Кабінету Міністрів України доцільно доручити Міністерству юстиції України, Міністерству економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерству фінансів України, Державній податковій адміністрації України, Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг разом з Національним банком України розробити законопроект про внесення змін до Цивільного та Господарського кодексів України з метою усунення неузгодженості їх положень, зокрема, з питань регулювання кредитних відносин, поруки, застави та у трьохмісячний строк у встановленому порядку подати його на розгляд Кабінету Міністрів України. [4]
Кабінету Міністрів України доцільно підтримати ідею створення Українського банку сприяння розвитку (УБСР) та подати відповідний законопроект на розгляд Верховної Ради України. При цьому, слід виходити з того, що діяльність цього банку буде ефективною та прибутковою лише, якщо це буде банк другого рівня і його діяльність буде здійснюватись на ринкових засадах. Основними напрямками діяльності УБСР мають бути сприяння розвитку малого і середнього бізнесу в Україні та участь у реалізації загальнодержавних галузевих та регіональних програм. Створенню цього банку повинна передувати розробка концепції його створення та економічного обґрунтування його діяльності. [15]
З метою практичного застосування схем кредитування сільськогосподарських підприємств із використанням в якості застави складських свідоцтв, Кабінету Міністрів України доцільно, крім сприяння прийняттю Верховною Радою України Закону України “Про прості та подвійні свідоцтва”, доручити Міністерству юстиції України, Міністерству аграрної політики України, Державній комісії з регулювання ринку фінансових послуг України розробити законопроект про зміни до законів України (“Про зерно та ринок зерна в Україні”, “Про страхування”), які передбачатимуть створення необхідного Гарантійного фонду виконання зобов’язань за складськими документами на випадок невиконання зобов’язань (дефолту), та страхове супроводження складських свідоцтв, введених в обіг, передбачивши можливість автоматичної заміни вигодо набувача в процесі переходу складського свідоцтва із рук в руки. [13]
З метою захисту прав кредиторів (банків та інших небанківських кредитних установ) Кабінету Міністрів, Національному банку України та ДКРРФПУ необхідно сприяти прискоренню розгляду та прийняттяВерховною Радою України Закону України “Про організацію і формування обігу кредитних історій” (Національний банк України є головним розробником проекту Закону України “Про організацію і формування обігу кредитних історій”). При цьому важливо, щоб цей закон відповідав основним вимогам ЄС щодо діяльності кредитних бюро в частині захисту приватної інформації, якості даних та порядку їх обробки. [17]
Кожний комерційний банк при спільній роботі з підприємствами керується нормативними документами, а саме: Законом України від 20 травня 1999року “Про Національний банк України”, та іншими внутрішніми інструкціями та положеннями, Законом України “Про заставу” тощо.[8]
1.3 Стан і сучасні тенденції розвитку сільських територій та агропромислового комплексу
Сучасний стан українського села та аграрного сектора економіки свідчить про наявність системної кризи, яка проявляється в наступних негативних явищах:
- низький рівень життя, безробіття, зниження народжуваності на селі, старіння сільського населення;
- переважна збитковість сільськогосподарського виробництва;
- катастрофічне падіння родючості ґрунтів та зростання їх ерозії;
- структурний дисбаланс в експорті продукції сільського господарства в бік сировини;
- невідповідність сільськогосподарської продукції міжнародним стандартам якості та безпеки;
- незадовільний стан інвестиційної діяльності в аграрному секторі;
- обмеженість бюджетного фінансування села та аграрного виробництва;
- збільшення витрат на споживання не відновлюваних ресурсів та зниження конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств;
- невідповідність стану нормативно-правової бази завданням Уряду в АПК. [14]
Основними проблемами, що потребують негайного вирішення є:
В галузі виробництва та збуту сільськогосподарської продукції:
- загальний дотаційний підхід до всіх галузей АПК, що базується на забезпеченні продовольчої безпеки та збільшенні виробництва в усіх галузях;
- побудова галузевої політики без врахування галузей та продуктів міжнародної конкурентоспроможності України;
- відсутність цілеспрямованої державної політики по залученню інвестицій у галузі міжнародної конкурентоспроможності держави;
- непослідовна політика у бюджетному регулюванні та залученні міжнародних кредитів;
- регіональна політика розвитку АПК та села, що не базується на підтримці галузей міжнародної та місцевої спеціалізації та побудові комплексних інтегрованих моделей розвитку регіону;
- відсутність повноцінного ринку сільськогосподарської продукції в т.ч. оптових та біржових ринків, і як наслідок дисбаланс в ціноутворенні на виробництво сільськогосподарських продуктів;
- низька частка товарного с/г виробництва у ВВП сільського господарства – 30%;
відсутність економічно доступних пропозицій на найважливіші складові процесу виробництва: засоби виробництва, фінансові ресурси, технології вирощування, консультаційні та науково-технічні розробки, послуги спеціалістів, переробні та збутові функції;
- процес відтворення окремого товаровиробника здійснюється з низькою ефективністю, не відтворюється його виробництво, а спроможність до поступального розвитку зменшується;
- продукція, яка вирощується українським товаровиробником не відповідає тим вимогам, які б дозволили уніфікувати та стандартизувати процеси виробництва, а отже зробити їх такими, які дозволять залучати інвестиції та страхувати їх, як вітчизняним так і закордонним фінансово-страховим установам. [12]
В соціально-економічній сфері на селі:
- перевага натурального виробництва домогосподарств без спеціалізації на конкурентних видах товарної продукції;
- не визначено джерела та не створено механізми фінансування заходів з реалізації всіх складових державної політики щодо розвитку сільських територій, в тому числі: аналізу, прогнозування і планування; фінансово-кредитного забезпечення сільськогосподарського виробництва; технічного і технологічного переозброєння; розвитку і функціонування соціальної сфери, зайнятості працездатного населення ;
- загострення демографічної ситуації, занепад соціальної інфраструктури, безробіття та бідність зумовили трудову міграцію сільського населення, призвели до різкого скорочення сільських мешканців, обезлюднення та відмирання сіл;
- відсутність належного соціального захисту при втраті працездатності та в інших страхових випадках незайнятих осіб (більше третини населення працездатного віку) та осіб, що зайняті в особистих селянських господарствах;
- практично не використовуються можливості малого і середнього підприємництва у сільськогосподарському виробництві та несільськогосподарських видах діяльності, патерналістична свідомість працездатного населення та відсутність умов для самостійного розв’язання проблем підвищення власного добробуту;
- відсутня політика розвитку сільської місцевості та її державна підтримка, органи місцевого самоврядування не мають реальних економічних та соціальних важелів впливу, громадський рух не розвинений, що унеможливлює дієвий захист громадських інтересів, та ефективний розвиток місцевих ініціатив;
- суттєве відставання села від міста за рівнем і умовами життя, основна частина сільського населення не має елементарних комунальних зручностей, практично припинила своє існування система побутового обслуговування, середній рівень заробітної плати осіб, зайнятих у сільському господарстві, у двічі нижчий середньої заробітної плати ніж по інших галузях, погіршується якість кадрового складу;
- матеріальна база соціальної інфраструктури села фізично і морально зношена. Розширюється коло сіл, мешканці яких не мають змоги отримувати найнеобхідніші послуги за місцем проживання, якість послуг постійно знижується і не відповідає загальноприйнятим стандартам рівня та якості життя;
- молодь, не маючи роботи, житла, не маючи можливості повноцінно розвиватися і змістовно проводити дозвілля, масово виїжджає з села, втрачаються національні традиції сільського укладу, сімейні цінності;
- обмежений доступ до базових можливостей розвитку людського потенціалу: освіти, медичного обслуговування, нормальних житлових умов. Сільське населення живе в обмеженому інформаційному просторі, надзвичайно низька обізнаність сільських мешканців щодо своїх можливостей і прав, інноваційних технологій; можливостей реалізації права на захист своїх інтересів. [3]
В сфері розвитку аграрної науки:
- українська аграрна наука не стала рушійною силою впровадження аграрних реформ;
- наукові продукти не стали товаром. Відсутня науково - впроваджувальна ланка між фундаментальною наукою та практикою. В результаті потенціал наукових досліджень не реалізується;
- низький рівень наукової бази частини науково-дослідних установ АПК;
- старіння наукових працівників, відсутність молоді у НДІ ( наукова робота втратила престижність, стимулювання працівників (особливо молодих науковців) недостатня – як наслідок відтік науковців до інших країн або в інші галузі народногосподарського комплексу);
- українська аграрна наука мало інтегрована в сучасну європейську та світову науку. [7]