Смекни!
smekni.com

Постановочний план вистави за п’єсою Степана Васильченка "На перші гулі" (стр. 2 из 6)

Після перемоги Великої Жовтневої соціалістичної революції Степан Васильченко весь свій талант і знання, всю енергію віддає справі культурного розвитку звільненого від багатовікового рабства рідного народу.

Влітку 1920 року Васильченко вирушає в подорож з хоровою капелою “Днипро-союзу” (тепер “Думка”) по містах і селах Лівобережної України. Свої враження він занотовує у щоденнику і згодом на його основі створює ряд творів.

Приїхавши до Києва Васильченко вирішує повернутись до вчителювання. Спочатку працює директором дитбудинку, а потім викладає в школі. Велика радість охоплювала його, коли він бачив потяг радянської молоді до знань, до культури. Його мета – виховати всебічно-розвинену людину. Подорож по Україні та праця в школі дають багатий матеріал для літературної творчості, він створює ряд нових творів: “Приблуда”, “Червоний вечір”, “Авіаційний гурток”, “Олив'яний перстень”.

Васильченко закликає своїх товаришів по перу служити інтересам трудового народу. Про себе писав: “Моя творчість ішла в парі з моїм життям, з моїми переконаннями”.

Життя радянської школи, новий побут, народження нової, соціалістичної моралі, взаємини молоді – провідні теми творів Васильченка, написаних в 20-ті роки. Показовою для творів цього періоду є новела “Приблуда” написана 1922 року. В 1924 році пише повість “Авіаційний гурток”, в якій розповідає про економічні і культурні перетворення на селі. Зображенню нового покоління Васильченко присвятив повість “Олив'яний перстень”. Автор значну увагу приділяє проблемі налагодження взаємин між містом і селом, показує як нове входить у життя села.

Протягом останніх десяти років життя Васильченко працює над твором про великого Кобзаря. Ще в дитячі роки письменник захоплювався творами Кобзаря. Не розлучався він з ними й пізніше. За задумом автора це мала бути біографічна повість на п'ять частин. Письменник встиг закінчити лише першу частину повісті “В бур'янах”.

Вірний принципу правди в мистецтві, він змальовує у своїх творах яскраві картини сучасної йому дійсності, типові образи представників трудового народу. Будучи прекрасним майстром короткого оповідання, він створював невеликі й прості за змістом, але довершенні за формою твори, в яких своєрідно розкрито складний світ людських взаємин, переживань.

Великий емоційний вплив творів Васильченка значною мірою зумовлюється їх мовою, гнучкою, образною, надзвичайно музикальною, пройнятою ліризмом.

Відомий Васильченко і як автор драматичних творів. Театр завжди приваблював Васильченка. Ще в дореволюційний період він пише п'єси “Чарівниця”, “На перші гулі”, “Недоросток”.

Письменник виступав за розвиток національного театру, за високоідейний і художньо-довершений репертуар, і тому його завжди обурювали слабкі, художньо-недосконалі п'єси. Він проводив велику організацій ну роботу як член Українського товариства драматургів і композиторів, театральної ради, брав активну участь у роботі Московського товариства драматичних письменників і композиторів. Васильченко пише невеличкі драматичні етюди-малюнки для дітей: “До світла”, “Свекор”, “У жнива”. Крім того, створює кілька більш значних творів. Особливий інтерес становить п'єса “Кармелюк”. Завдяки глибокій правдивості, майстерності у зображенні характерів та вмілому використанню фольклору, живій народній мові, п'єса належить до кращих не тільки у драматичній спадщині Васильченка, але й була визначною подією в українській драматургії 20-х років.

Цікаву сторінку драматичної спадщини Васильченка складають його кіносценарії: “Олов'яний перстень”, “Петруня”, “”Недоросток, над якими він працював в останні роки життя.

Степан Васильченко помер 11 серпня 1932 року. він не встиг закінчити багато своїх творів, в його архіві лишилося багато нотаток, чернових редакцій драматичних і прозових творів, що свідчить про його великі плани.

Найбільшою сценічністю відзначається п'єса-жарт “На перші гулі”, вона й сьогодні не втратила своєї художньої вартості й з успіхом ставиться на сцені. В 1991 році п'єса Степана Васильченка “На перші гулі” була поставлена на сцені Рівненського обласного академічного музично-драматичного театру на той час режисером-постановником, початківцем Олегом Мосійчуком. Роль Савки зіграв заслужений артист України А. Бортник, Василини – заслужена артистка України Л. Ізарова, Олена – В. Фіськович, Тиміш – М. Андрушко, Дід з клепечкою - І. Тертичка. Вистава користувалася успіхом.

1.3 Специфіка зображуваного в п'єсі життя

Події зображені в п'єсі відбулися, можливо, в невеличкому селі, можливо, десь на Київщині, можливо на Чернігівщині – в місцях де жив, працював, писав свої твори Степан Васильченко, а можливо десь на Волині? Таке могло статися будь-де.

Скоріше за все це кінець 19-го століття. На початку 20-го починає розгортатися революційний рух в країні. Частішають робітничі і селянські незадоволення, страйки. На селі відбуваються суспільно-політичні зрушення. Це все буде пізніше, а поки-що живуть в рідному селі люди, працюють не покладаючи рук, закохуються, одружуються, виховують дітей...

Виховують так, як виховували їх, їхніх батьків: в повазі до старших, працьовитими, слухняними. Так виховували свою дочку Савка і Василина. Оленка не може без дозволу батьків піти на вечорниці. Цілий день на роботі, як говорить дід Северин: “Наробиться, на сонці напечеться, насилу ноги додому приволоче: тільки ж вулиця загомонить, то де тая й сила візьметься; так немов і не ходило й не робило!”. Як же можна всидіти вдома, коли весна, - “В Матвієвому саду соловейко співає”, хлопці, дівчата зібралися - “обіщався надійти з Борусового на вулицю Олекса з скрипкою, з Поливчаного Павлик із бубоном”... “Всі подружечки будуть гуляти, будуть співати...”, а ще буде той хто найкращій в світі. Як можна всидіти дома, коли тобі сімнадцять і почуття просто розпирають душу, ... бо як не пустять, “то серце розірветься на дві половини”.

Але недарма кохання щире і є той хто примусить батьків згадати і свої літа молодії, і все-таки “майже вигнати” дочку “на вулицю”, “на гулі”. Все закінчиться добре, адже у нас комедія-жарт.

1.4 Основні події п'єси

Початкова подія – Молодь збирається на вечорниці.

Головна подія – Оленка “стала на порі”.

Основна подія – Оленку не пускають на вечорниці.

Центральна подія – Тиміш переходить до рішучих дій.

Фінальна подія – Одпустили.

1.5 Подійний ряд

1) Молодь збирається на вечорниці.

2) Дівчина на порі.

3) Пройшли літа.

4) Тиміш виманює Оленку.

5) Тиміш умовляє Василину.

6) Тиміш приходить на допомогу Олені.

7) Тиміш з опудалом.

8) Відпустили.

Початкова запропонована обставина.

Діти ростуть – з цим треба рахуватися.

Ведуча запропонована обставина.

Оленку не пускають на вечорниці.

1.6 Конфлікт і предмет конфлікту

Конфлікт між батьками Оленки і Оленкою з Тимошем за те, щоб повірили в щирість почуттів Тимоша і відпустили Оленку на вечорниці.

Предмет конфлікту – батьки, які не відпускають на вечорнирцю свою дорослу дочку.

1.7 Дія і контрдія.

Дію веде Оленка, потім їй допомагає Тиміш, щоб вирватись на вечорниці.

Контрдію ведуть Савка і Василина, щоб залишити дочку дома.

1.8 Тема та ідея п’єси

Тема

Життя швидкоплинне, - виростають діти, у них з'являється особисте життя, приходить перше кохання і з цим доводиться рахуватися. Тема першої пори дівування, першого кохання.

Ідея

Щирі почуття здолають всі перепони.

Жанр – комедія-жарт. Характер – лірико-побутова.

Фабула

Вечір. Молодь збирається на вечорниці. Обіцялись прийти музики з скрипочкою і бубном. Вже чути музику, спів, сміх. Прийдуть Оленини подружки-однолітки. Переказували, щоб і Оленка приходила, але слухняна дочка хоче отримати дозвіл від батьків. Оленка починає розмову з мамою, сподіваючись, що добру маму переконати легше. Оленка домагається у мами підтвердження того, що вона вже доросла, адже може ходити на вечорниці. Але мама не бере на себе відповідальність і посилає Оленку за дозволом до батька. Десь в глибині душі Василина визнає, що дочка подорослішала і дає їй пораду, як слід поводити себе з парубками. З хати виходить Савка – батько Оленки. Він наробився за день, втомився і хоче спати. Василина розповідає, що Олена проситься “на колодку”. Савка не хоче визнавати, що дочка виросла і відправляє Оленку додому спати, перед тим розповівши пригоду, яка трапилась з ним вночі. Савка підозрює, що якимсь чином в цьому замішана дочка. Василина стає на сторону дочки: “Стала на порі – хай дівує, хай своє відгулює”. Савка не погоджується з цим, вважаючи Олену “ще зовсім дитиною”, наказує Василині пильніше наглядати за дочкою.

Вулицею проходить Северин, який щоночі обходить село з клепачкою, лякаючи “злодіїв”. Помітивши Савку і Василину, дід Северин заводить розмову про молодь, яка наробившись за день, не заспокоюється і ввечері, влаштовуючи гулянки. Савка і Василина згадують свою молодість. Їх увагу привернув чийсь кашель. Савка і Василина ховаються в хату. До воріт підходить Тиміш. Савка говорить Тимошу, що дочку загнав в хату і нікуди не випустить. Тимоша це обурює, але він іде з двору, відчувається, що він не погодиться з Савкою і щось задумав. Савка зачиняє ворота і двері в хату та лягає спати. Не спиться лише Оленці, тай як можна заснути, коли з різних кутків села чути спів, гомін молоді, сміх. Оленка сидить в хаті біля розчиненого вікна і розмовляє з мамою, яка знаходиться десь в хаті. Вона намагається переконати маму, що вже достатньо доросла, щоб не тільки працювати, але й піти на вечорниці, про те “як важко той вечір сподіваний утеряти”, і що, як не пустять “то серце... розірветься на дві половінки”. До вікна підходить Тиміш і гукає Оленку іти з ним, бо їх чекають хлопці і дівчата, і наказували, щоб Тиміш не приходив без Оленки. Оленка боїться ослухатися батьків і відмовляється. Тиміш висловлює Оленці свої почуття, цілує її, Василина застукує хлопця і дівчину “на гарячому”. Оленка ховається в хаті, на її місці з вікна виглядає Василина. Тиміш вмовляє Василину відпустити з ним Оленку на вечірку, доводить що він хороша людина і почуття до Оленки у нього щирі. Щоб переконати Василину, Тиміш, навіть, танцює перед нею. Василина відмовляє Тимошу і зачиняє вікно. Тиміш погрожує, що як не відпустите добром, буде гірше. Він сідає на призьбі, відчиняє вікно і починає розказувати казочку про те, як жили чоловік і жінка, мали дочку, не пускали її на вечорниці, і щось сталось таке, що цілу ніч вони не могли заснути. На допомогу Тимошу приходять парубки і дівчата, які почали “славити” Савку і Василину. З хати виходить заспаний Савка. Савка намагається вигнати Тимоша, говорить, що не буде так як хоче Тиміш, але хлопець не відступає. Тиміш пішов, але знову повернувся і тепер він переходить до рішучих дій – він приносить опудало. Ставить ого коло вікна і починає розмовляти на два голоси, вимагаючи щоб Савка і Василина пустили Оленку на вулицю. Оленка з вікна попереджає Тимоша щоб тікав, бо батько взяв батога, а мати рогача і ідуть з хати. Тиміш через вікно ховається в хаті. Савка і Василина кидаються до опудала, думаючи, що це Тиміш, але бачать, що помилились. Розуміють, що Тиміш сховався в їх хаті. Савка біжить в хату за Тимошем, Василина стереже біля вікна, але Тиміш примудряється втікти. Василині ця пригода здається смішною – все таки вона на стороні дочки. Савка розсердився на неї. Почав кричати, що за дочкою повинна мати дивитись. Савка і Василина зчиняють галас на все село. Оленка намагається їх втихомирити. Савка, з пересердя, говорить Олені, щоб ішла з хати. Олена відмовляється, думаючи, що потім батько накаже її. Василина і Тиміш говорять, щоб Оленка ішла на вечорниці, поки батько пускає, при цьому Тиміш глузує з Василини, та не витримує і починає ганятися за Тимошем з рогачем, запрошуючи на допомогу діда Северина. Савка не витримує і свариться на всіх: і на Василину, і на Оленку, і на Тимоша. Гамір збільшується. Савка втрачає терпець і буквально виганяє Оленку на вечорниці. “Ну й діти!...” - робить висновок дід Северин. А з вулиці чути сміх, веселі вигуки молоді, спів, а десь в садку розспівався соловейко.