Осмислення формиізабарвлення тварин і птахів, які відіграють особливу роль в природі і мають певну екологічну нішу, могло стати першоосновою знакового виділення людей в архаїчному суспільстві, методом вказівки на їх родовий уклад життя. Саме так можна розуміти пояснення ролі "вень" усуспільстві, яке ми бачимо в записах настанов Конфуція - "Лунь юй": «Сутність і вень однаково важливі для [ благородного чоловіка]. Знявши шерсть, шкуру барса чи тигра не зможеш відрізнити від голой шкури собаки чи вівці». "Вень" стали символізувати не лише візерунки і знаки на тілах тварин і людей, не лише небесні візерунки сузір’їв, а й соціальні явища, родові принципи людської спільноти. Так, в соціальному контекстіієрогліф "вень" набуває значення: "етикет", "обряд", "церемонія", "ритуал", тобто символізує знаковий характер людської діяльності.
Китайську писемність, яка вийшла з лона архаїчного ритуала, спочатку використовували в рамках обряду вшанування вищих сил і предків, продовжуючи традицію, яка виражається в сакральних мотивах ритуальних малюнків і татуювання. Сполучення "вень" стали основоюдля створення складних знаків "цзи". "Цзи", згідно традиційного тлумачення, " походять від вень, так само, як з’являються в домі діти, від матері і батька", що є досить коректним поясненням їх появи і розвитку. Етимологічно ієрогліф "цзи" походить від зображення, яке складається з двох "вень": "давьокитайське помешкання, де живе немовля"; його початкове значення: "мати, завести дитину". Похідні лексичні значення: "давати потомство, годувати груддю; оберігати, опікуватися, ростити, годувати". Коли мова йде про дівчат, ієрогліф "цзи" може мати значення "заручити", "провести заручини (дочки)". А в давніх текстах навіть можна зустріти значення "самка". Удієслівному значенні ієрогліф "цзи" також використовується у значенні: "отримувати друге ім’я під час досягнення повноліття".
Значення "цзи" як "імені" збереглося в Китаї до сьогодні: ім’я людини позначається як "мінцзи" - "подвійне ім’я ". "Цзи" традиційно означало друге ім’я, на відміну від першого "мін". Етимологічне значення ієрогліфа "мін" - ім’я, поклик, воно походитьвід зображення : "повний місяць" і "рот". Тлумачення: "Звати в вечірній час при повному місяці [для того, щоб впізнати людину]". Згідно тлумачень, "те, що за давніх часів називали мін - ім’я, поклик, тепер називають цзі". Перше ім’я - "мін", судячизетимології ієрогліфа, було усним іменем. "Цзи" було символічним іменем, яке давали людині в ритуалі ініціації, про що свідчать давні тексти: "В давнину у Китаї існував звичай, коли під час досягнення повноліття (20 років) синові надягали шапку, а дочціпісля заручинзаколювали волосся і давали їм другі імена". Це було знаком, що молода людина має можливість зачати дітей і продовжити рід.
Цей прагматичний підхід міг бути основою давнього і поширеного звичаю робити позначки на тілі всіх членів родини певним яскравим татуюванням, яка містить інформацію про їх походження, здібності, навички і вміння. Також слід відмітити, що перші ієрогліфи, які пов’язують із Цан Цзе, називалися також "няоцзішу", тобто "записи пташиних слідів". Згідно давьокитайських уявлень, "вень звіріві птахів" – це знаки їх слідів. Пташиніітваринні сліди, залишені на м’якій землі, вказують на історію їх руху. Такі самі сліди шрамів і татуювань на шкірілюдини символізували їїрухучасі - персональну і родову історію.
На початковому етапі поява нових знаків "цзи", імен, відбувалася паралельно до розвитку роду і вони відображали його історію. Імена "цзи" взяли на себе функцію перших текстів, які спочатку, судячи з етимології "вень", фіксувалися на тілах людей. Пізніше, на певному етапі розвитку культури звичай татуювання втратив своє значення і на перше місце виступив звичай вшанування імен предків, "цзи", нанесених на спеціальні дерев’яні дощечки – таблиці предків. Важко робити якісь висновки про їхнє походження, оскільки недостатньо археологічних матеріалів. У зв’язкузцим слідзвернутиувагу на поширенийсеред культур південно-східної Азіїзвичай наносити на шкіру представників знаті в племенах написи, які містять інформацію про генеалогію роду, своєрідну хроніку з іменами померлих вождів і великих представників племені. Сам процес татуюванняздійснюють жерці, яківикористовують при цьому татуювальні дощечки зшипами. Фактичноці дощечки є трафареткамиз нанесеними знаками, іменами померлих предків. Традиція використання трафаретів, відтисківі печатокіснувала і в Давньому Китаї, де їх використовували для нанесення малюнків на керамічний посуд. Згодом цю технологію почали використовувати і в процесі виготовлення складної кераміки і бронзового посуду. Особливе значення мали печатки у політичній практиці – у Давньому Китаї печатка була основним культовим символом наділення владними повноваженнями.
Не слід відкидати той факт, що традиція татуюваннязвикористанням татуювальних дощечок або печатки і трафаретів для ритуальнихмалюнків могли бути першоосновою появи традиції родових дощечок. Татуювальні дощечки, як відомо з історії культур південно-східної Азії, також зберігалися в родових храмах – храмах предків. Є ще таке пояснення: за життя предків їхні імена могли побутувати у вигляді татуювань, а після смерті татуювальні малюнки-знаки могли переноситися на таблиці і вшановуватися як вічне нагадування про померлих предків і їх життя, а також використовуватися для нанесення малюнків дітям і онукам. В будь-якому разі, родові таблиці, дощечки іззображеннями імен предків у малюнках і піктограмах - "вень" таідеограмах - "цзи", стали предметом поклоніння в культі предків, центральному культі Давнього Китаю.
Витоки китайського культу предківпоступово загубилися у віках. Цей культ був центральним мотивом ідеології Китаювже в часи правління династії Шан ііснував на протязі багатьох століть, дійшовши до нашого часу. За часів правління династії Чжоу у домах правителіві чжоуських аристократів на честь померлих предків зводили спеціальні храми, де на алтарях встановлювали таблички зіменем померлого. Існував навіть ранговий табель, згідно якому чжоуський ван - правитель династіїмав право на сім, князь - на п’ять, а знатний аристократ на три таблички у храмійого предків. Таблички зіменами предків були головною реліквією храмуі об’єктом поклоніння.Ці таблиціз нанесеними на них іменами були своєріднимвикладеннямісторії роду, яка фіксувалась іменами предків і супроводжувалась усним переказом і документальними свідченнями. Це було важливим не лише з точки зору культа, але й з точки зору політичних реалій того часу. Відношення людини до вищих соціальних прошарків встановлювалася в залежності від родинних зв’язків: ким був батько людини, який статус він займає по відношенню до братів (молодший чи старший). Старший син наслідував ранг свого батька, а всіінші сини спускалися на одну щаблину нижче. Тому дуже важливо було зберегти і передати наступним поколіннямвідомості про своїх предківта їхні заслуги перед Батьківщиною. Написи на табличках здійснювали жерці - "ши" - чиновники, які одночасно виконували функції історіографів, астрономів і астрологів. Вони наносили спеціальні тексти на великі дощечки "дянь" і маленькі "це"; ці дощечки абоїхні копіїнадходили до центру, в спеціальнідержавні архіви, а також виставлялися в родових храмах. Тексти на дощечках доводили сакральну значущість людини, яку наділяли правом на управлінняпевними територіями і матеріальними цінностями, іперераховували заслуги цієї людини і її предків, які забезпечували ці права. Ритуал нанесення написіввикористовувався у чжоуському культі предків у рамках ритуала наследування інвеститури. У подальшому принцип фіксаціїінформації на дощечках став основою для створення книг, які спочаткумали виглядзв’язки дощечок з нанесеним текстом.
"Вень" стало позначати всю суму культурних уявлень, отриманих від предків. Розуміння того, наскільки велику роль відіграє "вень" в житті окремоїлюдиниі всього суспільства, призвело до того, в китайській суспільноно-політичній думці глибоко вкорінилася ідея про те, що принцип "вень" фігуруваву якостіпершооснови для всієї епохи Чжоу. Ієрогліф "вень" увійшовідо посмертногоімені засновника династії Чжоу - Вень Вана. Діяння предків спочатку фіксувались у смисловій структуріїх прижиттєвих і посмертних імен - "цзи", які таким чином виражали своєріднуісторіографічну традицію.
Розвиток писемної традиції став продовженням традиції нанесення жерцями-писцями написів на родових дощечках, які зберігалися в родових храмах і державних архівах. Вона поступово поширювалася разо із формуваннямінститута мандрівних вчених-книжників, якізалишали написи на бамбукових планках, зв’язаних шкіряними ремінцямиувеликізв’язки. В китайськіймові "зв’язка" (цзюань) до цих пір означає "розділ книги". Це стало основою літературної традиції. Китайське поняття "література" - "веньсюе", можна перекласти як "вивчення шляхомнаслідування вень". Ієрогліф "сюе" ("вивчення", "наслідування") у своїй графічній формі представляє розвитокідеї, вираженої в структуріієрогліфа "цзи". Знак "сюе" складається з кількох "вень": "немовля в домі", над яким зображені "дві руки". Навчання і наслідування поєднуються в один семантичний комплекс. Вихованняінавчаннядитини, "постановка її на ноги", передбачає, що він наслідує прикладдорослих під час опануваннямовленняі навичок ходьби, а потім і іншою практичною і знаково-символічною діяльністю.