- дотримання безпеки травматизму на уроці (перевірка справності приладів, використання прийомів страхування, раціональне розміщення учнів при виконанні вправ з метання, зіскоків, лазіння по канату і т. ін.).
2. Різновиди, структура і зміст уроків фізичної культури
Усі урочні форми занять фізичними вправами мають багато характеристик. У практиці роботи школи найчастіше зустрічаються уроки, які можна розмежувати за характером змісту і за вирішенням педагогічних завдань.
2.1. Різновиди уроків фізичної культури
За характером змісту уроки поділяються на предметні і комплексні.
Предметні уроки характеризуються тим, що у змісті основної частини передбачається навчальний матеріал з одного розділу програми (спортивні ігри, легка атлетика, гімнастика, лижна підготовка і т. ін.). Такі уроки проводяться переважно з учнями старших класів і методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять з відповідного виду спорту.
У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться лише з лижної підготовки і плавання, оскільки навчальний матеріал цих уроків програми погано поєднується з вправами інших розділів.
Комплексні уроки, навпаки, включають в себе матеріал з різних розділів шкільної програми. Процес планування засобів для комплексних уроків більш складний, оскільки вимагає дотримання таких вимог:
- чітке визначення стержневого матеріалу на урок і наступну серію уроків;
- сумісний добір допоміжних вправ з метою повторення, закріплення і вдосконалення вивченого матеріалу;
- раціональне використання підвідних вправ, що сприяють випереджаючому розвитку фізичних якостей;
- узгодженість вправ у плані позитивної взаємодії і мінімізації негативної (перенос, післядія, втома, відновлення);
- ефективне розміщення допоміжного матеріалу в кожній частині уроку;
- встановлення почерговості вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.
Як предметні, так і комплексні уроки, в залежності від постановки завдань, поділяються на навчальні, тренівальні, контрольні і змішані (комплексні).
На навчальних уроках вивчення техніки фізичних вправ здійснюється упродовж перших двох етапів процесу навчання — початкового і поглибленого розучування.
На етапі початкового розучування створюється:
1) загальне уявлення про вправу, дається установка на оволодіння нею;
2) вивчаються окремі частини техніки дії;
3) формується загальний ритм рухового акту;
4) попереджуються або усуваються зайві рухи і грубі спотворення техніки дії.
На етапі поглибленого розучування учитель дбає про те, щоб:
1) поглибити розуміння учнями закономірностей рухової дії, що вивчається;
2) уточнює техніку дії за її просторовими, часовими та динамічними характеристиками до індивідуальних особливостей учнів;
3) допомагає учням в удосконаленні ритму дії, вільного та плавного виконання рухів;
4) створює передумови варіативного виконання дії.
Тренувальні уроки проводяться переважно з метою закріплення і вдосконалення фізичних вправ, розвитку фізичних якостей. Основна мета цих уроків — завершити формування рухової навички в циклі навчання окремо взятої фізичної вправи з наступним переходом її в рухове уміння вищого порядку. На тренувальних уроках учні закріплюють навичку володіння технікою дії відповідно до досягнутого ступеня розвитку індивідуальних здібностей, розширюють діапазон варіативності техніки дії для ефективного використання її в різних умовах і з максимальним проявом фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань. Уроки такого типу проходять, як правило, у вигляді спортивних змагань із забезпеченням суворого порядку, дотриманням правил змагань, чіткої фіксації результатів.
Уроки змішаного типу проводяться частіше, ніж інших типів. В абсолютній більшості занять присутні елементи навчання, тренування і контролю.
2.2. Структура і зміст уроків фізичної культури
Урок фізичної культури, як і будь-яка інша форма занять фізичними вправами складається з трьох частин: підготовчу, основну і заключну. Неодмінність такої схеми диктується психофізичними закономірностями функціонування організму при виконанні м’язових навантажень і змін його працездатності: зона передстартового стану, зона впрацьовування, зона відносної стабілізації і тимчасової втрати працездатності.
Функціональні зрушення в першій зоні можуть бути значними. ЧСС, наприклад, збільшується більш як на 10 уд./хв., легенева вентиляція — на літр і більше. Загальна мобілізація сил до роботи (з усвідомленим намаганням виконати її) має умовнорефлекторну природу і характеризується дією установки з предметною орієнтацією на наступну діяльність. Тип емоційного стану при цьому може бути різним — від стану «бойової готовності» до «передстартової лихоманки» або, навпаки, до апатії.
У другій зоні безпосередньо з початком роботи тривають подальші перебудови фізіологічних функцій — організм впрацьовується, оскільки найвищий рівень працездатності відразу не досягається. На відміну від передстартового стану функціональні зрушення при впрацьовуванні мають більш специфічний характер — мобілізація функцій здійснюється в прямій залежності від особливостей роботи, що виконується. В цілому рівень функціональної активності організму зростає. Налагоджується взаємодія у діяльності всіх органів і систем, які забезпечують роботу при ведучій ролі ЦНС. Потім досягнутий рівень певний час зберігається з незначними відхиленнями в сторону підвищення або зниження (зона відносної стабілізації).
З витратою функціональних резервів робочих органів і систем організму (м’язової, серцево-судинної, дихальної та ін.) працездатність поступово знижується (фаза тимчасової втрати працездатності). Ступінь загальної втоми в кінці уроку залежить від конкретної спрямованості завдань, особливостей змісту, об’єму та інтенсивності навантаження.
Такий механізм включення організму у м’язову роботу є універсальним і неминуче проявляється у будь-якій руховій діяльності за умови дотримання правильної послідовності — підготовка до роботи, робота, відпочинок. Оскільки основним змістом уроку фізичної культури є рухова діяльність, у його структурній побудові мають бути враховані усі зони реагування організму на м’язові навантаження. Так, зонам передстартового стану і впрацьовування відповідає підготовча частина уроку. Вона використовується головним чином для того, щоб організувати учнів і психологічно спрямувати їх на свідоме, активне оволодіння навчальним матеріалом і виконання інших завдань в даному уроці. Проводячи уроки в І і ІІ класах, учитель сам подає перші організуючі команди, а вже починаючи з ІІІ класу, на початку уроку клас вишиковується під керівництвом чергового (або фізорга), який потім рапортує учителю за встановленою формою про готовність класу до проведення уроку. Після привітання черговий стає на правий фланг. Почергово практикуючись в діях чергового, учні набувають організаторських здібностей, які потім активізують їх при виконанні різних шикувань і перешикувань, розрахунків тощо.
На перших уроках після привітання класу, роблять перекличку з метою вивчення його складу. Надалі вони не є обов’язковою, оскільки в процесі проведення уроку учитель буде оцінювати різноманітну діяльність учнів, давати індивідуальні і групові домашні завдання, підводити підсумки уроку і виставляти оцінки. Таким чином кожен учень буде у тій чи іншій формі відзначений учителем.
Наступним важливим елементом дій учителя в підготовчій частині уроку є повідомлення завдань уроку. Спочатку необхідно підкреслити їх загальну спрямованість, показати зв’язок з попереднім уроком і значення тих завдань, що висуваються на даний урок, збудити в учнів намагання до активної діяльності. Разом з тим, не слід занадто деталізувати завдання, оскільки вони ще будуть конкретизуватися по ходу уроку перед кожним окремим видом завдань. Повідомляти завдання слід не лише у доступній, але і в цікавій формі, враховуючи вік учнів.
Для початкової організації класу потрібно декілька хвилин, потім починається розминка. Спочатку робиться загальна розминка. Вона м’язової, серцево-судинної та інших систем організму, викликати оперативні функціональні зрушення, котрі сприяють ефективній реалізації рухових можливостей. Найбільш ефективними в цьому плані є вправи в русі: різноманітні способи ходьби (навшпиньках, перекатом з п’ятки на носок, похідним, стройовим, м’яким, гострим кроком тощо); біг, стрибки, підскоки, танцювальні вправи, галопом, приставними кроками; загальнорозвиваючі вправи (ЗРВ) без предметів і з предметами (великі м’ячі, гімнастичні палиці, обручі, прапорці тощо).
При виконанні комплексу вправ для загальної розминки на місці, як правило, дотримуються такої послідовності: потягування, вправи для рук і поясу верхніх кінцівок, вправи для тулуба, стрибки, дихальні вправи і вправи на розслаблення.
Усі вправи, як в русі, так і на місці доцільно виконувати з різним темпом, амплітудою, силою, швидкістю. На кожному уроці в підготовчій частині повинні бути оптимально співвіднесені нові та відомі вправи. Змінюючи характер виконання ЗРВ, корисно змінювати форму розташування (в колоні, шерензі, у замкнутому і розімкнутому строю, колі, квадраті, дугами і т. д.) і прийоми управління учнями (під рахунок, музичний супровід, оплески, постукування паличками, самостійний рахунок вголос і мовчки, елементи змагань і т. ін.).
Дуже важливо, щоб кожна вправа виконувалась учнями технічно правильно, в протилежному випадку вона не подіє на організм учнів з очікуваною ефективністю.
Виконання вправ у підготовчій частині слід строго індивідуалізувати за обсягом, інтенсивністю і характером виконання (вправи повинні виконуватись по-різному дівчатками і хлопчиками починаючи з першого класу).