Друге приміщення (фрігідаріум) майже цілком займав басейн з прохолодною водою, постійно чистою і свіжою, оскільки спеціальна помпа міняла її повністю по кілька разів на день.
Третя кімната (терпідаріум) призначалася для попереднього розігріву, тут знаходилася лазня для миття теплою водою.
Четверта кімната (калідаріум) - гаряча баня. Вона представляла собою басейн з досить гарячою водою, температура якої підтримувалася знаходилася під підлогою піччю.
П'ята кімната (судаторіум) - «серце» лазні, парна. Тут температура піднімалася до 85 градусів і відвідувачі довго і рясно потіли.
Шосте приміщення (лаварі-розум) - кімната, де приймали ванни та натирали тіло пахощами та маслами.
Були також окремі кімнати для тих, хто не бажав митися разом з усіма. В теплих і гарячих приміщеннях римляни скребли тіло предметами, виготовленими з срібла та золота. Прості городяни використовували дерев'яні або бронзові. Ця процедура допомагала очистити шкіру від бруду, сприяючи посиленому потовиділенню. Пристрій римських терм по своїй суті нічим не відрізнявся від пристрою єгипетських бань: в підвальних приміщеннях знаходилися печі, які підтримували у верхніх кімнатах ту чи іншу температуру за допомогою каналів, прокладених під підлогою. Підлога була такою гарячою, що відвідувачам доводилося вдягати на ноги дерев'яні сандалії. Відвідувачі перебували в лазнях зовсім оголеними, тільки жінки намагалися прикрити перлинні прикраси, які порилися від надто гарячого та вологого повітря.
За часів Юлія Цезаря діяла сувора заборона на спільне відвідування бань особами протилежної статі, при цьому для жінок встановлювалися особливі годинники або будувалися окремі (жіночі) лазні. Було дозволено спільне відвідування бань, проте були досить «прозорі» правила: не витріщатися і вести себе так, ніби ти повністю одягнений. Занепад і подальший розвал імперії викликав повну відмову від усіляких обмежень. Римські терми стали місцем публічних оргій та загально непристойного.
Лазні Геркуланума - міста, зруйнованого виверженням Везувію в 74 році, - славилися особливою розкішшю, і неодноразово відвідував їх Сенека та висловився так: «Якими ж нищими і нікчемними здаємося ми собі, якщо на наших стінах не сіяють величезні дзеркала і якщо мармур статуй не прикрашає мозаїка нумідійского каменю, а постаменти їх не розписані фресками, якщо стелі не увінчалися скляними склепіннями, якщо басейни не оброблені тасійскім мармуром і, нарешті, якщо вода збігає не з срібних трубок ». Можна зрозуміти іронію філософа. Після падіння імперії в 476 році всі умови, побудовані римлянами на території підкореної колись Європи, були зруйновані неосвіченими варварами, і все перевернулося - банна культура прийшла в занепад і піддалася тисячолітньому забуттю.
Дозвілля займає центральне місце в житті римлян. Публічні ігри (Ludi) спочатку були частиною релігійних свят і стали більш численними. Важливими іграми були Ludi Megalenses ( 4-10 квітня), Ludi Cereales (12-19 квітня), Ludi Florales (28 квітня - 3 травня), Ludi Apollinares (6-13 липня), Ludi циганських (5-19 вересня), і Ludi Plebeii (4 - 17 листопада).
З 1-го століття до н.е., судді використовували приватні ігри, щоб отримати підтримку на виборах. Імператор успішно продовжували цю практику, і ігри ставали все більш і більш щедрими, як кожен намагався перевершити свого попередника. Величезні суми грошей було витрачено на ігри, але вхід був вільним. До кінця 2-го століття налічувалося 135 святкувань офіційних, і до кінця 4-го століття було 176.
Для багатих,розваги могли бути проведені в будинку, оскільки вони відбувалися під час обідів і щедрих банкетів. Під час обіду могла бути музика, співи, танці. У деяких колах, читання письмових робіт, таких як поезія.
Їжа й питво для бідних зазвичай обмежувались відвідуванням таверн. Ігри були популярними серед всіх класів, використовувалися кістки, бабки та ігрові жетонів. Настільні ігри грали дорослі та діти. Традиційні дитячі ігри, такі як гра в хованки і чехарду зображені в римському мистецтві. Для багатих мисливство та рибальство було частіше необхідністю.
Азартні ігри
У Стародавньому Римі, всі азартні ігри, за винятком ставок на цирк, були заборонені законом. Накладалися грошові штрафи, кратні сумі ставок. Крім того, закон не визнавав борги за азартні ігри. Єдиний раз, що населення може на законних підставах випустити пар - був під час карнавального свята відомого як Сатурналій, коли всі ці ігри були дозволені.
Це був закон, але на практиці це не виявлялося, що закон був підтриманий, його всерівно боялися. Гра в кості й інші були широко поширені, археологи знайшли магазин, в комплекті зі знаком, який був у одному із гральних місць. Була знайдена чашка, котра призначалася для того, щоб трясти кістки.
Історія згадала число імператорів, котрі мали за звичку грати азартні ігри. Історик Светоній говорить нам, що імператор Август був старанним гравцем і що він сам не став обмежувати свої звички гри на Сатурналії, але і всі інші свята та дні також. Відомо, що він запрошував друзів і сім'ю за круглий стіл і давав суму в 250 динар для кожного, щоб пограти з ними.
Імператор Нерон був великим любителем усіх видів спорту і ігор, а також любив азартні ігри, мав хороші навички та завжди робив високі ставки
Давньоримські ігри для розваги
Варто відзначити настільні ігри, такі як Latrunculi (на кшталт шахів), Талі і мозаїка (бабки і кістки), Pilae (м'яч), Парі , Трошус (палиця і обруч) і Micatio (свого роду "папір і камінь").
Використана література
1. Ерасов В.С. Социальная культурология. Учебник для студентов высших учебных заведений. 2- ое изд. испр. и доп. М.: АспектПресс, 1996.
2. Культурология /под ред. А.А.Радугина. М.: Центр, 1996.
3. Культурология. Учебная помощь для высших учебных заведений. Ростов-на-Дону: Феникс, 1998.
4. Петров М.К. Самосознание и научное творчество. Ростов-на-Дону: изд-у РГУ, 1992.
5. Рождественский Ю.В. Введення в культуроведение. - М.: ЧеРо, 1996
6. Скворцова Е.М. Теорія и історія культури: Ученик для вузів. М.: ЮНИТИ, 1999.
7. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. Курс лекцій. Київ: Либідь, 1993.