Смекни!
smekni.com

Айвазовський Іван Костянтинович - один з найбільших російських живописців XIX століття (стр. 3 из 4)

У повній зрілості свого таланта, коли кожна його картина, що з'являлася на виставці, зустрічалася зі схвальним інтересом і з ентузіазмом, коли художник ледь устигав виконувати замовлення на нові й нові добутки, коли він був обласканий увагою глядачів, художньої критики й самого імператора, Айвазовський зненацька для навколишніх прийняв рішення залишити Петербург і назавжди оселитися в рідній Феодосії.

Для Айвазовского не було землі кращої, чим його рідні краї, хоча природа Феодосії в порівнянні з розкішними пейзажами Південного Криму скупа й сувора. Запрошуючи до себе одного з гостей, Айвазовський писав: «Дуже буду рад, якщо ви відвідаєте нашу Феодосію , що після південного берега провадить на всякого смутне враження».

Звичайно, художникові необхідно було жити біля моря, про яке він розповідав своїм живописом, з яким, напевно, розмовляв щодня, як з живою людиною. Але йому також важливо було почувати свою незалежність від постійної, а часом стомлюючої уваги академічного начальства, імператорського двору, високих замовників.

Найбільша кількість пейзажів у найбагатшій творчій спадщині художника пов'язане із зображенням Чорного моря й кримської природи. Він писав Аю-Даг і гурзуфский берег у різні моменти дня й ночі, у неуважному денному висвітленні й під таємничим світлом місяця. Дорогу на Ялту й саме місто він зображував безліч разів. Георгіївський монастир і скелі в його околицях були одним з найбільш частих його сюжетів. Саме ж Чорне море - бурхливе або ласкаво-спокійне - є присутнім у кожному кримському пейзажі Айвазовського.

Щороку, а іноді й кілька разів протягом року художник їздив у Петербург, Москву або за кордон, але, як усякий мандрівник, неодмінно повертався додому. «Це почуття або звичка - моя друга натура. Зиму я охоче проводжу в Петербурзі, але ледве повіє навесні, мене тягне в Крим, до Чорного моря», - признавався Айвазовський.

У тільки що відбудований будинок навесні 1848 року Айвазовський привіз молоду дружину Юлію Яківну Гревс, англійку по походженню, дочку петербурзького лікаря. Вона була юна, гарна й широко освічена.

1840-1860-і роки були щасливою життєвою й творчою порою Айвазовського. В 1850 році він показав спочатку в Петербурзі, потім у Москві тільки що закінчену картину “Дев'ятий вал”. З моменту її появи вона стала самої знаменитої з його картин. Натиск бури, протиборство людей грізної стихії, захват боротьбою, розпач перед загибеллю й надія на порятунок – усе є на цьому полотні. У щасливі моменти творчого підйому створюються такі добутки. Ціла серія «бур» з'являється в Айвазовського – “Сигнал бури”, “Наближення бурі”,” Буря на морі вночі”. Вони чергуються із зображенням спокійного елегійного моря – “Ранок, Морський вид”, “Вид Криму”, “Гурзуф уночі”.

Напружено й схвильовано працював Айвазовський у своїй майстерні у Феодосії протягом весни, літа й осіні, а взимку відправлявся з виконаними картинами в Петербург для відкриття там чергової виставки своїх добутків. Протягом життя їм було влаштовано більше 120 персональних виставок. Він відкривав їх не тільки в російських столицях, але й у багатьох губернських містах - Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Керчі, Феодосії. Для тих років це було явищем зовсім незвичайним.

Завдяки старанням Айвазовського і його наполегливості був розширений й упоряджений феодосійський порт, що дало роботу багатьом жителям, і проведена залізниця у Феодосії.

Але найбільшою його турботою залишалося художнє життя міста. Стараннями Айвазовського був створений археологічний музей, відкрита бібліотека, побудований концертний зал у центрі Феодосії й, нарешті, в 1880 році при його будинку відкрилася картинна галерея, що він заповів рідному місту з усіма, що перебувають там на день його кончини картинами.

Феодосійці вважали Айвазовського душею міста, своїм добрим генієм. На знак безмежної поваги до його особистості й діяльності, «у повагу особливих заслуг, зроблених їм місту», Феодосія визнала його своїм почесним громадянином.

Його залучали біблійні і євангельські теми, що укладають у собі загальнолюдський зміст. Виникли цикли картин “Ходіння про водам”, “Христос на березі Галилейского озера”, “Перехід євреїв через Чорне море”. Повертаючись до сюжету ранньої молодості, коли була написана картина “Хаос”, він створив грандіозне полотно “Створення миру”. Його хвилювали події космічного характеру, грандіозні земні катаклізми. Слідом за Карлом Брюлловим він написав “Виверження Везувію”, по-своєму трактуючи загибель Помпеи й Геркуланума; створив грандіозне полотно “Від штилю до урагану”.

У повагу до його заслуг флорентійська Академія мистецтв, визнавши його в 1876 році своїм членом, замовила Айвазовському автопортрет для галереї Уффіци, де розміщаються автопортрети найвидатніших майстрів живопису.

27 вересня 1887 року Росія відзначала п'ятдесятиліття творчої діяльності видатного живописця. До ювілейного дня Айвазовський відкрив в античній галереї Академії мистецтв, де проходило ушановування, виставку знову написаних картин. «Продовжуйте наділяти вітчизняне мистецтво прекрасними плодами своєї творчості на гордість Академії, на славу Росії», - напутствовали Айвазовського його побратими по мистецтву.

Одна із кращих його картин “Серед хвиль” написана їм, коли йому було вісімдесят років. З такою же пристрастю він працював й в останній день свого життя: 19 квітня 1900 року на мольберті стояло полотно з початою картиною “Загибель корабля” – вона залишилася незакінченою.

З художником прощалося все місто. Дорога до церкви Святого Сергія була посипана квітами. Останні почесті своєму художникові віддавав воєнний гарнізон Феодосії.

На схилі віку, немов підбиваючи підсумок свого життя, Айвазовський сказав співрозмовникові: «Щастя посміхнулося мені». Його велике життя, що охопило майже все XIX століття, від його початку до самого кінця, було прожите спокійно й гідно. У ньому не було бурь і катаклізмів, настільки частих на картинах майстра. Він жодного разу не засумнівався в правильності обраного шляху й до кінця сторіччя доніс завіти романтичного мистецтва, з якого починався його творчий шлях, прагнучи сполучати підвищену емоційність із реалістичним зображенням природи.

Феодосійская картинна галерея

29 липня 1997 року виконується 180 років від дня народження найбільшого художника-мариніста Івана Костянтиновича Айвазовського. Творча діяльність живописця залишила яскравий слід не тільки в історії російського мистецтва, його ім'я ввійшло в золотий фонд світового мистецтва. Він надзвичайно гостро почував і передавав у своїх полотнах красу й велич морської стихії, створював те романтично піднятий, те глибоко поетичний образ моря. И. К. Айвазовський - уродженець Феодосії. Ставши знаменитим художником, академіком п'яти європейських академій, він міг би оселитися в будь-якому куточку світу, однак же, для постійного місця проживання живописець обирає милу серцю Феодосію, красу якої він ніколи не утомлювався писати. Тут він прожив довгого й щасливого, повну творчого вогню й неприборканої енергії життя. У цей час колекція добутків художника нараховує 417 одиниць зберігання. Вона складена так, щоб можна було простежити всі етапи 63-літнього творчого шляху неперевершеного мариніста. Біля головного фасаду будинку И. К. Айвазовського встановлений бронзовий пам'ятник. На його постаменті лаконічний напис: "Феодосія - Айвазовському". У цю коротку фразу вдячні нащадки вмістили велике почуття замилування, гордості й глибокої поваги до свого знаменитого земляка, першому Почесному громадянинові Феодосії, що так багато зробив для економічного й культурного розвитку міста.

Дев'ятий вал. 1850

Полотно, масло. 221 х 332

Державний Російський музей, Санкт-Петербург

І до цієї картини Айвазовский не раз писав морські бурі, але ніколи ще не створював настільки грандіозного полотна ні за розміром, ні за враженнями.. У картині з'єдналося багато чого баченого і випробуваного самим художником. Особливо пам'ятна була йому бура, що він пережив у Біскайській затоці в 1844 році. Шторм був настільки нищівний, що судно порахували що утонули, і в європейських і петербурзьких газетах з'явилося повідомлення про загибель молодого російського живописця, ім'я якого вже було гарно відомо. Через роки Айвазовський згадував: «Страх не придушив у мені здатності сприйняти й зберегти в пам'яті враження, зробленого на мене бурею, як дивною живою картиною».

Бушує грізна морська стихія. Бездонну товщу води, що вирує піну морських хвиль офарблює в сині, бірюзові, рожеві, червоні, білий кольори просвітчасте крізь марево хмар оранжево-жовте сонце. Чи затихне океан? Чи прийде порятунок для людей?

Існують старі повір'я про те, що в русі грізних валів є свій непорушний ритм. Стародавні греки вважали самою згубною хвилею третю, римляне - десяту. У поданнях інших мореплавців самим нищівним був дев'ятий вал.

Протистояння людей і стихії – от тема картини. У ній яскраво втілилися принципи романтичного мистецтва, у якому почуття людей, стану природних стихій перебувають у найвищій напрузі. Ще будучи учнем Академії мистецтв, Айвазовський захоплювався знаменитою картиною “Останній день Помпеї”. У живописі й сюжеті цього творіння Карла Брюллова стилістика романтизму одержувала зроблене класичне втілення. Айвазовський не був учнем Брюллова, але перебував під сильною чарівністю й впливом його мистецтва й особистості. Романтичні настрої в ці десятиліття ще повністю володіли душею й мистецтвом великого мариніста.