Така тематика творчості професорів КАМ не могла залишитись непоміченою майбутніми українськими студентами академії, тому недивно, що клас профессора В. Яроцького обирав кожен другий український студент КАМ, серед яких – М. Білинський, С. Борачок, О. Винницький, О. Карпенко, Д. Іванцев, Ю. Кульчицький, Л. Левицький, В. Лопушняк, В. Перебийніс, М. Райх, В. Продан, Б. Стебельський, О. Третяків, В. Хмелюк та інші. Професор Ф. Паутч, українець за походженням, також користувався популярністю серед майбутніх українських митців. У 1907–1910 рр. він перебував на Гуцульщині, і, як зазначає Г. Крук, “навіть в той час підписував свої полотна українською мовою”. Його походження та тематика картин (малював в основному жанрові сцени із фольклору гуцулів, їх портрети, карпатські пейзажі) звичайно мали суттєве значення у виборі студентами його майстерні, але і неабияку роль відігравав нетрадиційний метод навчання та цікаві, оригінальні постановки: “… Паутч створив свою власну методику ставлення моделі… частину ставив у тінь, частину на світло, то були чудові композиції…переважно напівоголена модель… то був такий собі театр” . Із классу професора Ф. Паутча вийшли такі українські митці, як Є. Божик, В. Гаврилюк, М. Гарасовська, Д. Іванців, М. Кміт, В. Продан, В. Савуляк та інші. Інший професор малярства КАМ – Теодор Аксентович – у своїй творчості надавав перевагу портретному та побутовому жанрам. Відомі його твори – “Свято Йордану” (1893), кілька версій “Коломийки” (напр. 1895), “У студні” (1901) та інші були взірцем для багатьох українських студентів. У нього навчалися: П. Обаль, В. Савуляк, Л. Турчин, Ю. Кирієнко, Д. Горняткевич.
Важливою частиною навчання на відділі малярства було малювання пейзажу на пленері. Перші три місяці студії відбувалися у майстернях, а потім школа виїжджала в околиці Кракова, найчастіше в підгірські райони. У 1930 р. академія з ініціативи керівника кафедри пейзажу В. Яроцького8 купила будинок біля Закопаного на Гаренді і з того часу більшість пленерів відбувались там. Окрім мальовничих пейзажів, багатий фольклорний колорит місцевого населення давав можливість студентам зображувати в пейзажах і сцени сільського побуту. “….на заняттях не аналізувалось будову картини, хотілось щоб адепт відчув вартості, які відкривались наочно, в пленері….”. Такий підхід передбачав творчу свободу. У 1934 р. спеціальна школа пейзажу була перейменована на головну, до якої записатися могли тільки студенти відділу малярства після закінчення трьох років навчання. Цю школу очолив відомий художник і педагог професор В. Камоцький. “Він провадив студію пейзажного малярства, ділянку, яку не так легко можна було опанувати як своїм широким змістом, так і своєрідними засобами. Та Камоцький мав наскрізь виняткові досягнення: впродовж двох років він зумів впроваджувати своїх студентів у всі найскладніші мистецькі проблеми і подавав їх найвірніше розв’язання… учнів критикував немилосердно, але завжди доброзичливо, адже виховував їх на справжніх артистів”. У Владислава Камоцького пейзажу навчалися тільки декілька українських студентів КАМ – Д. Іванцев, Д. Горняткевич, В. Продан, М. Білинський та М. Анастазієвський.
Не обходили увагою студенти академії і спеціальну школу монументального малярства, де навчання здійснювалося у двох напрямах: настінне малярство і театрально-декораційне. Молоді митці мали можливість, окрім навчальних робіт, виконувати під керівництвом професора фрескові розписи, вітражі на реальних об’єктах. Така практика була надзвичайно корисною. Набутий досвід студенти часто використовували для підробітку на літніх канікулах, оформляючи церкви.
Важливо, що вивчення театрально-декораційного мистецтва не обмежувалось, наприклад, тільки створенням декорацій. Студенти вивчали і конструкцію сцени, і сценічну пластику, і постановку світла на сцені, працювали над ескізами костюмів.
Виконували проекти в макеті на експериментальній сцені, постійно відвідували театри Кракова, з якими К. Фритч як керівник курсу мав тісні контакти. Серед студентів К. Фритча були такі українські митці, як О. Касараб, Ю. Кульчицький, В. Продан, Б. Стебельський, Л. Хміль та інші.
У 1923 р. в КАМ створено спеціальну школу графіки (до того часу графіка вивчалась як допоміжний предмет). Її очолив професор Ян Войнарський, який запровадив нове розуміння графіки як окремого виду мистецтва, а також ширше використання можливостей верстату. Навчальна програма з графіки передбачала передусім виконання мідьоритів за зразками старих майстрів або ж за власними рисунками. Вивчались й такі техніки, як суха голка, дереворит, літографія. Під час практичних занять відбувалися лекції з історії графіки. У 1932 р. старшим асистентом на відділі графіки працював митець українського походження Андрій Юркевич. Наприкінці тридцятих років він написав і видав власним коштом “Підручник методів художньої графіки”, де особливу увагу присвятив детальному аналізу графічних технік та способам створення графічних творів. Зміст підручника відповідав програмі навчання.
Важливого значення, окрім малярства та графіки, надавалося звичайно і скульптурі. 1920 р. в академії існували дві окремі майстерні різьби – Костянтина Лящки та Ксаверія Дуніковського. Загальна програма передбачала моделювання в глині, навчання скульптурного портрету та композиції. Існували також майстерні гіпсових відливів, різьби у твердому матеріалі та кераміки. Запровадження до програми обробки таких матеріалів, як камінь, мармур, дерево, а також відокремлення кераміки, було заслугою К. Лящки, який поривав з академізмом, впроваджував інновації, творив не тільки сам у новому дусі, але й передавав його своїм студентам. Творчість К. Лащки позначалася впливом А. Родена, що особливо помітно у його скульптурах початку ХХ ст. Цей вплив, а також тематика творів – жіночі акти, портрети, жанрові сільські сцени, з яскраво вираженим народним типом зображення, перейняли і його учні. Серед них – Г. Крук, С. Литвиненко та Н. Мілян. Учнем К. Лящки був Ксаверій Дуніковський, який у 1923 р. став профессором КАМ. Одним із його асистентів був Василь Требушний, кераміст з Полтавщини, якого запросили до Академії в 1926 р. як інструктора керамічного відділу. Хоча В. Требушний мав повну кваліфікацію на професора кераміки, але ним так і не став. Головною перешкодою цьому була його національність – сенат цієї установи не надавав професорського звання нікому з чужинців. Як зазначає Д. Горняткевич, “… головний професор різьби Костянтин Лящка дуже часто нагадував Требушному, щоб він виховав з-поміж своїх учнів якогось спеціаліста поляка, щоб Академія “діждалась, нарешті, свого кераміста”.
Хочу зауважити, що серед викладацького складу КАМ у міжвоєнний період, поряд з викладачами старшого покоління, в академії працювали і молоді перспективні митці, які вносили свіжі ідеї, нові прагнення, мистецькі рішення та захоплення. Вони дотримувались різних мистецьких напрямів, мали свої погляди щодо методики викладання, але й водночас підпорядковувались загальним освітнім тенденціям КАМ. Педагоги Краківської академії брали активну участь у виставках краю, були ініціаторами створення та членами мистецьких об’єднань, таких як “Штука”,
“Польська Штука Стосована”, писали статті на мистецькі теми, видавали журнал “Штукі Пєнкні”, були членами журі на місцевих та міжнародних виставках, їхня творчість була відома далеко за межами Польщі. Одним із найпрогресивніших професорів КАМ, творчість якого була широко відома в Європі, був Юзеф Панькевич, з ініціативи якого в 1925 р. відкрито філію Краківської академії у Парижі. Він, як ніхто, знав добре всі музеї Європи, був великим прихильником французької культури. Як педагог бачив недоліки мистецької освіти в академії, які, на його думку, були спричинені браком тісного контакту з європейськими мистецькими традиціями, що найкраще репрезентувала Франція. Створення Паризької філії КАМ стало знаковою подією в історії академії та мало суттєвий вплив на образотворчі досягнення її випускників.
Думка про створення паризького відділу КАМ виникла у викладачів академії ще перед початком перщої світової війни. Однак її практична реалізація стала можливою тільки у період міжвоєнного двадцятиріччя завдяки професору Ю. Панькевичу. Він написав проект створення філії, клопотав про його розгляд та затвердження, опікувався студентами, що навчались у Парижі та виділяв навіть з власних доходів 400 франків на утримання філії аж до часу організації її фінансової підтримки урядом Польщі. Паризька філія мала дати можливість студентам ближче ознайомитися з європейським мистецтвом, з його сучасними напрямами, вдосконалити свою майстерність. Від часу заснування паризької філії КАМ до початку ІІ світової війни в ній навчалось понад 80 студентів, серед яких були і українські студенти. Першими ластівками паризької філії КАМ стали члени групи “Паризький комітет” (“капісти”). Студенти з майстерні Ю. Панькевича, натхненні розповідями про сучасне французьке мистецтво, вирішили у вересні 1924 р. організовано виїхати до Парижу для продовження мистецької освіти. Після трьох місяців перебування там, група звернулася до ректора А. Шишка-Богуша з проханням (у формі листа) про можливість зарахування їм часу навчання у Франції, на підставі створених ними праць та надання фінансової допомоги. На основі цього листа та ухвали сенату КАМ від 18 січня 1925 р. ректором Академії було започатковано реалізацію проекту створення філії КАМ в Парижі. Згідно статуту Паризької філії КАМ , продовжувати навчання в ній мали можливість ті студенти академії, що закінчили чотири роки навчання із добрими результатами та були відзначені нагородами, преміями на щорічних виставках КАМ. Користуватись майстернею в Парижі можна було не більше, як рік. Хочу зазначити, що більшість студентів вміли оцінити надану їм можливість, працювали старанно і сумлінно. Про це свідчать збережені копії полотен відомих майстрів, які вони за програмою виконували під час паризьких студій.