"Енциклопедія" мала великий успіх, тому дуже швидко розповсюджувалась. Понад 4000 примірників першого видання розійшлось миттєво, хоч за ціною воно було доступне лише багатіям. До 1789 р. "Енциклопедія" витримала ще п´ять видань. Здешевлення вартості видання зробило її доступною для широкого загалу читачів.
Видання "Енциклопедії" істотно позначилось на майбутній долі Європи. У ній з позицій раціоналізму та наукової методології викладено основні ідейні засади Просвітництва, відбито досягнення в галузі науки, техніки, мистецтва. Енциклопедисти вивели суспільну думку з глухого кута релігійно-догматичних суперечок, протистояли невігластву та фанатизму, сприяли піднесенню рівня освіченості, розвитку та популяризації наукових знань, трансформації світогляду особистості на демократичних засадах, утвердженню в суспільстві ідей рівності й свободи, що вплинуло на прискорення соціального та науково-технічного прогресу.
2 Загальний огляд. Художні стилі в європейській
культурі XVII-XVIII ст.
Художньо-мистецьке життя XVII ст. відбивало подих кардинальних суспільних змін. Рух Контрреформації, що пронизував католицьке богослов´я, політику та культуру, був спрямований проти ідеалів Реформації та гуманізму. Головним знаряддям Контрреформації стала інквізиція. Але далекоглядні діячі церкви закликали боротися з протестантизмом не через переслідування, а через створення нової системи духовного виховання особистості різними засобами, в тому числі й мистецтвом. Ці ідеї лягли в основу нового стилю, що розпочав формуватися в другій половині XVI ст. в лоні католицької церкви (Італія, Іспанія). Розвивався він нерівномірно майже до кінця XVIII ст. і отримав назву бароко (від італ. barocco - вигадливий, химерний, дивний; від порт, perola bагосса - перлина неправильної форми), охопивши не лише всі види художньої творчості (літературу, музику, театр, архітектуру, образотворче мистецтво), а й світогляд та спосіб життя тогочасної людини. Вийшовши з лона церкви (католицьке бароко), новий стиль активно втягував у мистецько-естетичний вир світські верстви населення, знайшовши співзвучність з їхніми запитами, умонастроями, смаками (світське бароко).
Ідеологічно стиль бароко відповідав інтересам різних верств суспільства. Релігійно-аристократичні прошарки через ідеологію та світогляд бароко прагнули зберегти свій час, привілеї та владу. Бюргерство і народні маси, які стомилися від спустошливих війн, нестабільності життя, шукали в бароко духовний спокій. У вищих сферах суспільства ідея марноти світу поєднувалася з жагою життя та потягом до насолод (гедонізму). Стиль бароко досить динамічний. Йому властиві театральність, ілюзорність, емоційність, що відбивало суперечливість світобачення тогочасної людини, коли у її свідомості стикались фантазія і реальність.
У літературі ознаки бароко виявилися в різних "стильових рівнях". Поряд з "високим" бароко в панегіричній поезії, трагедії, героїчній поемі розвивалось помірковане бароко - релігійна і світська лірика, пастораль, притча, елегія, що відрізнялися простотою будови. На середньому стильовому рівні виникла оповідна проза: мандри, утопії, політичні трактати, наукові твори. Нижній рівень літературного бароко пов´язаний з міською (міщанською) лірикою.
Мистецтво бароко поєднало в собі нібито несумісні елементи: ірраціональність, містику, фантастичність, експресію. Йому притаманні специфічні риси: перевага в релігійних сюжетах зображень чудес та мучеництва; динаміка, що йде на зміну статичності та стриманості мистецтва Відродження; контрастність, асиметрія, гігантоманія, перевантаження декором, живописна ілюзорність, що намагається ввести око в оману; архітектурні ансамблі та синтез мистецтв, коли в одному творі поєднувалися різні жанри: архітектура, живопис, скульптура, декоративне оздоблення.
В епоху Бароко набрало довершеності міське будівництво. Ансамблі характерні не лише для окремих споруд, а й для вулиць, що набули чіткої прямолінійної форми. Початок і кінець вулиці прикрашався скульптурними чи архітектурними спорудами. В Італії Д. Фонтана започаткував трипроменеву систему вуличного проектування (від однієї площі розходяться три вулиці), що відіграло виняткову роль у майбутньому європейському містобудуванні.
Найяскравіше бароко виявилося в католицьких країнах: Італії, Іспанії, Португалії, Фландрії, Чехії, Польщі; дещо менше - у Німеччині, Англії. У Франції та Голландії бароко не відігравало провідної ролі. В Україні бароко знайшло своєрідний та блискучий прояв лише наприкінці XVII - XVIII ст. Відповідно в мистецтві бароко виділяють різні національні школи: італійську, іспанську, фламандську, голландську, французьку, українську тощо.
Видатні майстри XVII-XVIII ст., імена яких пов´язані з характерними для бароко архітектурними спорудами: в Італії - К. Мадерна (1556-1629), Ф. Барроміні (1599-1667), Д.-Л. Берніні (1598-1680); у Франції -Ж. Лемерсьє, Л. Лево (1612-1678), А. Куазевокс( 1640-1720); в Англії-К.Рен( 1632-1723) та ін. Одним з найяскравіших представників барокового мистецтва Італії, законодавцем смаку та моди епохи Бароко був Джованні-Лоренцо (Джан-лоренцо) Берніні. Він не лише видатний зодчий (завершив будівництво та оздоблення Собору св. Петра в Римі і площі перед ним, спорудив численні архітектурні ансамблі), а й неперевершений декоратор та скульптор, який досяг вершин психологічної експресії, пластичності та динаміки форм у мармурі ("Екстаз святої Терези", "Аполлон і Дафна", "Давид", "Викрадення Про-зерпіни"). Д.-Л. Берніні утверджував нові барочні форми в архітектурі Риму, створюючи неповторний святковий образ "вічного міста". Митець уславився і як самобутній портретист, а працюючи в жанрі шаржу, започаткував основи карикатури.
У малярстві видатними представниками культури бароко в Іспанії стали Ель Греко - Д. Теотекопулі (1541-1614), Ф. Рибальта (1551-1628), X. Рибера (1591-1652), Ф. де Сурбаран (1598-1664). Найяскравішою постаттю "золотого іспанського віку" вважається Дієго-Родригес де Сильва Веласкес (1599-1660) та ін. Золотий вік іспанського живопису завершує творчість Баршоломе-Естебана Мурільйо (1618-1682) - одного із засновників, а пізніше президента Севільської художньої академії. Його полотна на біблійні сюжети ("Мадонна з немовлям", "Непорочне зачаття", "Святе сімейство"), як і зображення дітей вулиці ("Хлопчик з собакою", "Продавщиця фруктів" та ін.), принесли художнику європейську славу.
У Музеї мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків (м. Київ) можна ознайомитися з унікальною колекцією картин "золотого віку" іспанської школи, зокрема, з картиною X. де Сурбараиа (сина Ф. де Сурбарана) "Натюрморт з млинком для шоколаду". Твори цього майстра, який помер у ранньому віці, вважаються рідкісними. Цінною знахідкою музею, безперечно, є картина Д. Веласкеса "Портрет інфанти Маргарити", у якій художник зумів тонко, артистично і благородно передати холодну замкненість спадкоємниці престолу і водночас зворушливу незахищеність дитини.
Історико-культурний розвиток фламандської та голландської шкіл ішов різними шляхами, що було пов´язано з буржуазною революцією в Нідерландах. Зокрема, сім провінцій, що звільнилися від іспанського панування, стали називатися Голландією, а південні провінції, що залишались у повній залежності від Іспанії, - Фландрією (сучасна Бельгія). Відповідно і мистецтво XVII ст. розділилося на дві школи: голландську та фламандську. Найвидатнішим представником барокового живопису Фландрії XVII ст. по праву вважається Пітер-Пауль Рубенс (1557-1640). Художник започаткував фламандську школу живопису, що справила величезний вплив на розвиток європейського мистецтва.
Універсалізм творчого обдарування П.-П. Рубенса, титанічна працездатність зближують його з майстрами Відродження. Мистецтво художника - це типовий стиль світського бароко з яскраво вираженими національними особливостями. Для рубенсівських картин характерне життєстверджуюче начало, перевага почуттів, динамізм композицій. У творчості П.-П. Рубенса переважали біблійні та міфологічні сюжети. У цьому жанрі написані картини "Останнє причастя Св. Франциска", "Битва греків з амазонками", "Персей і Андромеда". Він написав достатньо портретів, але йому бракувало психологічного відчуття. Водночас художник зумів у серії портретів зобразити душевні якості близьких йому людей ("Автопортрет з дружиною Ізабеллою Брандт", "Портрет Ізабелли Брандт", "Портрет Єлени Фоурмен" та ін.).
З талановитих учнів П.-П. Рубенса, які примножили славу його школи, слід виділити А. ван Дейка (1599-1641) та Я. Йорданса (1593-1678). Гордістю колекції Музею мистецтв ім. Богдана і Варвари Ханенків є полотна майстрів фламандської школи: оригінальний ескіз П.-П. Рубенса "Бог ріки Шельди, Кібелла і богиня Антверпена", Я. Йорданса "Амур і сплячі німфи" та А. ван Дейка "Портрет чоловіка в чорному".
Найвидатнішими представниками голландської школи живопису є Франс Халс (між 1581 і 1585-1666) та Рембрандт Харменс ван Рейн (1606-1669). їх творчість відзначає реалізм та національна самобутність. Підсумком голландської школи живопису став мистецький доробок П. Рембрандта. Його творчість, як і будь-якого геніального художника, вийшла за межі суто голландського малярства. Пензлю майстра належать такі шедеври, як "Флора", "Автопортрет з Саскією", "Виступ стрілкової роти капітана Франса Баннінга Кока ("Нічна варта"), "Даная", "Повернення блудного сина" та ін. Рембрандт став неперевершеним майстром офорту, рівних якому немає у світовому мистецтві.
Батьківщиною нового стилю рококо (від франц. rocaille - мушля), що з´явився на початку XVIII ст., стала Франція. Таку назву цей стиль отримав за манірність, легкість, декоративну театральність, пристрасть до складних вишуканих форм, вигадливих ліній. Він з´явився на початку XVIII ст. у Франції і панував до середини століття, але його вплив на європейську культуру відчувався аж до кінця XVIII ст.