9. Поп-арт- нове фігуративне мистецтво. Поява поп-арту пов'язана із творчістю неодадаїстів Дж. Джонса та Р. Раущенберга - у 50-ті роки XX ст. вони вводять у мистецтво предмети повсякденного використання. Таким чином, абстракціоністській відмові від реальності поп-арт протиставляє грубий світ матеріальних речей, якому приписується художньо-естетичний статус. Теоретики поп-арту стверджують, що у відповідному контексті кожен предмет втрачає своє початкове значення і стає твором мистецтва. Тому завдання художника зводиться до надання буденному предмету художніх якостей створенням відповідного контексту його сприйняття. Естетизація предметного світу стає принципом поп-арту. Поп-арт – це композиція побутових предметів, іноді у співвідношенні із муляжем чи скульптурою. Художніми експонатами поп-арту стають зафарбовані білою олійною фарбою порвані черевики, старі шини чи газові плити, пом'яті автомобілі, обривки газет чи афіш тощо.
Серед художників поп-арту можна виділити Е. Уорхола, Дж. Дайна, Д. Чемберлена та ін. Поп-арт має декілька різновидів: поп-арт(художньо організовані оптичні ефекти, геометризовані (композиції, художня організація середовища, що оточує глядача) та ел-арт(предмети та конструкції, що рухаються за допомогою електромоторів), що виділився в самостійний художній напрям - кінетизм.
10. Гіперреалізм- художній напрям, інваріантом художньої концепції якого є знеособлена жива система в жорсткому і грубому світі. Гіперреалізм створює живописні понад натуралістичні твори, що відображають найменші подробиці об'єкту. Сюжети гіперреалізму умисно банальні, підкреслено об'єктивні. Головними темами картин гіперреалістів стає рукотворна, «друга» природа міського середовища: бензоколонки, автомобілі, житлові будинки, телефонні будки, які зображуються як відчужені від людини. Гіперреалізм показує наслідки надмірної урбанізації, знищення екологічного середовища; доказує, що мегаполіс створює несприятливе для життя людини середовище.
11. Хеппенінг- один з видів сучасної західної культури. Автором перших постановок хепенінгового характеру («Подвір'я», «Творіння») був А. Кепроу. Хуппенінг передбачає загадкові (іноді алогічні) дії акторів і характеризується великою кількістю реквізиту з уже використаних речей і навіть узятих на смітнику. Учасники хуппенінгу вбираються у яскраві недоладні костюми, що підкреслюють бездушність виконавців (їх подібність до ящиків, відер тощо). Концепцію світу і особистості, запропоновану хеппенінгом, можна сформулювати так: світ - це потік випадкових подій, особистість повинна суб'єктивно відчувати повну свободу, але насправді підкорятись одній дії, бути маніпульованою.
3.Постмодернізм в культурі ХХ ст.
сучасний культура модернізм
На початку XXI ст. західна культура все наполегливіше шукає шляхи виходу з названих протиріч. У 70-80 роках XX ст. відбувається широкомасштабний «соціокультурний зсув», що отримує назву постмодерн – (від лат. post- після та франц. moderne- сучасний). Саме в цей час була усвідомлена обмеженість раціоналізму і того, що наслідки прогресу поставили під загрозу знищення часу і простору самої культури.
Характерними рисами постмодерну є:
- принцип «подвійного кодування», що полягає в одночасній орієнтації на маси та еліту;
- звернення до забутих художніх традицій;
- стильований плюралізм (відео, інвайроменталізм, хепенінг та ін.);
- звернення до гротескних типів художньої образності, іронії, ілюзії;
- художній експансіонізм, який розширює і ототожнює розуміння мистецтва з поза художніми сферами діяльності (наприклад, екологія, політика, інформатика тощо).
Постмодерн – це особливий тип світогляду, зорієнтований на формування такого життєвого простору, в якому головними цінностями стає свобода в усьому, в тому числі і в діяльності людини. Постмодерністська свідомість спрямована на заперечення будь-яких норм і традицій – етичних, естетичних, методологічних тощо, на відмову від авторитетів будь-якого рангу, починаючи від держави, великої національної ідеї, етичних парадигм і закінчуючи поведінкою людини у спілкуванні.
Позбавитись від претензії на будь-яку всезнання – одна з головних установок постмодерну. Визнається можливість безмежної кількості картин світу, жодна з яких не може претендувати на істину, бо не існує способів і методів осягнення дійсності, які були б вільними від впливу людських бажань, потреб, мотивацій.
Постмодерністські письменники створюють художні твори, в яких немає ані героїв, ані особистостей, ані лідерів, де все спрямоване на руйнування ієрархії цінностей, змішуваність стилів, забуття імен і дат.
Висновки
1. Сучасна західна культура відзначається такими рисами, як динамізм, практицизм, індивідуалізм, активність, раціональність, професіоналізм. Ці риси вплинули на формування нового – модерністського та постмодерністського світогляду.
2. У XIX ст. модерн став набувати стійку тенденцію, протиставляти себе історії і традиції взагалі, пориваючи історичні зв’язки. Модернізм – сукупність напрямів, що склалися в мистецтві ХХ ст.: кубізм, футуризм, експресіонізм, абстракціонізм, супрематизм, сюрреалізм, поп-арт та ін.
3. Постмодерн як напрям у сучасній культурі і культурології сформувався в 70-80 роки ХХ ст. Характерними рисами постмодерну є: принцип подвійного кодування, звернення до забутих художніх традицій, стильовий плюралізм, звернення до гротескних типів художньої образності, художній експансіонізм.