Визнаючи формальну залежність від константипольського патріарха; українська православна церква протягом 65 р. (1620-1685) вела самостійне духовне життя. Вона рішуче виступала проти унії з католицькою церквою і не бажала зверхності Московської православної патріархії, духовно підтримувала боротьбу українського народу за незалежність і власну державність. Нижче православне духовенство взяло активну участь у визвольному русі.
У 1632 р. польський уряд нав'язав компроміс між православними та греко-католиками. Православна ієрархія отримувала офіційне визнання, а власність. До викликала суперечки, ділилася між двома церквами.
Уніатство (греко-католики) певною мірою перешкоджало утвердженню польських порядків на Україні, адже уніати підпорядковувались римському папі, з чим змушена була рахуватися королівська влада при проведенні політики, полонізації в Україні. Уніатська церква знаходилась у кращому становищі ніж православна. Але і вона зазнавала різних утисків і переслідувань з боку Варшавського двору - на уніатів накладалися нові податки і запроваджувалася панщина.
Уніатське духовенство порівняно з православним було краще організоване. Його представники, здобувши на Заході освіту, переносили знання на українські землі, прагнули піднести культурно-освітній рівень своїх прихожан.
Реформація, впливи якої стали помітними в Речі Посполитій в середині XVI ст.. принесла нові струмені творчого збудження. Протестанти створили свої невеликі, але впливові парафії по всій Польщі. Литві. Волині. З метою поширення своїх ідей протестанти заснували вищі школи, друкарні, закріплюючи у літературному вжитку польську мову.