Важливою особливістю прамузики є її радше магічне призначення, ніж як власне мистецтва. Це особливо помітно у великій різноманітності і звуковій палітрі використовуваних у магічних обрядах інструментів, у функції яких, крім звучання, важливою була сама фактура, колір, форма інструмента. У своїй двозначності як предмети і одночасно джерела звуку інструменти означали цілий світ древніх: Сонце і Місяць, жіночу і чоловічу плодовитість, урожай, дощ, вітер, потужні захисні амулети самого людського існування. На протязі тисячоліть свого існування та вдосконалення вони пройшли складний шлях від відлякуючих і зачаровуючих амулетів до власне музичних інструментів.
Слід відзначити переважання ударних інструментів у давніх людей над мелодичними, адже наймелодичнішим інструментом вже був власне людський голос. Музиколог Курт Закс поділяє давній спів на логогенний (примат слова), що переважно був обмежений двома звуками, та патогенний (породжений емоціями), що відзначався ширшим інтервальним обсягом. З часом і взаємопроникненням цих двох примітивних стилів утворився т.зв. мелогенний стиль. Автор наводить приклад подібності співу давніх людей до співу сучасних трирічних дітей у їх коротких повторюваних мотивах обмеженого мелодичного діапазону.
Помітно найхарактерніше, що відрізняє примітиви від пізнішої музики: повторюваність в межах окремої п’єси, відсутність розвитку до кульмінації, виключне базування на переданні традицією, без намагання запису чи хоч би зачатків систематизації.
Основні ознаки первісної культури:
Синкретизм первісної культури: синкретизм свідомості (на початках не розрізняючої прекрасного і потворного, добра і зла)
синкретизм мислення (органічність з природою)
Синкретизм діяльності (всі вміли все потроху)
Синкретизм художнього осягнення (прамистецтво як результат магічних дій)
Однорідність (гомогенність) неієрархованих цінностей (одинока цінність- виживання)
Первинність (безпрецедентність культурного досвіду)
“Культура заборон” – табу, найважливіших і єдиних засобів контролю стосунків, які стали фундаментом моралі, моральності і права.
Образність, а не абстрактність мислення, першість почуттів.
Місце первісної культури в історії культури
Відзначають три етапи культурної еволюції: дикість (збиральна, полювання, рибальство як форма господарства і матеріальної культури), варварство (раннє землеробство як господарча і матеріальна форма культури), цивілізація (розвинена аграрна, промислова, науково-технічна форми культури). У добу первісного суспільства послідовно існували такі форми господарчої культури: 1)культура збиральництва і мисливства; 2)культура раннього землеробства і скотарства. Первісна культура існувала в епоху дикості, але залишила свій слід в майже усіх пізніших культурах у фольклорі, викопних рештках матеріальної культури. Її релікти збереглися у житті племен пізнішого часу, ізольованих від поступу цивілізації.
У добу первісності сформувались два основні шляхи розвитку землеробсько-скотарської культури. Перший, західний, характерний для населення Середземноморсько-Балкано-Дунайсько-Карпатського регіону і Середньої Наддніпрянщини. Тут за умов достатньої кількості атмосферних опадів і родючості земель, господарство ґрунтується на системі автономних родин і сімейних формах, що в майбутньому призвело до індивідуалізму західного типу культури. На близькому Сході, в Індії, Китаї і Єгипті виникли колективні форми землеробства, удосконалилась соціальна організація, блокувалися приватизаційні тенденції, становилася “влада-власність”(можливість самореалізації людини лише шляхом прилучення до влади та просування по її щаблях, неможливість вибору, а поєднання влади з багатством).
Використана література
1. Лекции по истории эстетики. Ки. З, ч. 2. Л., 1977. С. 12.
2. Шеллинг Ф.-В.-И. Философия искусства // История эстетики. Памятники мировой эстетической мысли: В 5 т. М., 1967. Т. 3- С. 155.
3. Плеханов Г. В. Литература и эстетика: В 2 т. М., 1958. Т. С 123.
4. Оганов О. О. Произведение искусства и художественный образ. М., 1978. С. 4.
5. Гегель Г.-В.-Ф. Эстетика. Т. 1. С. 105.