Обидві програми передбачають досить широке використання цієї техніки. Так, у програмі «Образотворче мистецтво» Л.Любарської, Л.Вовк ця техніка використовується в темах «Форма та колір як засоби образотворення», «Розмаїття та багатство форм», «Виражальні можливості кольору» (1 клас), «Пластик форм», «Рукотворна краса» (2 клас), «Світ казок» (3клас).
Програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. також передбачає виконання учнями такого виду декоративно-прикладної діяльності, проте рідше, аніж за програмою «Образотворче мистецтво». Так, протягом першого року навчання ми не побачимо використання цієї техніки, що є досить дивним, адже це один з найдоступніших дітям видів діяльності. Хоча, можливо, автори програми залишають вчителеві право вибору конкретного виду діяльності учнів для розкриття тієї чи іншої теми, а тому запропонувати дітям виконання витинанок можна, наприклад, під час вивчення теми «Як митці створюють красу» (природні форми та їх декоративні зображення, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису та ін.). Конкретне згадування технік витинання з’являється у цій програмі на другому році навчання. Так, у темі «Мистецтво і рукотворний світ» дітям пропонується вирізування простих симетричних форм – витинанок (сніжинки, ялинкові прикраси), у наступній темі «Бринить природи мова кольорова» учні також виконують витинання відповідно до тематики сезону – «виконання витинанок за мотивами весняних обрядових свят». У техніці витинанки пропонується виконання навіть колективних робіт. Так, тема «Образи рідної землі» передбачає виконання колективної композиції з кольорового паперу «Український віночок», «Русалчин віночок».
Загалом, програму Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. відзначає більш яскраво виражений національний компонент, який реалізовано у тому числі і через використання техніки витинання. Так, майже кожна тема програми «Мистецтво» у її візуальній змістовій лінії має зв’язок із народним або національним мистецтвом, передбачає ознайомлення дітей із специфікою українського як народного, так і професійного мистецтва. Діти отримують знання про народне мистецтво, його роль і місце в житті людей. В якості зразків народного декоративно-прикладного мистецтва їм демонструються косівська, опішнянська, димківська іграшки, учні ознайомлюються з діяльністю народних майстрів. їм пропонуються такі види робіт: ліплення за мотивами косівської, опішнянської, димківської іграшок, створення орнаментів за мотивами народного декоративного розпису. Причому у подальшому навчання питома вага національного, зокрема народного мистецтва зростає. У 2 класі дітям пропонуються для сприймання твори декоративно-прикладного мистецтва як невід’ємна частина традиційної національної культури. Діти виконують орнаменти за мотивами народних, під час ознайомлення з вертепом, виготовляють фігурки – персонажі різдвяного дійства. Велику увагу приділено традиційній українській обрядовості та віруванням: різдвяні мотиви у творах, весняні обрядові свята як тема для робіт різних видів, купальські свята. автори ознайомлюють дітей із широким спектром народного мистецтва: вишивка, витинанка, ліплення, орнаментування предметів ужитку тощо.
У програмі Л.Любарської, Л.Вовк ми не знайдемо такого яскраво вираженого національного забарвлення. Можливо, це викликано намаганням автора зробити цю програму придатною до використання для всіх регіонів та шкіл України, в якій живуть і навчаються діти багатьох національностей. А ознайомлення з національною культурою українців залишається у такому випадку для уроків народознавства або аналогічних курсів. Проте не можна сказати, що автори залишають поза увагою декоративно-прикладне мистецтво України. Так, досить рано (порівняно із програмою «Мистецтво») діти знайомляться із таким видом робіт як витинання (тема 3 «Форми та колір як засоби образо творення» – 1 клас). Діти ознайомлюються із різними видами декоративно-ужиткового мистецтва: знаряддями праці та обладнанням гончарів, ткаль, вишивальниць. Проте очевидним є той факт, що українське народне мистецтво та вірування (як тематика творчості) не виступає тут такою домінантою, як у програмі Л.Масол, Е.Бєлкіної. Це залишає вчителеві свободу добирати самостійно художній матеріал, який би розкривав сутність тих чи інших понять і явищ образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва.
Отже, можна зробити висновки, що однією з принципових відмінностей програм слід відзначити те, в чому автори бачать свободу та творчість вчителя. Так, у програмі Л.Любарської відсутні вказівки про підбір конкретних об’єктів сприймання (як навколишнього світу, так і творів мистецтва), оскільки це залежить від вибору вчителем конкретної тематики творчих завдань, вправ, бесід, наочно-дидактичного забезпечення школи. Орієнтовний перелік творів образотворчого мистецтва, рекомендованих для сприймання учнями, подано як додаток до програми. Він розбитий на дві блоки: для 1-2 та 3-4 класів.
Отже, немає чіткої прив’язки до тематичних блоків, що залишає вчителеві простір для методичної творчості. Натомість у цій програмі досить чітко прописані види робіт та техніки, якими має оволодіти учень, подано (хоча й орієнтовну) тематику художньо-творчих завдань.
На противагу попередній, програма Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. досить чітко визначає перелік творів мистецтва, які подаються учням для сприймання та «аналізу-інтерпретації» кожного конкретного тематичного блоку, проте тут вчителеві залишають вибір конкретних видів роботи та використовуваних для розкриття тієї чи іншої теми технік і видів діяльності.
Проте слід сказати, що обидві програми можна використовувати творчо, враховуючи конкретні умови регіону, школи, рівень психічного, інтелектуального та емоційного розвитку дітей.
Порівняльний аналіз двох програм з курсу образотворчого мистецтва у початковій школі виявив їх суттєві відмінності як у змісті, так і в підході до реалізації основних завдань естетичного та художнього розвитку дитини.
Так, програма «Образотворче мистецтво» Л.Любарської та Л.Вовк характеризується наступними рисами:
· загальнолюдський характер змісту та методів;
· чітке визначення технік та видів роботи, які виконують учні під час вивчення тієї чи іншої теми;
· формулювання тем як конкретних завдань з художньої освіти учнів;
· відносна свобода вчителя у виборі ілюстративного матеріалу, тематики робіт;
· відокремлене вивчення образотворчого мистецтва від інших видів мистецтва у початковій школі.
Програмі «Мистецтво» Л.Масол, Е.Бєлкіної та ін. властиві наступні ознаки:
· яскраво виражена національна специфіка програми;
· контурне визначення виконуваних дітьми видів роботи та використовуваних технік (вибір вчителя);
· образне формулювання тем як своєрідних емоційних гасел (наприклад «Мистецтво – чарівне вікно у світ»);
· чітка регламентація ілюстративного матеріалу до кожного тематичного блоку;
· міцна інтеграція візуальної змістової лінії (образотворчого мистецтва) із музичною (шляхом інтеграції видів діяльності – наприклад, порівняння музичного та художнього портретів), вивчення синтетичних видів мистецтва – театр, анімація тощо.
Отже, у системі початкової освіти художньо-естетична освіта посідає особливе місце. Вона впливає на процес саморозвитку людської духовності, залучає людину до світових художніх надбань, що позитивно позначається на творчих та інтелектуальних здібностях не лише окремої особистості, а й суспільства в цілому.
2.3. Методика проведення уроків образотворчого мистецтва з декоративно-прикладного мистецтва
Декоративно-прикладне мистецтво – це унікальний розділ образотворчого мистецтва, який надає учням багато можливостей для духовного саморозкриття, творчого самовираження, розвитку здатності до життєвого самовизначення, дає змогу розкрити нахили до різних творчих професій: художника, дизайнера, модельєра, спеціаліста з комп’ютерної графіки. Засвоюючи такі навчальні поняття, як “композиції”, “форма”, “колір та об’єм”, школярі вчаться створювати образи на рівні переосмислених в емоційно-естетичному ключі уявлень про навколишній світ, вільно оперуючи фарбами, кольорами, лініями, формами та їх поєднанням.
Навчання декоративно-прикладному мистецтву дитини вимагає кваліфікованого керівництва. Але для того, щоб розвинути у кожного учня творчі здібності закладені природою, вчитель повинен сам розуміти декоративно-прикладне мистецтво, дитячу творчість, володіти необхідними способами художньої діяльності. Отже, навчання декоративно-прикладного мистецтва молодших школярів вимагає від вчителя знань змісту і методики навчання, а також необхідної підготовки в галузі мистецтва.
Велике значення українського декоративно-прикладного мистецтва полягає в естетичному та художньому вихованні дітей у сучасній початковій школі. Чимало педагогів, учених, методистів, художників і мистецтвознавців вивчали й аналізували український народний розпис. Їхні рекомендації зводяться, як правило, до двох варіантів. Один з них - найбільший вплив на естетичний розвиток молодших школярів має вільна імпровізація, виконання розпису одразу фарбами, а інший - виконання підготовчого малюнка і цілої низки підготовчих вправ.
Таким чином, специфіка предмета "Образотворче мистецтво" дозволяє вчителю широко використовувати інтерактивні методи та нестандартні форми організації уроку, які дають змогу підвищити ефективність засвоєння знань, поліпшити контроль над виконанням завдань, викликати у дітей інтерес до навчання.