Принципова схожість зооморфних зображень різних районів, що інколи проявляється у тотожності прорисовок окремих деталей, заважає зробити висновок про конвергентність їх виникнення[18].
У пізньому періоді зооморфні зображення зникають, поступаючись місцем іншим символам: хвилястому орнаменту, рослинності, «гусеничкам», драбинкам, що свідчить про їх семантичну близькість.
С.М. Бібіков припускав, що певні локальні відмінності зооморфних зображень різних регіонів (стиль виконання, кількість малюнків), швидше за все пояснюється художньою індивідуальністю їхніх творців, а не різночасовістю існування цих спільнот[19].
Важливим є питання витоків трипільсько-кукутенського «анімалізму». Ще на початку 30-тих років Вл. Думітреску висловив думку про вплив передньоазійської образотворчої традиції (Сузиана, Месопотамия) на мистецтво культури Кукутень[20]. Значну частину великої статті присвятив цій проблемі А.Ніцу[21]. Він проаналізував сюжети розписного орнаменту і гліптики Месопотамії, а також Ірану та зіставив їх кукутенсько-трипільськими зображеннями. Та ці зображення сильно різняться між собою. Малюнки собак на кераміці та гліптиці Давнього Сходу від Єгипту до Ірану виконані в іншому стилі, ніж у культурі Кукутень-Трипілля. Собаки показані у статичній позі або як агресивні супутники людини у сценах полювання[22]. Можливо, східний імпульс і був, але це поки що не доведено. Тому мова скоріше йде про спільні культові ідеї, пов’язаних з роллю собаки у житті давніх землеробів Європи та Передньої Азії, і різноманітні способи їхнього висловлення. С.М. Бібіков вважає зв'язок цих зображень з якимось віддаленим центром також уявляється мало вірогідним. Здається можливим припущення про місцеве походження трипільського «звіриного стилю», з якогось досі ще не визначеного центру[23].
2. Зооморфізм як культурне явище носіїв культури Кукутень-Трипілля
Не викликає сумніву світоглядний контекст, зашифрований в орнаментах взагалі, і у зооморфних зображеннях як його елементі зокрема. Відомо, що первісна людина не керувались почуттям естетизму та прагненнями якнайкраще декорувати предмети свого побуту, зображення первісної людини є відображенням реального існування в який закладено певний сакральний зміст, що виражався у сукупності символів та зображень.
Трипільська кераміка рясніє найрізноманітнішими знаками, які передають їхні світоглядні уявлення, але відсутність прямого зв’язку з міфологічною традицією, відображеною у писемних джерелах, ускладнює дослідницьку роботу та відкриває широке поле для здогадок та найнеочікуваніших аналогій серед аматорів. Вивчення духовної сфери первісного суспільства на основі археологічних артефактів базується на уявленні про певну універсальність сприйняття сакрального, що обумовлено спільним культурним походженням та законами психології. Намагання дешифрування семантики повинна базуватись на змісті кожної конкретної орнаментально-смислової композиції чи схеми.
Значення собаки, як культового образу пов’язане з її охоронними функціями і допомогою при полюванні, відображене в міфах та віруваннях багатьох народів. Археологічним свідченням ролі собаки як оберегу є захоронення собаки на поселеннях і в могильниках різних епох[24]. У зв’язку з цим можна згадати про навмисне захоронення двох черепів собак у житлі на ранньотрипільському поселенні Лука-Врублівецька[25].
Б.Л. Богаєвський розглядав їх як апотропаїчних тварин, покликаних охороняти запаси їжі у цих посудинах[26]. Б.А. Рибаков пояснював ці зображення як один з аспектів культу родючості, вважаючи основною функцією реальних трипільських собак охорону посівів від диких і домашніх тварин. Дослідник припускає, що це перетворило їх у свідомості давніх землеробів у «геніїв добра, які протистоять будь-якому злу», і дозволило трипільцям розміщувати собак в небесну сферу картини світу, відображеної на посудинах. Сегментовано пагорби Б.А. Рибаков пояснює як ідеограму насіння, прикритого землею, яке оберігають «летючі пси»[27].
Коли трипільські площадки розглядались як місця захоронень – некрополі, передбачалось, що зображення собак як особливих демонічних створінь розташовувались на посудинах, які містили прах померлих та мали бути знищені – «трупо-пожираючі демони».[28]
На основі відкритих зображень В.І, Маркевич вважає, що домашні собаки пізнього Трипілля, судячи із зображень Варварівка VIII, Петрен, Рашкова, Трифауц були кількох порід: волохата низькоросла, велика сухорлява довгошерста та велика волохата, використовувались для полювання на оленя, козулю, зайця та інших диких тварин[29]. Він вважає, що зображення особин обох статей у позах, які вважаються агресивними, насправді мають інше це значення. Це пози, характерні для тварин у період весняних ігор. Тому пов’язує цих істот з культом плодючості, що викликає плодовитість домашньої худоби та оберігає майно. Але певна роль пов’язана і з магічними заклинаннями про успіх на полюванні, про що свідчать сцени на посудинах з Варварівки VIII. Увагу автора привертає серія фрагментів (Петрени) зі спіраллю бігу часу, на яких на місці солярного або місячного символу розташоване коло з силуетом собаки, що біжить. Це підводить В.І. Маркевича до висновку, що образ собаки в трипільській міфології пізнього часу посідає важливе місце, але поки що складно піддається дешифровці[30].
М. Гимбутас вважає, що собаки знаменували циклічність часу, були охоронцями життя, сприяли пробудженню рослинності і стимулювали її ріст[31].
Одне з останніх припущень про роль собак у тогочасному суспільстві висунула Н.Б. Бурдо про участь собак у жертвоприношенні. Дослідниця вважає, що трипільські малюнки собак з чорним колом (знак Місяця) на кінчику хвоста або вписані у спіраль яскраво ілюструють причетність образу цієї тварини до символічного кола Місяця. Зв’язок собаки у трипільських розписних сюжетах із змією, жертвою, Місяцем цілком відповідають відомим міфологічним символам і дозволяє пов’язати образи собак з регенерацією. Фігурки собак могли використовуватись під час жертвоприношення аналогічно статуеткам бовинів. Про участь собак у жертвоприношенні собак свідчать знахідки черепів та скелетів собак[32]. Ці ж знахідки В.І. Маркевич трактує як ознаку того, що м’ясо собак використовувалось рідко у їжу, лише в тяжкі часи голоду, коли людина зважувалась на останній крок, жертвуючи своїм найближчим помічником та другом, тому що кістки собак майже завжди зустрічаються у цілому вигляді[33].
Щодо решти різновидів тварин ми не маємо такого обширного кола інтерпретацій, оскільки трипільська культура не пропонує масовий матеріал з цими представниками фауни. Саме поодинокість знахідок є причиною цієї прогалини. Та все ж деякі дослідники звертаються і до цієї тематики. Так Б. Рибаков орнамент посудини з Крутобородинець ІІ, де у верхньому ярусі намальовані звірі, пояснює як весняне замовлення добробуту в землеробстві, скотарстві та полюванні. Підставою для такого припущення є тлумачення дослідником зображень собаки і оленя як символів успішного полювання, козу и козла – символами родючості, гусеницю – знаком зораної землі (ознака весни). Зображення ознак статі на малюнках звірів є свідченням про весняний, «яровий» час[34].
Решта науковців пояснює зображення кози, бика, оленя через призму загальних міфологічних уявлень.
Бовин – доволі оширений образ у Трипіллі, проте домінує він все ж таки у пластиці, а не серед орнаментальних смуг. Зазвичай прийнято трактувати зображення бовина як образ бика, який втілює могутність та відповідає чоловічій статі. В.І. Балабіна аналізуючи трипільську зооморфну пластику дійшла висновку, що зустрічаються фігурки обох статей, причому зображень корів більше. Вагомість цього образу дослідниця пов’язує зі збігом строків вагітності великої рогатої худоби та у людини – 10 місячних місяців[35].
В.І. Маркевичу трапився чудовий екземпляр зображення корови. На великому уламку глиняної посудини зображені корова з підпущеним телям, а під нею бітрикутна жіноча фігура, як вважає дослідник, богиня плодючості або її жриця з піднятими руками. Дослідник вважає, що це магіко-релігійна композиція, яка викликала за уявленнями трипільців, добробут у поголів’ї худоби та достаток молочних продуктів[36].
Для сакральних зображень різних традицій підняті вгору і розкинуті в боки жіночі руки та роги корови метафорично відповідають серпанку місяця[37].
Олень теж зустрічається досить рідко, відомі зображення заключні у процесіях тварин. Т.Г. Мовша висуває припущення про широке розповсюдження в трипільсько-кукутенському середовищі культу небесного оленя, що відобразилось на орнаментації невеликої чаші з поселення Жванецької локальної групи Костешти IV в Північній Молдавії. На внутрішній поверхні чаші зображене оленя і солярний знак[38]. Але таке припущення видається дещо перебільшеним, оскільки такі висновки на основі одного фрагмента є передчасними.
Таким чином бачимо, що науковці виказують різні думки з приводу семантики зооморфних зображень, але домінуючою є все ж ідея охоронної функції цих малюнків.
Висновки