Смекни!
smekni.com

Волинська ікона XIII-XV століття: традиція та самобутніст (стр. 1 из 9)

Міністерство освіти і науки України

Волинський державний університет імені Лесі Українки

Інститут мистецтв

Кафедра образотворчого мистецтва

КУРСОВА РОБОТА НА ТЕМУ:

“Волинська іконаXIII-XVстоліття:традиція та самобутність”

Спеціальність:

Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво

Виконала:

студентка 32 групи

Войтович Р. В.

Науковий керівник:

доцент Боднарук О.О.

Луцьк 2010 р.


ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Волинська ікона: дослідження та реставрація

1.1 Витоки волинського іконопису

1.2 Іконопис Волині і візантійське мистецтво доби Палеологів

1.3 Деформація візантійського стилю волинського іконопису

1.4 Проблеми вивчення, збереження, дослідження та реставрації волинської ікони(з практичного реставраційного досвіду)

Розділ 2.Принцип розвитку Волинської ікони Богородиці XIII-XV століть: традиція та самобутність

2.1 Характеристика «Богородиці Одигітрії» в іконописі Волині (аналіз композиції)

2.2 Дослідження ікони «Богородиця Провідниця»(Одигітрія). Чудотворна Волинська ікона. Луцьк XIII- поч.XIV ст

2.3 Аналіз ікони «Богородиця Одигітрія» з Успенської церкви у Дорогобужі кін.XIII-XIV ст.

2.4 Проблеми збереження та реставрації Ікони «Богородиця Одигітрія» с. Тростянець Ківерцівського району

2.5 Музей Волинської ікони: проблеми збереження та реставрації творів

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Актуальність дослідження.Історія іконопису на землях України триває вже понад тисячоліття, тобто початок її збігається з часом офіційної християнізації Києва у X ст., за володарювання князя Киїського св.. Володимира Великого. Але давній український іконопис як предмет наукового інтересу потрапив у поле зору фахівців-дослідників приблизно в першій половині XIX ст. Відтоді ця частина духовно – мистецької спадщини українського народу не перестає привертати увагу істориків культури, богословів, мистців-іконописців та й шанувальників мистецтва взагалі.

Упродовж тисячолітнього розвитку релігійно-християнського малярства на українських землях тут сформувалися своєрідні ознаки національної мистецької школи. Вони наочно простежуються у вцілілому донині масиві іконописних пам’яток, попри те, що різні об’єктивно-історичні чинники далеко не завжди сприяли їхньому збереженню. Більша впевненість щодо їхнього збереження, вивчення, популяризації як важливих об’єктів української культури з’явилися разом зі становленням музейництва, що припадає на XIX ст. Відтоді ікони в комплексі з іншими предметами сакрального мистецтва, починають потрапляти до музеїв і колекцій різної значимості й підпорядкованості, у тому числі – й приватних збірок.

Волинські ікони є однією з найбільших груп пам’яток давнього українського мистецтва, що збереглися до нашого часу. Ікони Волині були розповсюджені на значній території (сучасні Волинська та Рівненська області, частина Житомирської та Тернопільської областей), охоплюють значний хронологічний період, мають яскраво виражені художні та технологічні особливості. Водночас волинські ікони – одна з найменш досліджених груп пам’яток українського мистецтва.

Мета дослідження: простежити самобутність волинської ікони, її композиційне вирішення, техніку виконання та традиції.

Завдання дослідження:

-простежити витоки волинського іконопису;

-дослідити вплив, який здійснювало візантійське мистецтво на іконопис Волині;

-виявити проблеми вивчення, збереження, дослідження та реставрації волинської ікони(з практичного реставраційного досвіду);

-простежити принцип розвитку Волинської ікони Богородиці XIII-XV століть: традицію та самобутність;

-віднайти особливості колористики і матеріалоносіїв;

Хронологічні рамки – дослідити зміни, що відбуваються в іконописі ХIII – ХV століть.

Методи дослідження. Використаний комплексний підхід дослідження волинського іконопису: аналіз документів, архівних матеріалів і пам’яток, робота з ілюстративним матеріалом.

Наукова новизна полягає в тому, що:

- вперше розкрито проблему вивчення сакрального мистецтва саме XIII-XV століть на Волині, як одну з найменш досліджених груп пам’яток українського мистецтва;

- встановлено зв’язок візантійського мистецтва з митсецтвом Волині, а також досліджено деформацію візантійського стилю у волинському іконописі;

- розглянуто проблему вивчення, збереження, дослідження та реставрації Волинської ікони;

- проаналізовано іконографічний тип «Богородиці Одигітрії», як найпоширеніший на Волині та віднайдено кілька зразків ікон саме цього типу зображення;

Історіографічний огляд. Даній темі присвячено багато наукових робіт, серед них найбільшої уваги заслуговує відомий український мистецтвознавець Павло Жолтовський (1904-1986). Волинь знає Павла Жолтовського як вченого, дослідника, який зробив великий неоцінимий внесок у вивченні та збереженні пам’яток сакрального мистецтва України і Волині. Саме йому ми значною мірою завдячуємо порятуванням багатьох цінних мистецьких пам’яток та відкриттям такого унікального явища в українській мистецькій культурі, як волинська ікона. Протягом багатьох років його життя і наукова діяльність були пов’язані з Волинню.

Об’єкт був один – українське мистецтво в усіх його видах. Жолтовський здійснював свої подорожі не лише залізницею, але й пішки, міг зацікавитися всім, що зустрічав. Він обійшов Чернігівщину, Полтавщину, ходив по Поділлю та Волині. Широкий діапазон наукових інтересів був для нього неподільно зв’язаний з музейництвом, колекційно-експедиційною справою. За післявоєнні роки П.М.Жолтовський організував та провів більше двохсот експедицій та наукових досліджень по Україні, Чехії, Росії. Звичайно у своїх мандрах П.Жолтовський не обминав і Волинь. У 1960-70-ті роки П.Жолтовський брав участь в експедиціях, які організовували краєзнавчі музеї Києва, Львова, Тернополя, Рівного. Займаючись дослідницькою роботою у сусідніх областях, вчений неодноразово приїжджав до Луцька, бував у Волинському краєзнавчому музеї. У 1980-ті роки були організовані експедиції по Волині з участю П.Жолтовського. Мета експедицій була зафіксована у їх назві – експедиції по виявленню, взяттю на облік і збору цінних історичних і мистецьких пам’яток, що знаходяться в знятих з реєстрації і діючих культових спорудах Волинської області.

Основними об’єктами дослідження були пам’ятки сакрального мистецтва – ікони, дерев’яне різьблення, церковне начиння. В експедиціях П.Жолтовський особливу увагу приділяв пам’яткам іконопису. Він проводив першу атрибуцію ікон. Через 20 років ми детально знаємо колекцію музею і багато пам’яток відреставровано. За результатами експедицій у Волинському краєзнавчому музеї сформувалася збірка волинського іконопису і декоративної скульптури ХVІ – ХVІІІ століть (більше 300 одиниць збереження). Наукова спадщина Павла Жолтовського, його внесок у виявлення, атрибуцію, збереження пам’яток української культури, комплектування фондів музеїв є неоцінимим внеском у дослідження культури України і Волині.

Неодмінної уваги заслуговує Володимир Александрович (доктор історичних наук). він також ставив перед собою цілі у вивченні малярства і був одним з ініціаторів по проведенню конференцій. Також особливим вивченням цієї проблеми займалися такі науковці: Вадим Лебедь (Луцьк), Людмила Карпюк (Луцьк), Василь Пуцко (Калуга), Ірина Дацюк (Луцьк), Євгенія Ковальчук (Луцьк) та інші.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, 2 розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків.

волинська ікона богородиця традиція

Розділ 1. Волинська ікона: дослідження та реставрація

1.1 Витоки волинського іконопису

Походження будь-якої локальної традиції доби середньовіччя в сакральному образотворчому мистецтві щільно пов’язане з наслідуванням великих явищ в історії християнської духовної культури. Київська Русь успадкувала від Візантії розвинену іконографію й витончені взірці, до засвоювання яких було потрібно чимало творчих зусиль. Зразком творів царгородського походження, котрі часом не лише досягли Києва, але також потрапили до Волині, залишається збережена ікона Холмської Богородиці, надзвичайно високого мистецького рівня. Попри заперечення заперечення її можливого попереднього місцезнаходження у київському монастирі святого Федора, саме на користь цього свідчить відтворення образу у карбуванні виготовленого близько 1100 р. таки у Києві золотого амулета-змієвика, що міг належати фундаторові монастирської церкви князю Мстиславу. Для проникнення на Волинь візантійських малярських витворів, звичайно, існували також інші шляхи, і цілком безпідставно і даремно сьогодні сперечатися на рахунок того, якому з них треба надати перевагу. Досить нагадати відомий епізод, коли 1065р. київський ігумен Варлаам, повертаючись з царгороду, тримаючи предмети церковного начиння. Володимирська єпископія принаймні від XI ст.. мусила бути локальним осередком сакрального мистецтва.

Від наступного XII ст. не знаємо жодного історичного пов’язаного з Волинню твору іконопису, про загальний характер котрого не дозволять набути будь-якого уявлення колись зафіксовані рештки стінопису Успенського собору у Володимирі-Волинському, збудованого близько 1156-1160 рр. Це долішні частини фігур святителів із зображенням єпископських літургійних шат.

З огляду на брак волинських ікон XIII ст., передусім його першої половини, доводиться врахувати візантійський характер книжкової мініатюри, зокрема так званого Хотинського Служебника, 1200-1225 рр.(Москва, ДІМ, Син.604), і галицько-волинського Євангелія - апракоса (Москва, ДТГ, №К-3348), ймовірно виконаної таки грецькими митцями. Безперечно відтвореннями певних волинських ікон слід вважати кам’яні образки із зображеннями Спаса і Богородиці Одигітрії, котрі відповідно походять з Червеня і Грудека Надбужного поблизу Грубешова. Про певні прикмети ікон другої половини XIII ст. свідчить мініатюра Бесід Григорія Двоєслова на Євангелії. Тут вже помітний вплив візантійського малярства ранньопалеологівської доби, так саме як і в щойно відкритій іконі Богородиці Одигіртії з Дорогобужа. Означена ікона, котру можна датувати близько 1300 р., на сьогодні є найбільш раннім відомим твором власне волинського малярства з усіма властивими йому прикметами. Йдеться про обізнаність місцевих іконописців з доробком царгородських майстрів, сприйняття котрого відбувалося, одначе, із застосуванням інших технічних засобів і ледь помітною фольклоризацією образу. Тому важко сплутати витвори грецьких і українських митців, бо вони репрезентують різні національні й культурні традиції.