У Карпатах та на Кавказі букове борошно додають у хліб, що значно підвищує його смакові якості. Необхідно зауважити, що горішки можна вживати лише підсмаженими, оскільки у плівочках ядра міститься токсичний алкалоїд фогін. При підсмажуванні він розкладається.
З бука одержують цінну для народного господарства деревину. Міцна, тверда, щільна, водостійка, з гарною текстурою, вона добре полірується й широко застосовується для виробництва меблів, фанери, паркету, музичних інструментів, в машино- та літакобудуванні. Оскільки деревина бука не має запаху, букова тара придатна для зберігання харчових продуктів. З неї здавна виготовляли млинові колеса, зважаючи навиняткову водовитривалість. Селяни на Закарпатті робили букові сто-ли-скрині, які слугували по 200, а то й по 300 років. У минулому столітті гнуті віденські меблі теж виготовляли з бука. Якщо деревину протравити, то вона стає подібною до дубової, а за міцністю їй не поступається.
Більш як наполовину деревина бука складається з целюлози, яку виділяють шляхом сульфітного варіння. Букова целюлоза — відмінна сировина для виробництва найкращих сортів паперу, целофану, штучної шкіри. Розчин, що утворюється в результаті сульфітного варіння деревини, окрім целюлози, використовують для потреб харчової промисловості та в медицині.
З деревини бука сухою перегонкою добувають креозот і дьоготь. Креозот — це суміш хімічних сполук, серед яких переважають феноли. Антибактеріальні властивості останніх дають змогу успішно застосовувати креозот при лікуванні туберкульозу на початковій стадії розвитку хвороби. Креозот припиняє гнійні процеси в бронхах та легенях, гоїть ранки на шкірі.
Букові дерева здавна використовують у парковому будівництві. їхні крони легко піддаються формуванню. Окремі дерева і букові живоплоти прикрашають наші міста й села, милують зір і непомітно для ока невтомно очищають повітря.
НЕГНИЙ-ДЕРЕВО
Саме так називають у багатьох карпатських місцевостях одного із найдавніших реліктів нашої флори, свідка кайнозойської ери — тис ягідний. На території України це дерево зростає лише у Карпатах та в Криму. Хоча у давнину тисові лісостани були поширені від Сканді-навії до Північної Африки, від Британії до Малої Азії, сьогодні вони — надзвичайна рідкість. Непоодинокі дослідження вчених Л. Фекете та Магочі-Дітц (1896), С. Соколовського (1920, 1925), Г. Вольтера (1954), її. Контного (1937) довели, що вимирання тиса пов'язане не із зміною клімату, а під впливом господарської діяльності людини, яка протягом століть «полювала» на цю рослину з високоякісною деревиною.
Тверда, важка, пружна, дрібнопориста, стійка проти гниття, з красивою текстурою, придатна для полірування деревина тиса використовується в меблевій промисловості, машинобудуванні, при будівництві мостів, шлюзів, інших підводних споруд.
Славнозвісні версальські меблі виготовляли саме з тису. Прикраси, карнавки з нього теж високо цінуються. Деревина негний-дерева без смоляних ходів, з великим червоно-бурим ядром, жовто-червоного кольору. Тисові деталі не тільки не поступаються металевим, а часто й переважають їх за міцністю та тривалістю.
Тис використовували, так би мовити, без відходів. Із трісок та гілля робили цвяхи, якими прибивали покрівлю — дранку, з дощок виготовляли лемеші й чепіги до плугів, заступи, фундаменти і палі для мостів, гребель та млинів, ратища, стріли, луки, ядра.
У давнину єгипетських фараонів ховали в тисових саркофагах.
У творах стародавніх письменників та мислителів, як зазначає етнограф Василь Скуратівський, тис символізує потойбічне життя. Про його смертоносні дії згадували Юлій Цезар та Пліній Старший. У деяких місцях його й досі висаджують на цвинтарях біля могил. На думку етнографа, у давнину деревом смутку і скорботи тис був і в Карпатах, і якщо у «Слові о полку Ігоревім» автор згадує ліжко тисове, на якому одягали Святослава в чорне покривало, то це мало б символізувати велике горе Руської землі — поразку Ігоревих воїв. Оскільки «Слово...» написав виходець із Карпат (а такої думки дотримуються С. Пушик та Л. Махновець), він і ввів як поетичний образ скорботи — тисове ліжко.
Слово тис майже у всіх слов'янських мовах вимовляється однаково, походить воно від латинського таксус, що означає тис та спис. І це не випадково, бо ж у давнину з деревини тиса робили міцні списи. Можливо, ця назва споріднена з грецьким словом токсикус, що означає отруйний. У народі це дерево ще називають зелениця за чепурну привабливу крону, негниючка, червоне і королівське дерево.
Встановлено, що винуватцем отруйних властивостей практично усіх частин дерева є алкалоїд таксин, який особливо сильно вражає нервову систему та органи травлення. У садівників, які підстригають гілки тису, часто після цього може виникнути нудота, запаморочення голови. Але правильно приготовлений настій з хвої, у якій особливо багато таксину, здавна використовували з лікувальною метою проти захворювання серця і навіть укусу гадюки.
Яскраво-червоні ягоди тиса не отруйні, їх охоче поїдають птахи, сприяючи цим його поширенню.
Тис ягідний, або європейський — єдиний представник з 8 видів роду тисових. Це вічнозелене хвойне дерево чи кущ з лінійними черговими листками. Кора у нього гладенька, сірувато-коричневого відтінку. Колись птахолови робили з неї клей, яким змазували гілки і до них лапками прилипали пернаті.
Тис плодоносити не поспішає. Перше насіння може з'явитися на дереві і через ЗО років, якщо росте воно на відкритому грунті, а в тінистих місцях — у віці близько 100 років. Цвіте тис у квітні—травні. В цей час на деревах з'являються маленькі шишки — жіночі квітки й колоски — чоловічі. Насінні зачатки мають принасінник, який при достиганні червоніє. Ягоди достигають у наступному році. Плодоносить ця порода регулярно через 2—3 роки, розмножується насінням, живцями та відсадками. Добре витримує задимлення і стрижку, використовується в зеленому будівництві.
Тис надзвичайно тіньовитривалий, краще росте на вапнякових грунтах та на землях, під якими знаходяться вапнякові породи. Росте релікт дуже повільно. За рік його кільця сягають 1 мм, за людський вік вони підростають на 3—4 м. Зате доживають дерева до 3—4 тис. років, досягаючи 25 м висоти і 1 м в діаметрі. У Західній Моравії, неподалік замку Пернштейн, росте тис двотисячного віку, на Україні найстаршим є патріарх у Криму неподалік гори Ай-Петрі, якому приблизно 1200 років, висота його 10 м, а товщина — понад 1 м.
Найбільші тисові площі збереглися лише в Українських Карпатах — в Угольському буковому масиві Буштинського лісокомбінату на висотах 650—830 м н. р. м. (10 га), в урочищі Тисовий Яр на півночі Буковини, у резерваті Тисовий Грунь Карпатського заповідника, в Лужанському лісництві, у Жденевському та Міжгірському лісокомбінатах. Найбільший у Європі тисовий розсадник та тисовий гай площею 35 га знаходиться в урочищі Княждвір біля Коломиї. Тут ще у 1914 р. зусиллями природолюбів був закладений тисовий резерват. Нині у Княждвірському заказнику на площі близько 70 га росте понад 15 тис. дерев тису. Він і сьогодні є перлиною лісу, зберегти його для майбутніх поколінь — справа честі наших лісівників.