В елліністичну епоху написане слово стало об'єктом уваги й вивчення, воно знайшло більш високий статус. Книга перетворилася в об'єкт дослідницької роботи. Таке відношення до книги змінило її форму й оформлення. У Древньому Римі книги одержали широке поширення, збиралися у великі приватні бібліотеки, стали предметом спеціалізованої книжкової торгівлі й виготовлялися на продаж значними для рукопису тиражами. На цей час книга була вже не просто рулоном пописаного папірусу, а зручною для читання й зберігання, ретельно зробленою, витонченою річчю. Торці сувою відшліфовувалися пемзою, внутрішній кінець сувою прикріплювався до дерев'яного валика, на який книга намотувалася. Кінці валика офарблювалися, а іноді золотилися. До початку сувою міг також прикріплюватися валик або підклеювався пергамент, що захищає край. Книга вкладалася у футляр зі шкіри або пергаменту пурпурний або шафранний кольори, до кінця його прикріплювався пергаментний ярлик із заголовком. Сам папірус від захисту від книжкового хробака промащувався кедровим маслом.
Уже наприкінці I століття н.е. у Римі з'являється нова форма книги - кодекс, книга із сторінками, що перегортаються. Її винахід пов'язаний з поширенням нового писального матеріалу - пергаменту, який більше підходив для такої конструкції, тому що папірус по згинах легко ламався. Однак кодекс, якому належало майбутнє, у римську епоху не став основним, визначальним типом книги. Він з'явився як свого роду іграшка, книга-подарунок, звичайно невеликого формату, причому місткість його виявлялася помітно більшою, ніж у звичного сувою. Імовірно, з ошатним маленьким кодексом було зв'язано й розвиток ілюстрування в пізньоантичній книзі. У цей період, очевидно, ілюстрації не були сильно поширені, до наших днів дійшли в лічених і переважно пізніх зразках. Ілюструвалися наукові праці, наприклад книги по ботаніці, астрономії. Романи й п'єси також забезпечувалися іноді ілюстраціями.
1.3 Древня книга Китаю
У Китаї з початку I тисячоріччя до н.е. для письма використовувалися бамбукові планки, рідше - дерев'яні. На кожній з них міститься вертикальний ряд - рядки ієрогліфів. Дощечка довжиною звичайно від 30 до 60 см уміщала кілька десятків ієрогліфічних знаків. Зв'язування таких планок являють собою найдавнішу форму китайської книги. У кожному зв'язуванні містилася одна глава твору, назва її позначалося наприкінці рядка або на звороті планки. Писали на бамбуку дерев'яною паличкою або кистю, чорнилом служив сік лакового дерева.
У цю епоху в Китаї створюються філософські системи, які визначили духовний розвиток на багато століть уперед, пишуться трактати, що стали незабаром класичними. При дворах правителів ведуться історичні хроніки, збираються великі бібліотеки, керовані вченими-чиновниками. Філософія й книжкова справа стають справами державної важливості.
В III столітті до н.е. поряд з бамбуком у Китаї починають застосовувати для книг новий матеріал - шовк. Шовкові книги мали форму сувоїв. Внутрішній кінець довгої смуги тканини прикріплювався до палички, на яку сувій намотувався. Читали таку книгу вертикальними рядками праворуч ліворуч, поверхня шовку заповнювалася правильними рядами ієрогліфів. Писали по шовку волосяною кистю, що вмочали в розтерту з водою туш. У шовковій книзі були ілюстрації, часом багатобарвні. Білий або жовтуватий шовк розліновувався жовтими, або червоними лініями, пізніше з'явився шовк із готовою розліновкою - витканою.
В II столітті н.е. входить у вживання ще один писальний матеріал - папір. Паралельно зі зміною письмового матеріалу вдосконалювалися й знаряддя листа. В I тисячоріччі н.е. починає застосовуватися м'яка кисть особливої конструкції, що забезпечує строгу красу китайської каліграфії. Виробляються типи листа: "лисію" - "канцелярський лист", "кайшу" - "статутний лист", "цаошу" - "трав'яний лист" і ще кілька типів почерку. Про ілюстрації в китайській рукописній книзі відомо дуже мало.
1.4 Книга в Древній Індії
Індійська форма книги, що носить назву "потхи", виготовлялася зі спеціально оброблених пальмових листів - просушених, виварених, відполірованих. Вихідний матеріал визначав форму аркуша - вузьку й довгу. Стопка таких аркушів жовтого кольору, обрізаних із чотирьох сторін для одержання прямокутної форми, і становила книгу. Писали уздовж довгого краю аркуша, прожилки якого служили напрямними лініями, заміняючи графлення. У середній частині аркуша ближче до лівого краю, переписувач залишав вільний квадратик, у якому робився отвір. Через нього пропускався шнурок, що скріплює аркуші й дозволяє зберегти їхній порядок і цілісність всієї книги. В аркушах дуже довгих могло бути два таких отвори, тоді вони скріплювалися двома шнурками. Плетіння складалося із двох дощечок того ж розміру, що й аркуші, вони захищали рукопис зверху й знизу. Шнури пропускалися й крізь них і обмотувалися навколо зв'язування, а при читанні - розв'язувалися й послаблялися.
Писали на пальмовому аркуші чорнилом, приготовленими з рослинного соку, а на півдні Індії текст процарапували металевим штифтом. При читанні в поглиблення втиралася фарба, що проявляла знаки. Писали в Індії кількома мовами й користувалися різними системами письма - уже алфавітними.
У більш пізніх, уже середньовічних книгах палітурні дошки лакувалися, обрізи іноді золотилися.
"Потхи" найбільш відкрита форма книги, що дозволяє користуватися нею в розбивку, а також додавати, витягати окремі аркуші, заміняти їх або міняти порядок. Аналог сучасної картотеки. Ця форма книги виявилися дуже стійкою: "потхи" виготовлялася в Індії й країнах Південно-Східної Азії ще в минулому столітті.
2. Розвиток друкарства
2.1 Початок друкарства
Відродження, великі відкриття, науково-технічна революція, капіталістичний промисловий розвиток - ці всесвітньо-історичні процеси вимагали різноманітних знань і відомостей.
Вирішальну роль тут зіграла поява друкарства. Крім створення матеріальної бази для закріплення й швидкого поширення наук, нової інформації, ремесел і виробництв, що виникали, друкарство сприяло становленню й удосконалюванню національних і міжнародних літератур, грамотності в цілому, писемності, а це у свою чергу - всієї системи освіти й виховання людини.
Перше, що сприяло виникненню друкарства, був папір, винайдений в Китаї й потрапивший у Європу. В XII-XIII століттях так звані "паперові млини" з'являються в Іспанії. Паперова маса готувалася з ганчір'я, що подрібнювалося в кам'яних жерновах. До початку європейського друкарства не менш двох третин рукописних книг виготовлялося вже на папері, що був різного сорту, різної якості.
Винайдено друкарство було в Німеччині в середині XV століття Іоганном Гутенбергом, хоча передумови складалися ще за кілька століть до нього. Він створив перше типографське встаткування, винайшов новий спосіб виготовлення шрифту й зробив словолитну форму. Із твердого металу робилися штампи (пунсони), вирізані в дзеркальному зображенні. Потім вони вдавлювалися в м'яку й податливу мідну пластину: виходила матриця, що заливалася сплавом металів. До складу сплаву, розробленого Гутенбергом, входили олово, свинець, сурма. Сутність цього способу виготовлення букв полягала в тому, що їх можна було відливати в якої завгодно кількості. У виробництві книги це має істотне значення, якщо врахувати, що для однієї середньої книжкової сторінки потрібно приблизно двісті букв. Для встаткування друкарні був потрібний уже не прес, а друкований верстат і складальна каса (похилий дерев'яний ящик з осередками). У них містилися букви й розділові знаки. Іоганн Гутенберг побудував такий друкований верстат.
Книги, видані до 1500 р., прийнято називати інкунабули, по-латинському - "у колисці", тобто в колисці друкарства. Європейські книги, надруковані з 1500 по 1550 р. включно, звичайно йменуються палеотипи, тобто стародавні видання.
До 1500 р. у Європі було видано більше десяти мільйонів екземплярів книг, у тому числі й слов'янській мовою.
Епоха інкунабул і палеотипів - це час удосконалювання друкованої майстерності. Починається практика друкованої ілюстрації в книзі. Стали застосовувати ксилографію - гравюру на дереві. Одна з перших ілюстрованих книг - С. Бранта "Корабель дурнів" (Базель, 1494) - була прикрашена гравюрами Альбрехта Дюрера. В Італії була винайдена гравюра на міді, що стала родоначальницею глибокого друку. Гравюру різної техніки стали застосовувати для друкування заставок, ініціалів, ілюстрацій і інших прикрас книги. Шрифт інкунабул по малюнку нагадував почерк рукописних книг (текстура, готичний мінускул).
Власник друкарні у Венеції, знатна і багата людина, налагодив випуск книг, які називають альдини. Його ім'я - Альд Мануций ( 1450-1515). Він поставив справу підготовки книг на наукову основу. У друкарні Альда художники, наслідуючи античним зразкам, придумали простий і гарний шрифт антиква. Почав застосовуватися похилий шрифт курсив. Саме Альди ввели у звичай виділяти ту або іншу думку в тексті різними шрифтами.
Щоб конкуренти не могли підробити його видання, Мануций розсилав каталоги із вказівкою цін, поміщав на книгах видавничу марку. На ній був зображений дельфін, що оповився навколо якоря. Перші типографи найчастіше виступали одночасно й видавцями й торговцями.