Архітектура бароко зберігає деякі досягнення епохи Відродження, однак у ренесансових формах виражений інший зміст, інше світовідчуття. Це особливо помітно у контрастах між елементами важких об'ємних конструкцій, які символізували земне, та елементами легких витончених конструкцій — втілення величного. Майстри цього стилю розробляли новий тип міського палацу, одночасно вирішуючи завдання створення великих ансамблів. Особливо вражають споруди комплексу собору і площі св. Петра в Римі, авторство яких також належить Д. Л. Берніні. Видатними представниками бароко у живописі були італієць М. Кара-ваджо і голландець П. Рубенс. М. Караваджо (1537—1610) розробив прийом так званого нічного освітлення, завдяки якому домігся ефектних контрастів світла й тіні. Творчості П. Рубенса (1577—1640) властивий високий гуманістичний пафос (назвемо хоча б картини "Підняття хреста", "Вакханалія"). Загалом, стиль бароко був неоднорідним, у ньому прослідковуються різні напрямки: "високе" бароко (аристократичне, дворянське і церковне), "середнє" і "низьке" (міщанське і селянське).
Найвизначніші здобутки українського барокового живопису пов'язані з жовківським художнім осередком. Тут працювали майстри з європейською славою — Юрій Шимонович, Іван Руткович, Иов Кондзелевич, Василь Петранович.
Стиль бароко своєю вишуканістю передусім відповідав тодішнім естетичним вимогам у дворянській культурі.Ренесансовим гуманізмом пройнята діяльність І. Рутковича, Й. Кондзелевича, В. Петрановича.
І. Рутковича (XVII — поч. XVIII ст.) порівнюють з майстрами венеціанської школи живопису, які відзначалися тонким відчуттям кольору. Талант митця досяг вершин у монументальному іконописному комплексі із с. Скваряви-Нової, виконаному у 1697—1699 рр. для церкви Різдва Христового у м. Жовкві (зберігається у Львівському Національному музеї).
Творчість Й. Кондзелевича (1664 — бл. 1740) пов'язана з Волинню та почасти з Галичиною. Іконостас для монастирської Воздвиженської церкву в Скиті Манявському виконала група монахів на чолі з Й.Кондзелевичем. Іконостас (1698—1705 рр.) пізніше був названий Богородчанським.
Особливе місце серед пам'яток українського живопису XVIII ст. займає іконостас Преображенської церкви у с.Великі Сорочинці. Іконостас і церква були зведені на кошти гетьмана Лівобережжя Данила Апостола. Комплекс іконостаса об'єднує понад сто ікон на різні сюжети.
Характерною складовою частиною храмового живопису став так званий ктиторський портрет. В алтарній частині Успенського собору Києво-Печерської лаври, наприклад, було зображено 85 осіб — від князів Київської Русі до Петра І. З'явилися картини світської тематики. Приміром, композиція в с. Старогородцях поблизу Остра зображує запорозьких козаків на чолі з полковником К.Мокієвським, які відбивають напад татар на Київ.
Українські майстри пом'якшували суворі візантійські риси обличчя, надавали йому приємного вигляду, почали "тінювати".
Великою популярністю серед різних жанрів світського мистецтва користувався парсунний живопис, тобто портрет, основи якого були розроблені ще на початку XVII ст. Портрети виконували переважно іконописці, відповідно портрет XVII—XVIII ст. мав багато спільного з іконописом, наприклад, ікона "Покрова" з портретом Богдана Хмельницького. З жіночих портретів заслуговує на увагу портрет Паліїхи — дружини фастівського полковника С. Палія.
Своєрідно поєднав засади класицизму з давніми малярськими традиціями В.Боровиковський, який працював удвох жанрах: портреті та іконописі. Видатними портретистами XVIII ст. були Д. Левицький, А. Лосенко, К. Головачевський. Поряд з професійним малярством в Україні розвивалася течія, що її умовно називають народною. Це і максимально спрощені ікони Закарпаття чи Лемківщини, і напрочуд різноманітні за композицією ікони "Страшного суду" з різних регіонів України і, нарешті, серія народних зображень "Козак-бандурист", "Козак Мамай". Рівень нашого малярства був надзвичайно високим. Українських майстрів запрошували до Литви, Білорусії, Польщі. Відомими малярами були також М. Петрахович, І. Маховський, І. Зарудний, І. Калинський, А. Животкевич, О. Антропов та ін.
Риси національного архітектурного стилю особливо яскраво проявились у дерев'яному будівництві. Багато приміщень, сільських хат, корчем, дзвіниць і вітряків — зразки художньої виразності, і досягалося це найпростішими засобами. Архітектурними шедеврами вважають дерев'яні храми XVII—XVIII ст., які ніби підсумували весь багатовіковий шлях розвитку народного монументального будівництва. Ренесан-сове будівництво вплинуло на структуру деяких міст, наприклад Жовкви, заснованої як "ідеальне місто", на окремі будівлі — Чорна кам'яниця, будинок і вежа Корнякта у Львові, замки у Збаражі і Підгірцях. Особливо цікаві такі львівські храми, як каплиця "Трьох святителів" і розташована поруч з нею Успенська братська церква.
Стиль бароко найвиразніше проявивсь у кам'яному будівництві. Характерно, що саме в автономній Гетьманщині і пов'язаній з нею Слобідській Україні вироблявсь оригінальний варіант барокової архітектури, який слушно називають українським, або "козацьким", бароко. Позитивне значення мала побудова в Україні храмів за проектами Бартоломео Растреллі (Андріївська церква в Києві — 1766р.). Серед українських архітекторів, які працювали в Росії, найвідоміший Іван Зарудний. У кам'яних спорудах Правобережжя переважало "загальноєвропейське" бароко, але і тут найвидатніші пам'ятки не позбавлені національної своєрідності (Успенський собор Почаївської лаври, собор св. Юра у Львові, а також собор св. Юра Києво-Видубицького, Покровський собор у Харкові та ін.). Продовженням бароко став творчо запозичений у Франції стиль рококо. В ньому перебудовано Київську академію, дзвіниці Києво-Печерської Лаври, Софіївсько-го собору, головної церкви в Почаєві.
Отже, культурне життя в Україні значно пожвавилося з середини XVII ст., досягнувши в XVII — першій половині XVIII ст. своїх найрозвиненіших форм. Українська козацька культура не тільки ні в чому не поступалась іншим європейським національним культурам, а й викликала їхній подив і захоплення. Між Україною та іншими країнами Європи налагоджуються широкі культурні зв'язки. Як і в києво-руську добу, Україна стає форпостом європейської культури.
На західних землях України, що залишилися під владою польських магнатів, справа була інакша. Іншими були замовники, їх смаки і вимоги, іншими були й архітектори, в основному іноземці, іншими були традиційні прийоми будівництва й будівельні матеріали, підсилювалася політика католицької експансії. Саме цією політикою пояснюється будівництво великої кількості католицьких монастирів у Галичині, на Волині, Поділлі та Правобережжі.
Одним з перших будівель, які повністю відповідали архітектурному стилю бароко, був єзуїтський костел Петра і Павла у Львові, збудований у 1610-1630 рр.. італійським зодчим Джакомо Бріано. Будівля костьолу майже повністю копіює римську церкву капітулі єзуїтів Іль Джезу, побудовану в 1575 р. одним із засновників стилю бароко Джакомо делла Порта. Іль Джезу стає прикладом для численних католицьких церков у багатьох країнах. У Львові за його зразком з тими чи іншими відмінностями будуються: костел Стрітення (1642-1644 гг., Архит. Дж. Б. Джізлені), Вознесенський костел у Рудка (1728 р.). характерними для стилю бароко були також численні невеликі однонефние костели. Риси бароко стали властиві й в інших типах будинків- палацах, замків та інших (будинок королівського арсеналу у Львові, 1635 р.).
Після завершення визвольної війни та воз’єднання України з Росією, розпочався новий етап в історії української архітектури. На воз’єднанних землях бурхливо ростуть міста, розвиваються ремесла, торгівля, формується новий розклад життя. На землях Лівобережжя та Слобожанщини з Правобережної України, що залишилась під владою Польщі, цілими селами і містами переселяється українське населення, засновуються нові міста і села, ростуть і забудовуються старі. Західні центри української культури - Львів, Луцьк, Острог поступово втрачають своє значення, поступаючись місцем Києву, Чернігову, Перяславу, Полтаві, і новозбудованим Харкову, Сумам. Повсюдно починається будівництво церков, православних монастирів, будинків козацької старшини - тепер вони стають основними замовниками. Якщо раніше кам’яні будинки були поодинокими, то тепер їх будівництво набуває масовий характер.
У XVII ст. в Росії управління всім будівництвом було централізовано. Їм керував Приказ кам’яних справ, в обов’язки якого входили питання кваліфікації майстрів, нагляд за будівництвом. Після воз’єднання юрисдикція Наказу кам’яних справ поширюється і на українські землі і так як обсяг будівництва був дуже великийна Україну приїжджають російські майстри, причому навіть провідні архітектори країни. Цілком природно, що ці майстри принесли з собою нові прийоми будівельної техніки й форми, характерні для російської архітектури того часу. Основну масу будівельників становили українські майстри, багато з яких пізніше працювали в Росії. Працювали на Придніпров’ї та Чернігівщині і німецькі, і литовські архітектори.
Незважаючи на те, що приїжджі майстри принесли в архітектуру створюваних ними будівель певні риси, властиві їх творчій індивідуальності, стиль, що сформувався на Україні в другій половині XVII ст. мав свої особливості, мав стійку спільнісну конструктивність і художні риси, що дає повну підставу назвати його українським бароко. Істотною обставиною було те, що католицьке бароко, асоційована з діяльністю іноземних гнобителів, було ненавистна до українського народу настільки, що багаті палаци польських магнатів, а також католицькі споруди були зруйновані. І цілком зрозуміло, що новозбудовані будівлі не мали ні в якій мірі на них походить. У зв’язку з цим українське бароко швидко виробляє свої стильові особливості. Компонентами стилю були національні прийоми типів і композицій будівель, а також деякі риси російської архітектури, що виразилися в характері декору.