Смекни!
smekni.com

Вивчення вправ і етюдів (стр. 2 из 2)

Майже всі види варіантного виконання, вказані для гами, можна застосувати й до арпеджіо. Аплікатурні варіанти арпеджіо зво­дяться до того, що кожний тризвук можна виконати трьома спосо­бами: 1) чергуванням 1—3—1 пальців, 2) чергуванням 1—3— 2 пальців та 3) чергуванням 1—4—2 пальців:

Кожний зменшений септакорд можна виконати також трьома спо­собами: 1) чергуванням 1—3—4—2, 2) 2—4—1—3 та 3) 1—3—1— 2 пальців:

Кожний домінантсептакорд (з оберненнями) можна виконати чо­тирма способами: 1) чергуванням 1—3—1—2, 2) 1—3—1—3, 3) 1—3—4—2 та 4) 1—2—4—2 пальців:

Основні види подвійних нот, які потребують вивчення на гамах, такі: терції, сексти, октави й децими. Систематична робота над ни­ми провадиться поряд з роботою над звичайними гамами. Додат­ково вивчають також гами чистими квартами.

Ламаний рух мелодичного рисунка подвійних нот є складовою частиною віртуозної фактури деяких художніх творів, тому в гамах подвійними нотами його також слід уживати. Практично по­трібний тільки терцовий ламаний рух, який можна застосувати, ви­конуючи гами терціями, секстами й октавами (обох видів).

Хоч робота над гамами й арпеджіо охоплює більшість прийомів скрипкової техніки, для ґрунтовнішого засвоєння їх потрібні і впра­ви іншого типу — негамоподібні. Ці вправи виправдовують своє існування тим, що деякі основні виконавські навички (напри­клад, пальцова швидкість, трель, різноманітні варіанти змін пози­цій тощо) можна вивчати лише на них. Крім того, додаткові, нети­пові види техніки, потрібні для окремих п'єс, іноді доцільніше опрацьовувати також не на гамах, а на спеціальних негамоподібних вправах.

До головних видів негамоподібних вправ належать:

1. Вправи для розвитку швидкості й зміцнення пальців. Класичним зразком усіх зазначених різновидів вправ для розвитку пальцьової техніки, дуже популярним у навчальній практиці і, без­перечно, дуже корисним, є збірник «Упражнения для укрепления пальцев» Г. Шрадіка. Аналогічні вправи є також у Ш. Данкля («50 ежедневных упраж­нений») та О. Шевчика («Школа скрипичной техники», тв. 1, окре­мі номери 1, 2 і 3 зошитів

2. Вправи для вивчення трелі. Багато таких вправ дає збірник О. Шевчика «Упражнения в трели».

3. Вправи на зміну позицій. Класичним зразком їх є «Упражнения в перемене позиций» О. Шев­чика.

4. Вправи для засвоєння штрихів. Великий вибір їх (4000 штрихів) містить фундаментальна ро­бота "О. Шевчика «Школа техники смычка».

5. Вправи на подвійні ноти. Для по­чаткового їх засвоєння можна використати збірники Ю. Конюса («Упражнения и маленькие этюды двойными нотами») та Я. Мексіна («Упражнения, гаммы и народные песни двойными нотами»), а для .підготовки1 до вивчення гам і для роботи над різними комбі­націями подвійних нот — «Упражнения в двойных нотах» (тв. 9) О. Шевчика. Корисні також «Упражнения в двойных нотах» С. Коргуєва, «Упражнения и гаммы в двойных нотах» І. Гржималі, «Уп­ражнения в двойных нотах» (IIчастина «Школы скрипичной тех­ники») Г. Шрадіка та «Гаммы и арпеджио» А. Григоряна.

6. Вправи для засвоєння техніки гри акордів. Такий матеріал не систематизовано в спеціальних роботах; він лише епізодично вкрап­люється в деякі збірники вправ на подвійні ноти (наприклад, Ю. Конюса) й штрихи (О. Шевчика).

7. Вправи для оволодіння витриманим звуком. У педагогіці мину­лого вмінню витримувати довгі звуки надавалося великого значен­ня. Так, наприклад, відомо, що ще Дж. Віотті рекомендував вправлятися в якнайповільнішому веденні смичка по струні.

8. Щоденні вправи. Окреме місце в роботі над технікою гри за­ймають так звані щоденні вправи. Зразки мінімальних щоденних вправ для музикантів-професіоналів, які грають в оркестрі, опублікували А. Яньшинов («Еже­дневные

Твори О. Шевчика, Г. Шрадіка та деяких інших авторів рекомен­дуються як навчальний матеріал у програмах музичної школи й музичного училища.

Враховуючи, що вправи приховують у собі потенціальну небезпеку «засушування» гри і можуть відвернути увагу учня від занять безпосередньо музикою, частину технічної роботи доцільно вестина відповідно підібраних п'єсах технічного характеру та складнихепізодах з художніх творів великої форми. Про це, зокрема, пише в своїй книзі «Моя школа игры на скрипке» Л. Ауер.

Етюди являють собою проміжну ланку між вправами й п'єсами.

У порівнянні з п'єсами етюди вимагають більшої уваги до по­долання рухових труднощів. Вивчення етюдів, як і робота над вправами, сприяє плановому нагромаджен­ню виконавських навичок, а також підготовляє техніку виконання конкретних художніх творів. В обох випадках етюди мають бути складнішими порівняно з п'єсами, які вивчає скрипаль. Засвоєння на етюді складніших прийомів створює технічний резерв і дозво­ляє вільно користуватися ним у відносно легких п'єсах.

Скрипкові етюди можна поділити на так звані тренувальні й художні. У тренувальних етюдах переважає однотип­на фактура з використанням, головним чином, одного технічного прийому (штрих, трель, певний тип зміни позицій тощо).

Так звані художні етюди включають у себе більшу кількість різнорідних засобів техніки і значно різноманітніші за фактурою та за ритмом

Обидва види етюдів потрібні в педагогічній практиці. В індиві­дуальному плані учня вони повинні бути рівномірно представлені. Спочатку етюди вивчають повільно, звертаючи увагу на точне відтворення авторських позначень, а потім поступово переходять до потрібного темпу. Швидко етюд можна грати лише тоді, коли він впевнено виконується в по­вільному і помірному темпах. Основні, найхарактерніші для вироблення даної технічної навички етюди обов'язково вивчають напам'ять. Це допомагає добре засвоїти по­трібні рухові відчуття і згодом автоматизувати їх.

Працюючи над етюдами, корисно застосовувати різні варі­анти виконання. Для цього придатні, головним чином, етю­ди тренувального характеру, побудовані на рівномірних тривалостях звуків або на одній ритмічній фігурі. До варіантів перехо­дять тільки тоді, коли звукова і технічна сторони основного тексту добре засвоєні і етюд вільно виконується напам'ять.

Найчастіше вживаються варіанти штрихові та метроритмічні, зокрема під час вивчення багатьох етюдів із збірників Ф. Мазаса, Я. Донта та деяких інших авторів. Особливо часто зу­стрічаються вони в етюдах Р. Крейцера, які концентрують у собі всі типові технічні формули епохи класицизму. Вивчення етюда різними штрихами або частинами смичка і метроритмічними гру­пуваннями має велике значення для вирівняння звука, ритму та ін­тонації.

Література

В.Стеценко. “Методика навчання гри на скрипці” ч.ІІ. “Музична Україна” 1982 р.