- соціалістичний реалізм: митець зображав не те, що бачив, а те, що треба було бачити відповідно до генеральної лінії партії. Представники: живописці Налбандян, Лопухов, Яблонська, Жилінський.
З приходом до влади в деяких країнах Європи фашистів, центри абстракціонізму, сюрреалізму перемістились до Америки. В 1937 р. в Нью-Йорку сім'єю міліонера Гугенхейма був заснований музей безпредметного живопису, у 1939 р. - на гроші Рокфеллера створено Музей сучасного мистецтва. Після другої світової війни в Америці зібрались взагалі усі ультраліві сили художнього світу.
Чільне місце у післявоєнні 50-60-ті рр. займають модерністські течії. Світ захоплений екзистенціальною літературою, драмами "театру абсурду", алогічністю абстракціонізму. В твори абстрактного живопису почали вкладати великий капітал. Найвідоміші художники цього напряму: Джексон Полок (він ввів термін "дріппінг" - розбризкування фарб на полотно без застосування пензля), Жорж Матьє, Марк Тобі, Ганс Гофман.
Публіка, якій набрид абстракціонізм, прагне картин, на яких "хоч щось зображено". Цю потребу втамовують у 50-х рр. - сюрреалісти (пік їх популярності в Америці), у 60-х рр. - виникає поп-арт.
В 1947 р. з виставки в Нью-Йоркському музеї сучасного мистецтва почався католицький етап сюрреалізму. Блискучий художник, який уособив в своїй творчості і кульмінацію, і кінець сюрреалістичного напрямку - одне з двох облич живопису ХХ ст. іспанець Сальвадор Далі (1904 - 1984). Він прагне поєднати релігію і науку, відобразити світовідчуття людських мас. Його найвідоміші картини цього періоду: "Три сфінкси Бікіні", "Атомний Нерон", "Атомна Леда", "Атомістичний хрест". У 60-ті рр. сюрреалізм поступається новій хвилі абстракціонізму та новому напрямку авангардизму - мистецтву поп-арта.
Поп-арт, популярне, народне мистецтво виник в США як реакція на безпредметне мистецтво і являє собою колажі, різноманітні композиції, часто абстрактні комбінації з цілком реальних предметів побуту, сільськогосподарських знарядь, шматків труб. Його кульмінація - венеціанська бієннале 1962 р. Його "винахідники" - Роберт Раушенберг, Джеспер Джонс. Найвідоміші представники - Енді Уорхол, Рой Ліхтенберг, Джеймс Розенквіст.
У середині 60-х нову течію в повороті від абстрактності до предметності утворює оп-арт (оптичне мистецтво). Чисельні геометричні композиції являють собою ефект оптичної ілюзії руху ліній і кольорів у просторі. Оп-арт, як і поп-арт, мав значний вплив на художню промисловість, прикладне мистецтво, рекламу.
70-ті рр.: загальна "криза авангардизму", реалізм, який десятиріччями зазнавав гонінь, знову дістає визнання. В Америці та Європі виникає гіперреалізм (фотореалізм, який по суті є сучасним різновидом натуралізму) - живопис, який відтворює реальні сцени життя та імітує риси фотографії.
Найвизначніша фігура у світовому образотворчому мистецтві ХХ ст. - французький іспанець Пабло Пікассо (1881 - 1973). Як і Сальвадор Далі, він мав надзвичайно довгий життєвий та творчий шлях, протягом якого створив ряд картин, різних за жанрами і стилями. У повоєнні роки він виступає як майстер політичного мистецтва, його головна тема - боротьба за мир у всьому світі.
Основним напрямом у сучасному мистецтві багато дослідників називають "постмодернізм". Взагалі, мистецтво органічно споріднене, цей термін вперше був вжитий в архітектурі, проте, позначив тенденції в живопису, літературі, музиці, театрі, філософії. Постмодернізм постулює: зображення не відображує реальність, а створює нову реальність, навіть багато реальностей, часто незалежних одна від одної.
Таким чином, одна з головних рис образотворчого мистецтва другої половини ХХ ст. - різноманіття і взаємне переплетіння художніх стилів, до яких термін "реалізм", "авангардизм" чи "постмодернізм" може бути вжитий лише умовно.
МУЗИКА
Для музики більшою мірою, ніж для інших видів мистецтва, характерний поділ на "елітарну" та "масову".
"Елітарна" музика розвивалася в таких напрямках:
- "неокласична" музика (І. Стравинський, Д. Шостакович);
- електронна музика (А. Шнітке, Вангеліс);
- джаз;
У 50-тих рр. стає популярним жанр мюзіклу ("Звуки музики" Роджерса, "Моя прекрасна леді" Ф. Лоу, "Вестсайдська історія" Л. Берстайна, "Король та я" з Ю. Бріннером, "Смішне дівчисько" з Б. Стрейзанд - усі ці мюзікли були екранізовані).
Найбільш популярний напрямок масової музики - рок. Відразу він порушив два табу поміркованої Америки: 1) білі хлопці не повинні співати негритянську музику; 2) білі діти не повинні слухати негритянську музику. Особливо блюз, який вважався еротичним чи навіть не пристойним. А рок-н-ролл безпосередньо походив від негритянського ритм-енд-блюзу. Він "вибухнув" за 10 років до зародження руху "дітей квітів" хіппі. Молодих людей 50-х рр. об'єднувала з небувалою гостротою пережита ситуація відчуження від старшого покоління, суспільної ідеології, традиційної суспільної культури та насущна потреба знайти вихід з цієї ситуації. Їх гасло - "Секс, наркотики та рок-н-ролл". Початком рок-руху вважають 1956 рік - саме тоді досяг всесвітньої популярності "король рок-н-роллу" Елвіс Преслі.
1958 - 1962 рр.: на місце рок-н-роллу приходить поп-музика. Господарі індустрії платівок зрозуміли, що на тінейджерах можна заробити великі гроші. І якщо рок-н-ролл був спонтанним та некерованим вибухом, ризикованими аматорами, то поп-музикою зайнявся великий бізнес: формула успіху, імідж, саунд, стиль, промоушн. Музика перетворилась на чисту комерцію.
1962 - 1967 рр.: другий сплеск рок-культури, пов'язаний з "The Beatles": вони змінили роль поп-виконавця, розширили діапазон рока, "змінили все, до чого торкалися".
Середина 60-х рр. - підйом значення гітариста до статусу зірки. Йшов стрімкий розвиток апаратури, чистота звуку, нові гітарні ефекти. Збільшувалось значення рок-творця. Серед інших інновацій "The Beatles" було те, що члени групи почали створювати пісні для себе, а не виконувати нав'язані продюсером.
1967 р. - почалось масове захоплення ЛСД та роком, позбавленим солощавості поп-музики. Набули популярності Janis Joplin, Bob Dylan, "The Doors".
70-ті рр.: поява глем-року. Його засновник Marc Bolan загримував обличчя, виробляв приголомшливі, незвичайні рухи, екстравагантно одягався, грав одноманітну музику, проте він оживив рок, зробив його блискучим та яскравим і надав нового поштовху розвитку поп-музики. Після Дж. Хендрікса Marc Bolan був першою великою зіркою, що зробив акцент на сексуальності та візуальному образі виконавця.
Три основні напрями рок-музики:
- "спокійний": в текстах - споконвічна тема "хлопець - дівчина", солодкі мелодії; виконавці, які подобались батькам. Яскравий представник - Елвіс Преслі.
- політизований та соціально активний рок. Пов'язаний з історією"групи № 1" "Тhe Beatles", учасники якої протестували проти війни у В'єтнамі, вимагали повернення Ірландії ірландцям, збирали кошти для жителів Бангладеш. Пізніше у таких акціях брали участь всесвітньовідомі художники, танцюристи, актори, режисери.
- різко аполітичний, бунтарський, "непристойний напрямок", який символізує група "The Rolling Stones". Їх девіз: "Стоунз - це ті, кого ненавидять батьки". Оспівували усе, що протистоїть моралі, загальній культурі, порядності.
Обов'язкові елементи рок-музики: епатажна поведінка, спілкування з глядачами (умовний термін, адже на рок-концертах глядачі завжди були активними учасниками), посилена гучність, дражливий ритм, гігантські стадіони та зали. Невдовзі рок-музика практично не існувала поза складним технічним втіленням. За допомогою техніки у залі створюється феєрія, яка сильно загострює естетичні переживання.
У процесі еволюції року емоційне збудження дедалі більше перетворюється на самодостатню мету концерту.
КІНО
Мистецтво, не просто специфічне для ХХ ст., але в певному розумінні таке, що створило його образ. Кіно народилось в атмосфері філософського, технічного, художнього і наукового піднесення.
Вже на початку свого розвитку кіно поділилось на елітарне та масове. Елітарне кіно стало експериментальним, при цьому основні прийоми побудовані на принципах постмодернізму, з якими ми познайомимось докладніше і пізніше. Зокрема, принцип "текст в тексті" став прийомом "фільм в фільмі" (наприклад, фільм Ф. Фелліні про режисера, що знімає фільм) - один з найпопулярніших сюжетів світового кінематографу. Кінематографічний інтертекст та гіпертекст, аналогічні літературним поняттям, стали набагато ефектніші з розвитком та теоретичним оформленням постмодернізму.
Постмодернізм сміливо поєднав масове та інтелектуальне кіно, комерцію та елітарність. В результаті постмодерністські фільми на зразок "Бульварного чтива" Квентіна Тарантіно можуть дивитись глядачі усіх типів. Звичайний тип отримує насолоду від карколомних поворотів, стрілянини та приколів, а елітарний глядач - смакує інтертексти та гіпертексти.
Важливі щодо різноманіття кінопродукції особливості національного кінематографа : кіномистецтво кожної країни має щось специфічне, що походить, очевидно, з національного менталітету.
Центр масового кіно - "фабрика мрій" Голівуд. Найбільша кількість фільмів у другій половині ХХ ст. випускається у США.
На прикладі масового кінематографа бачимо основні вимоги масової культури:
чіткий сюжет з інтригою та карколомними пригодами, чіткий поділ на жанри.
Навіщо? Це необхідно для того, щоб жанр був впізнаний одразу; очікування не повинні порушуватись. Тому сюжети масових картин так часто повторюються.
Головні жанри: детектив, трилер, бойовик, комедія, мелодрама, фільм жахів, фантастика, еротика. Кожний з них є замкненим у собі світом зі своїми законами, які ні в якому разі не можна переплутати, особливо в кіно, де виробництво пов’язане з найбільшою кількістю фінансових вкладень.