньки. На верхівковій частині бульб вічок найбільше.

Висаджені бульби починають проростати при температурі 4–6° С, але найсприятливіша для проростання бульб температура 13–15° С. Сходи картоплі з'являються на 18–20-й, при яровизації бульб – на 8–10-й день. Через 25–30 днів настають бутонізація, потім цвітіння. У період бутонізації – початку цвітіння утворюються молоді бульби.

Оптимальні умови для утворення, росту бульб і нагромадження крохмалю в них складаються при температурі грунту 17–20° С і вологості його 70–75% польової вологоємності. Високі температури грунту й повітря (28° і більше) і нестача вологи у грунті паралізують асиміляцію і утворення крохмалю – ріст бульб припиняється. Картопля – вологолюбна культура і найбільше вологи потребує у період посиленого росту картоплиння, утворення і росту бульб. У зонах нестійкого і недостатнього зволоження забезпечення вологою у фазі бутонізації і цвітіння і до припинення росту картоплиння має вирішальне значення для високого врожаю бульб.

2.2 Зернові культури

До зернових належать культури, близькі за агротехнікою, хімічним складом зерна і характером використання в народному господарстві. Це типові хліба (І групи) з родини злакових – пшениця, жито, ячмінь і овес;просовидні хліба (II групи) також з родини злакових – просо, сорго, чумиза, рис і кукурудза;зернові бобові – горох, боби, квасоля, соя, сочевиця, чина, нут, вика, люпин та інші з родини бобових;

інші круп'яні культури, з яких найважливіша гречка, що належить до родини гречкових.

Головна складова частина врожаю цих культур – зерно – містить усі необхідні для життя людини поживні речовини. Перероблене на борошно або крупу, зерно є основним продуктом харчування населення земної кулі і використовується як сировина для ряду виробництвпереробної промисловості – пивоварної, крохмале-па-токової, спиртової, жирової та ін.

Хлібні злаки І і II груп характеризуються такими морфологічними ознаками. Коренева система мичкувата, з великою кількістю кореневих волосків. При проростанні зерна розвиваються зародкові, або первинні, корені у кількості трьох-п'яти у пшениці, чотирьох у жита, трьох у вівса, п'яти-восьми в ячменю і одного у просовидних.

На початку кущіння з підземних вузлів стебла при достатній вологості грунту розвиваються додаткові (вузлові) корені, що швидко ростуть і проникають у грунт до 60 см і глибше. Кукурудза і сорго, особливо в умовах зрошення, утворюють крім 5–8 ярусів вузлового коріння, ще й повітряне коріння з нижніх надземних вузлів (2–3 яруси). Основна маса коріння хлібних злаків (до 80%) розвивається у більш родючих орному (0–22 см) і підорному (22–50 см) шарах грунту.

Стебло злакових являє собою циліндричну соломину, порожнисту в типових хлібів і із заповненою серцевиною в просовидних. У довжину стебло поділяється на 5–6 меживузлів (в кукурудзи на 10–20). Ріст стебла відбувається подовженням меживузлів, починаючи з першого. Зернові хліба здатні кущитися, тобто утворювати бічні пагони з підземного вузла головного стебла. Середню кількість стебел, що припадає на одну рослину, називають загальною кущистістю, а середню кількість стебел з колосом, що дає зерно – продуктивною кущистістю.

Листок зернових складається з листкової пластинки і прикріпленої до стебла піхви, що охоплює його у вигляді трубки. Злакові мають суцвіття двох типів: колос у пшениці, жита і ячменю; волоть у вівса, проса, рису, сорго. У кукурудзи на одному стеблі два суцвіття – волоть з чоловічими квітками на вершині стебла і початку які розвиваються у піхві листя і несуть жіночі квітки.

На відміну від інших культур плід хлібних рослин являє собою односім'яну зернівку, що називається зерном. Біля основи зерна з опуклого боку розташований зародок, що складається з щитка первинних корінців і первинного стебельця з брунечкою, вкритою ковпачком зародкових листків. Щиток відділяє зародок від основної частини зерна, заповненої ендоспермом – запасом поживних речовин, що подаються крізь щиток при проростанні зерна.

Фази росту й розвитку. У процесі росту й розвитку зернових культур від сходів до дозрівання насіння нового врожаю можна спостерігати кілька закономірно змінних фаз (фенологічних), пов'язаних із зміною будові? рослин і появою нових органів: листків, пагонів, додаткових коренів, суцвіть, квіток, насіння. При розвитку зернових культур можна виділити такі найважливіші фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущіння., вихід у трубку, колосіння, цвітіння, наливання зерна. дозрівання.

Проростання насіння. Для проростання посіяного насіння необхідні волога, тепло і кисень повітря. Потреба у воді для набухання і проростання насіння у зернових хлібів різна: просо, сорго і рис вбирають води близько 25% маси насіння; кукурудза – 44, ячмінь – 48; пшениця і жито – 56; овес – 60%. В разі нестачі у грунті повітря й вологи нормальне проростання зерна порушується і може припинитися зовсім.