Шляхом стилізації та поєднання первісних зображень письмової системи прийшли до відтворення мови та думки.
Так, наприклад, перші шумерські логограми – подібно до китайських піктограм – передавалися базові поняття, тож для відтворення змісту потрібне було тлумачення. Касти «писарів» витратять не одне сторіччя на вдосконалення цього способу у відтворення, аж поки не прийдуть до систем, здатних записувати всі відтінки мови [5, с.23].
3. Особливості ідеографічного письма
З часом малюнки набували більш спрощеного вигляду, зв’язок з конкретним предметом поступово зникав. Спрощений малюнок став перетворюватися на умовний знак, письмо стало ідеографічним (від грецьких слів «idea» – «поняття», «символ»; «grapho» – «пишу»). Такі спрощені малюнки стали вживатися для позначення окремого слова. Наприклад, у китайській мові слово «людина» передавалося знаком, що нагадував дві ноги; «ворота», «двері» – у вигляді двох дверцят; «дощ» – небо і спадаючі з нього краплини дощу. В єгипетському письмі поняття "вода" передавалося хвилястою лінією (хвилі), "сонце" в шумерській і китайській ідеографії позначалося кружечком із крапкою посередині. (див. додаток 5) Як бачимо, в ідеографії малюнок виступає і в прямому, і в переносному значеннях [7, с.45].
В ідеографічній системі кожен знак може позначати будь-яке слово в будь-якій граматичній формі у межах поняттєвих асоціацій, викликаних зображенням. Коло можливих значень знака обмежене сусіднім колом значень. Так, скажімо, знак, який зображує ноги, може означати "ходити", "стояти", "приносити" тощо, але не може означати "ступня", "підошва", бо для цього існують інші знаки.
Отже, позначувачами на перших етапах ідеографічного письма залишалися ті самі малюнки, але позначуване змінюється. Якщо в піктографії зображення ока позначало око, то в ідеографії воно, крім ока, позначало й можливість бачити. [8].
4. Таємниця Єгипетського письма
Давньоєгипетське письмо називалося ієрогліфічним (від грецьких слів «ieros» – «священний» та «qlyphe» – «різьблення»). Термін «ієрогліф» вперше вжив Климент Олександрійський. Ієрогліфічне збереглося на стінах єгипетських храмів, на гробницях. Ієрогліфи (знаки) наносилися на камінь. Вони були опуклі, іноді заповнювалися фарбою.
Ієрогліфічне письмо в Єгипті спочатку було привілеєм жерців і панівних класів, лише згодом, з винайденням папірусу, воно стає надбанням широких верств населенням. (див. додаток 6)
У єгипетських ієрогліфах видимі предмети позначалися відповідними зображеннями (рука, рот, палець тощо) або символічними знаками (сонце, місяць, цар і т.д.). Для дієслів вжвали зображення близьких символів : скіпетр – володарювати, дві ноги – ходити, слимак, що залишає черепашку, - виходити і т.
Таємниця єгипетського письма ієрогліфами була розгадана французьким ученим Шампольйоном Молодшим. Під час розкопок у Єгипті була знайдена кам’яна плита, на якій були вибиті ієрогліфи, що означали ім’я фараона Птолемея. Знаючи, якими знаками передавалися у цьому слові п, т, о, л, е, Шампольйон спробував підставити ці знаки під іншими ієрогліфами, що були висічені на тому ж камені, і прочитав слово «Клеопатра». Але виявилось, що так записувалися в Єгипті лише імена. Для позначення інших слів існували ієрогліфи окремих складів і навіть слів. Ця єгипетська грамота дуже нагадує наші сучасні ребуси [2, с.7]. (див. додаток 7)
5. Клинопис
Перші письмові версії творів шумерської літератури, записані з допомогою простих коренів слів, що примушувало читачів домислювати відсутні елементи, з’явилися в добу давніх династій (приблизно 2700 років до нашої ери) разом із контрактами та іншими торгівельними документами. (див. додаток 8)
Клинопис, як показує сама назва, складався з клинів, розташованих в різних напрямах. Клинопис також доходив у своїй еволюції і до фонетичного письма. Той факт, що вавілоняни, які поступово освоїли шумерську культуру, разом з жителями північних районів Межиріччя, ассірійцями, здобули собі панівне становище на всій території Передньої Азії, спричинився до поширення тут клинопису. В XV ст. до н. е. їхня мова стала дипломатичною мовою сусідніх країн [6, с.13].
У місті Ніппур було виявлено рештки архіву й великої бібліотеки, що належала храму; це були глиняні таблички, які походили частково з шумерських, а частково з вавілонських і ассірійських джерел. У храмі міста Ніппур розташовувалося багато приміщень, частина яких, безперечно, належала бібліотеці, а також архіву. Таблички зберігалися в глиняних або дерев’яних скринях і у плетених кошах, які стояли на глиняних цоколях чи на дерев’яних полицях, прикріплених до стін. Писалися ці пам’ятки на м’якій глині металевою, дерев’яною або зробленою зі слонової кістки тригранною паличкою.
Майже 15 000 таблиць великого розміру знайдено поблизу Анкари в столиці хеттів. Хетти першими застосували в письмі діакритичний знак.
Отже, під загальною назвою шумеро-вавілонсько-ассірійського клинопису мають на увазі клинопис, який був поширений у країнах Передньої Азії серед п’ятнадцяти народів Месопотамії, Ірану та інших, що належали до різних етнічних груп і говорили різними мовами. Залежно від мовних особливостей народів, що сприйняли клинопис, існувало кілька різновидів цього письма [8].
6. Китайське письмо
Перші китайські писемні пам’ятки – це ієрогліфічні записи, висічені на камені, металі, дереві або на кітках тварин, а також написані на шовку, шкірі тощо. Їх називають «цзягувень», що дослівно перекладається як «текст на панцирі та кістках». (див. додаток 9) Згодом, після появи технологій плавлення бронзи, китайські ієрогліфи почали писати на бронзових посудинах. Вони називалися «цзіньвень», що означає «текст на бронзі».
Спочатку для писання служило металеве вістря, потім дерев’яна (бамбукова) паличка, замочена у фарбі, пізніше до вжитку увійшов пензель,який робили з верблюдячої шерсті.
Відомий учений і каліграф епохи династії Тан (618–907 рр. н.е.) Юй Шинань так сказав про винахід Цан Цзе: «Він створив шість видів ієрогліфічних рисок, узявши за зразок контури гір і потоків, річок і морей, сліди дракона та змії, птахів і звірів».
Кількість китайських ієрогліфів, як і самі ієрогліфи, також постійно змінювалася. Найбільша їхня кількість була зібрана у збірці «Цзі юнь», складеній при династії Сунь. Ця збірка нараховує 53 525 ієрогліфів.
У ході розвитку ієрогліфічного письма почали з'являтися різні стилі каліграфії, такі як: «чжуань», «лішу», «сін», «цао», «кай» та ін. Згодом каліграфія перетворилася на вид мистецтва зі своїми суворими правилами. Наприклад, кожен китайський ієрогліф повинен строго вписуватися у квадрат заданого розміру, риски ієрогліфа повинні суворо писатися зверху вниз і зліва направо, спочатку пишуться горизонтальні риски, а потім вертикальні і т.д.
Китайські ієрогліфи — це справжній скарб культури Стародавнього Китаю [2, с.19].
7. Письмо аборигенів американського континенту
Письмом північноамериканських індіанців є піктограмами, дуже примітивними за формою. Звичайно вони відбивали реальні події, зрідка міфологічні. Так, фігурне письмо аборигенів американського континенту, народності ацтеків, складалося з піктограм-понять, малюнків, що означали окремі слова. Ацтеки писали на своєрідному папері, який виготовляли з лубу смоківниці, з волокон агави. На превеликий жаль, за часів панування завойовників у Новому Світі з благословення інквізиції було знищено багато цих писемних пам’яток, тому до нас дійшло дуже мало мексиканських рукописів [2, с.20].
Відомо, що цивілізація майя, народу південної Мексики і Центральної Америки, набула великого розквіту в Новому світі задовго до того часу, як тут з’явилися європейці. Мова майя налічує до 20 діалектів, які досить близькі між собою.
Письмо майя є сумішшю різних систем письма. Багато гліфів є так званого ребусного типу. В їхньому письмі нараховують до 500 позначок. (див. додаток 10) Майя досягли успіхів у математиці, в астрономії йшли далеко попереду своїх сучасників Старого світу. Значного розвитку у майя набули медицина, ботаніка і мистецтво, зокрема архітектура. Було зроблено багато спроб розшифрувати письмо майя. Внаслідок розрахунків та зіставлення ієрогліфів пощастило встановити значення всіх цифрових знаків, ієрогліфів місяців, історичних циклів, символів планет тощо. Всього дешифровано близько 100 знаків майя [6, с. 17].
8. Докорінні зміни в системі письма. Фінікійське фонетичне письмо
Фінікійці запозичивши письмо єгиптян і вавилонян й удосконаливши його, – створили власну абетку фонетичного письма. Вона складалася з приголосних літер, тому її відносять до консонантних на відміну від вокалізованих. Багато документів, пов’язаних з ранніми зразками фінікійського фонетичного письма, знаходимо в околицях стародавнього міста Бібл, з якого греки вивозили папірус. Звідси пішла грецька назва книги біблос і терміни біблія, бібліотека. Гіксоси, запозичивши єгипетські графічні зображення речей, істот тощо, використали їх для створення літер. Кожне зображення стало водночас і літерою, якою починалось у гіксосів слово на позначення даної речі.
Очевидно, що на фінікійському фонетичному алфавіті позначився вплив єгипетського і вавілонського письма одночасно. Від першого фінікіяни запозичили звукову систему і форму літер, від другого – пряме накреслення ліній. Зображення голів, будинків тощо у фінікіян перетворюються на скорописні знаки. Найдавніший фінікійський алфавіт складався з 22 літер.
У першій чверті ІХ ст. до н. е. фінікійське письмо запозичили семітські племена, які проживали на південному сході Ханаанської землі, від східного берега Мертвого моря і далі на південь. Тут жило і невелике плем’я моавітів, яке широко користувалося фінікійською абеткою, надавши їй локального, національного характеру [5, с.57].
Своєрідного розвитку набуло фінікійське письмо в місцевостях фінікійської колонії Карфаген. У руїнах стародавнього Карфагена знаходимо багато табличок, монет, вкритих карфагенським – пунічним письмом. Після падіння Карфагена у 146 р. до н. е. пунічне письмо поступилося місцем латиниці, але частково збереглося, зазнавши змін. Воно часто набуває курсивного характеру, має лігатури; таку модифікацію ми називаємо новопунічним письмом. Рештки його зберігались на території Тунісу в добу християнства (до IV ст.).