Виробництво глиняного посуду і культових фігурок на території України відомі з кінця мезолітичної доби (7000–6000 р. до н.е.) і досягло високого розвитку в добу трипільської культури.
За княжої доби на Україні було великим промислом і в 19 столітті стає однією з найважливіших галузей українського кустарного промислу.
Гончарство – обробка глини та виготовлення різноманітного кухонного посуду, а також цегли, кахлів та іншої кераміки. Гончарні вироби на території України, що належали до трипільської культури, вже визначалися вишуканістю форм, цікавою озлобленістю. На ручному гончарному крузі, що з'явився тут у II ст. н.е., з використанням спеціальної обпалювальної печі – горна – виготовлялася основна маса керамічного посуду в Київській Русі, де гончарне ремесло досягло високого рівня. У XIV–XV ст. на Україні почали застосовувати досконаліший та продуктивніший ножний круг.
Головними районами гончарства були: на Полтавщині колишні повіти Миргородський, Зіньківський (зокрема Опішня, яка є центом гончарства сучасної Європи); на Чернігівщині – Городнянський, Ніжинський, Кролівецький, Новгородсіверский, Глуховський та ін., на Київщині – Чигиринський, Черкаський, Гуманський; на Харківщині – Валківський, Охтирянський, Ізюмський; в Галичині – на Розточчі (Глинсько, Немирів) на Гуцульщині (Коломия, Косів, Кути), Покутті і на південно-східному Поділлі.
В даний час гончарством займаються окремі підприємства, але переважно цю роботу ведуть окремі обдаровані особистості. В своєму промислі користуються, в основному, місцевою сировиною і покупними півфабрикатами.
Мета роботи – проаналізувати розвиток гончарства на Чернігівщині.
Завдання роботи:
1) розглянути особливості гончарного виробництва;
2) проаналізувати виникнення гончарства на Чернігівщині;
3) дати характеристику розвитку гончарства в ХІІ – ХХ ст.;
4) розглянути основні риси гончарних осередків Полісся;
5) охарактеризувати основні осередки гончарства на Чернігівщині.
Для виготовлення гончарних виробів та творів вжиткового мистецтва використовують глини, спріснюючі матеріали, плавні, глазурі (велика рецептура хімікатів і речовин) та керамічні краски.
Виготовлення дрібних керамічних виробів, які сушити і випалювати необхідно при дуже лагідному режимі.
Малопластичні глини, як правило, використовуються для виготовлення більш масивних виробів з товщиною стінки 10–15 мм. Такі вироби можна сушити і випалювати теплоносіями з повишеними характеристиками. Щоб запобігти браку та прискорити сушку та випал в масу пластичних глин вводять спріснювачі.
Глину для гончарних виробів, як правило, необхідно добувати в добре вивчених і підготовлених кар’єрах. Добування глини ведеться в весняно-літній період.
Із кар’єрної глини без спеціальної підготовки одержати гончарні вироби високої якості дуже важко.
Для одержання якісних виробів із наявної сировини її в першу чергу необхідно гомунізувати шляхом перемішування при добуванні, пошаровому розміщенні в глинозапасниках, при буртовані на бетонних площадках біля формовочного виробництва. Площадка зберігання глини заповнюється пошарово. Товщина шару 20–25 см. Висота бурта до 1,0 м. В буртах глина зберігається не менше року. За цей час її структура руйнується під впливом сонця, води, вітру та морозу.
Підготовлену таким чином глину засипають в бучільні ями. В бучільну яму глина вкладається шаром не більше 30 см. поверх кожного шару глини кладуть шар вогнетривкої глини товщиною 4–5 см в межах 10–12% від об’єму шихти.
Зверху поливають шлікером із розрахунку 100 л шлікеру на 1 м.куб. шизти але не більше 10% її об’єму. Зволожена шихта в бучильних ямах видержується до 3 діб.
Для приготування шлікера беруть 100 кг склобою, 7 кг вогнетривкої глини, 70 л води. Компоненти загружають в кульовий млин. Процес помолу триває 24 години. Якість помолу контролюється лабораторією. Шлікер повинен бути сметаноподібний. Для використання вологість шлікеру доводиться до 20–22%.
Шикта із бучільних ям подається на механічну переробку – двохвалковий змішувач, вальці тонкого помолу (зазор між валками 2–3 мм) і стрічковий прес.
Брус одержаний із стрічкового пресу розрізається на «велику» валюшку і складається на вільному місці біля загрузочної горловини преса. «Великої» валюшки заготовляють 1,5–2,0 м.куб. Заготовлену валюшку пропускають через прес ще 2–3 рази. Перероблену таким чином валюшку подають у валюшко-запасник (склад валюшки). Тут вона видержується на протязі 15 діб – складена в штабеля. Кожний штабель, або їх група покриваються поліетиленовою плівкою, або мішковиною для збереження вологого середовища. Із запасника «велика» валюшка подається у формовочне відділення гончарного цеху в такій кількості, щоб нею забезпечити роботу цеху на протязі двох днів. Перед формовкою «велику» валюшку пропускають через стрічковий прес, брус якого розрізають на пластини такого розміру, які потрібні для формування вибраного виробу. Формовка гончарних виробів ведеться на вертикальних коліноричажних пресах, гончарних кругах, а дитячі забавки формуються руками.
Спріснювачами для пластичних глин можуть бути: кварцовий, тонкомолотий пісок, молотий шамот – випалена глина, мілка фракція керамічного бою, як що він не втратив пористості і добре приймає воду. Як спріснювач можуть бути використані незькопластичні глини. Кількість введення спріснювача в масу залежить від пластичності глини, геометричних розмірів виробу та технічних параметрів сушки та випалу.
Горно: 1.У гончарному виробництв і – споруда для обпалювання керамічних виробів з метою їх зміцнення. Являє собою цегляну або кам'яну куполоподібну напівземлянку, що складається із вхідного приміщення (пригребища, погребиці), та основного, де знаходиться піч. На Україні відомо два типи гончарного горна: прямокутний і круглий (грушоподібний). Горно будували одноярусними, коли піч сполучалася з обпалювальною камерою, і двоярусними, коли піч і камера були розділені. У двоярусних прямокутних горно обпалювальна камера робилася закритою або відкритою. Між нею та піччю існувала горизонтальна перегородка з отворами (прогонами, душниками) для проходження гарячого повітря. Зверху або збоку обпалювальної камери влаштовувався отвір, через який її заповнювали посудом. Звичайно за один раз обпалювали від 150 до 500 речей. Обпалювання тривало звичайно п'ять-сім годин і робилося у два етапи. Під час першого кераміка остаточно висушувалася, а на другому етапі при температурі до 900° уже безпосередньо обпалювалася. Полив'яний посуд обпалювали двічі: спочатку у сирому вигляді, а потім – після поливу.
Для одержання водонепроникливих виробів при мінімальних товщинах стінки виробу в глиняну масу вводять плавні.
Плавнями рахується окис заліза, солі лужноземельних металів та пемза. В залежності від пластичності глини в масу вводять від 10 до 40% пемзи. Пемза понижає температуру стікання до 800–900 С, при таких температурах глина не плавиться. Домішка окису заліза знижує температуру стікання до 900–930 С, але і інтервал між стіканням значно менший чим при добавлені пемзи. Для формування гончарних виробів використовують гончарні станки з електроприводом, або станки з ножним приводом. Робочим органом гончарного станка є верхній горизонтальний круг діаметром 250 мм з нанесеними концентричними колами.
Круг обертається проти годинникової стрілки. Гончар бере на центр круга необхідну кількість матеріалу встановлює на центр круга і міцно закріплює її. Приводиться в рух круг, а гончар обтискає глину двома руками в форму пів-сфери. Далі гончар переносить зусилля пальців рук для формування конічної фігури, витягаючи глину вверх. Одержавши стійкий вертикальний конус, гончар осаджує його до форми півсфери і натиском великого пальця правої руки намічає центр майбутнього виробу. Починаючи з центру лівою рукою з середини, а правою з наружі формується вертикальна стінка циліндра майбутнього виробу. Із циліндричної заготовки гончар формує виріб за своїм бажанням або за заданим шаблоном.
Існує спосіб формовки гончарних виробів в основному тарілок, тарелей та неглибоких мисок з допомогою гіпсових форм, що встановлюється замість диска гончарного круга і зовнішнього шаблона.
На вертикальний вал гончарного круга встановлюють гіпсову форму, яка має сформувати внутрішню поверхню виробу, наприклад тарілки. На гіпсову форму ложать заготовку глини в формі паляниці міцно притискаючи масу до гіпсової форми. Зовнішню поверхню (дно перевернутої тарілки і вінця формуються шаблоном). Вироби підсушуються на гіпсових формах.
Для придання гончарним виробам художньо декоративного виду їх розписують кольоровими ангобами або гравирують.
На лицеву поверхню виробу наносять рисунок виїмки або рельєф. Декорують або весь виріб або лише його частину. Для керамічних виробів характерні прикраси із стрічок глини, жгутиків круглих або плющених часто пальцями, або стеком.
Використовують різні способи декорування. Декорування по сирому черепку та декорування по сухому або лише підсушеному черепку.
Глину для декорування використовують ту що і для формування виробів, але з введенням красячих окислів, або використовують глини близькі по технологічних характеристиках, але різні по окрасці після їх випалу. Часто ангоби мають дуже складний склад і їх рецептурою займаються спеціально підготовлені спеціалісти разом з підготовленням полив та глазурей.
Спеціалісти розрізняють глазурі прозорі і глухі. А глазурування ведеться або висушених виробів, або після суцільного випалу, нанесення ангобних рисунків.
Глазурі наносяться на весь виріб, або на його зовнішню або лише на внутрішню поверхню. Існують різні способи нанесення глазурі. Випал гончарних виробів ведеться в спеціальних гончарних горнах і вимагають високої майстерності у веденні процесу випалу та охолодження виробів до температури навколишнього середовища.