Лесь Курбас зробив неможливе. Весь світовий репертуар, від Софокла до Ібсена, вперше прозвучав з української сцени – й відтоді ми вже менше комплексували. Великий був вплив праці Л. Курбаса на Україні. В столичні і провінційні театри та в українське кіно пішли з-під його руки сотні по-європейськи підготованих акторів – на чолі з такими, як А. Бучма, Й. Гірняк, М. Крушельницький, Чистякова, Н. Ужвій, Мар'яненко, Сердюк, Добровольська, Нещадименко, Антонович та багато інших; десятки режисерів – В. Василько, Ігнатович, Кудрицький, Б. Тягно, Балабан, Дубовик, Бортник, Скляренко, П'ясецький, Швачко, Долина, Боднарчук.
Між іншим, учні Курбаса створили вперше український театр музкомедії (зразки якого дав Л. Курбас їм в «Березілі»), театри молоді тощо. В цьому театрі починали всі, на кому потім тримався наш театр ХХ століття й тримається досі. Ось живий ланцюжок: у Леся Курбаса був учень Борис Тягно, а в того вчився Богдан Ступка. Таких прикладів багато.
Курбасівський знаменитий театр «Березіль» (1922–1933 р. р.) став розвідником у світі нової театральної мови, нової семіотики. Художній шлях Леся Курбаса – це шлях від антропософії Рудольфа Штайнера до космізму філософа Григорія Сковороди, від експериментального політичного театру до театру філософського (і це в країні тоталітаризму і етичної стерилізації). Лесь Курбас синтезує містерію з театром новітніх інтелектуальних технологій і чуттєво-психологічних осяянь. Його кращі вистави: «Макбет» В. Шекспіра, «Гайдамаки» за Т. Шевченком, «Газ» Г. Кайзера, «Джіммі Гіґґінс» за Сінклером; вистави за п'єсами видатного українського драматурга Миколи Куліша та ін., які ніби «передбачили» пошуки Єжи Гротовського, Пітера Брука, Інгмара Бергмана, зайвий раз наголосивши на єдиних фундаментальних законах художньої самоорганізації.
Гуманістична етика театру Леся Курбаса, його альтернативні духовні смисли, акценти на національних культурних пріоритетах і відкритість естетикам Заходу і Сходу стали звинуваченням митцю.
Й ще цікава річ. У першому параграфі Статуту Молодого театру сказано, що його мета – творити не «українофільську», а європейську культуру, одночасно не бути провінцією чужих культур. Ці слова варто придумати заново, бо провінціальність чужих культур майже поглинула нас.
Не диво, що ті, хто його знав, не раз називали Леся Курбаса генієм. Тим більше не диво, що для виконання такої праці в українських умовах 1917–33 років не досить було самої виняткової обдарованості й працездатності. Український театр був змушений завойовувати русифіковане століттями місто, завоювати розуміння глядача-обивателя, подолати конкуренцію російського театру і мусив боротися з могутнім антиукраїнським апаратом ЦК РКП(б).
Це поставило перед Л. Курбасом вимогу бути героєм високого стилю, що має мужність і силу протистояти компромісам, в обличчя смерті сказати своє остаточне «ні».
Лесь Курбас є для України справді автором «нового курсу» національної театральної культури. Саме тому ім'я майстра є незабутнім, що підтверджується увагою до його безкінечного таланту фахівців театрального мистецтва та митців, котрі час від часу намагаються «покликати» його на допомогу, звернутися до методів, прийомів, смислів самобутнього театру Леся Курбаса.
Список літератури
1. Гірняк, Й. «Лесь Курбас»/журнал «Україна і світ», Ганновер, зошит 18-й, 1958, стор. 44.
2. Корнієнко, Н. Лесь Курбас і духовні засади українського авангарду / Н. Корнієнко // Дзеркало тижня. – 2007. – 3–9 лют. (№4). – С. 17. – Закінчення див. №5. До 120-річчя від дня народження Леся Курбаса.
3. Красильникова, Ольга Василівна. Історія українського театру ХХ сторіччя / Красильникова, Ольга Василівна; Під ред. С.В. Головка, Т.В. Янголя. – Репринт. вид. – К.: Либідь, 1999. – 208 с.
4. Курбас, Олександр Степанович. Березіль: Із творчої спадщини / Курбас, Олександр Степанович; Під ред. М.Н. Москаленко; Упорядн. та автор приміток: М.Г. Лабінський. – К.: Дніпро, 1988. – 518 с.
5. Лесь Курбас: Статьи и воспоминания о Л. Курбасе; Литературное наследие / Сост. М.Г. Лабинский, Л.С. Танюк; Пер. с укр. Л.С. Танюка. – Репринт. вид. – М.: Искусство, 1987. – 463 с.
6. Лесь Курбас: У театральній діяльності, в оцінках сучасників: Документи / Під ред. В. Ревуцького; Передм. та приміт. В. Ревуцького; Упорядк. та техн. ред. О.Зінкевича. – Балтимор; Торонто: Українське Видавництво «Смолоскип» ім. В. Симоненка, 1989. – 1026 с.
7. Майстри української радянської сцени: Довідник / Автори-упорядн.: Р. Бернацька, С. Зайончківська. – К.: Держ. видавн. образотв. мистецтва і музичн. літератури УРСР, 1962. – 320 с.
8. Наш театр: Книга діячів українського театрального мистецтва. 1915–1991. Том ІІ / Ред.колегія: О. Лисяк, Г. Лужницький та ін. – Нью-Йорк-Париж-Сідней-Торонто: ОМУС, 1992. – 796 с.
9. Театральная энциклопедия / Гл.ред. П.А. Марков. – Т. III. Кетчер-Нежданова. – М.: Сов.энциклопедия, 1964. – 1086 с.