Смекни!
smekni.com

Форми текстового оформлення матеріалу

РЕФЕРАТ

На тему:

Форми текстового оформлення матеріалу


Для успішного публічного виступу недостатньо вивчити літературу по обраній темі, знайти цікаві дані, зібрати пере­конливі факти, цифри, приклади. Необхідно подумати, як розташувати цей матеріал, в якій послідовності. Перед оратором виникає ряд питань: якими словами розпочати виступ, як продовжити розмову, чим закінчити виступ, як завоювати увагу слухачів і утримати її. Тому важливо при­ділити серйозну увагу роботі над композицією промови. В теорії ораторського мистецтва під композицією про­мови розуміють побудову виступу, співвідношення його основних частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого. Для найменування цього по­няття поряд із словом «композиція» використовують також близьке за смислом слово «структура».

Композиція матеріалу в промові, розташування всіх частин виступу визначається задумом оратора, змістом ви­ступу. Якщо співвідношення частин виступу порушується, то ефективність промови знижується, а іноді зводиться до нуля.

Структура усного виступу містить у собі вступ, основну частину, висновки. Кожна частина промови має свої особ­ливості, які необхідно враховувати під час підготовки до ораторської промови. Основну увагу необхідно приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції. Вступ і виснов­ки не повинні бути занадто великими. Пропорційно вони менші за основну частину, бо функції першого —ввести в тему, другого — підбити підсумки того, що було сказано.

Вступ. У вступі підкреслюється актуальність теми, зна­чення її для даної аудиторії, формулюється мета виступу, коротко викладається історія питання. Перед виступом стоїть важливе психологічне завдання — підготувати слу­хачів до сприйняття даної теми.

Таким чином, під час вступу оратор повинен виконати два завдання: встановити зв'язок зі слухачами, а також ввести їх в курс справи.

Існує 4 способи формування ефективного вступу: спосіб підкріплення; спосіб приводу; спосіб спонукання до роз­думу; прямий спосіб.

Спосіб підкріплення в цілому спрямований на встанов­лення контакту зі слухачами. Це може досягатися теплим зверненням, жартами. Підкріплення називають забезпечен­ням «сприятливості». Наступний приклад такого підкріп­лення містить важливу ознаку доброго узгодження: спочат­ку йдуть слова, що викликають посмішку, за ними — звер­нення і подяка, виражається радість з приводу можливості звернутися з промовою. Додаються: посилання на місце, де проголошується промова, звернення до окремих осіб, за­гальний комплімент, особисті спогади.

Техніка використання приводу. Привід яскраво висвіт­лює ситуацію або те, що має пряме відношення до проблеми, яка обговорюється, привід напряму пов'язаний зі змістом промови. Невелика подія, порівняння, особисте пережи­вання, анекдот, несподівана постановка питання дають можливість у подальшому пов'язати з ними промову.

Техніка спонукання до роздуму. Цей спосіб можна ви­користовувати на початку промови, особливо для підготов­лених слухачів. Він полягає в тому, що називають пробле­му або пакет проблем і задають аудиторії питання, які потім розглядаються в основній частині.

Така техніка активізує мислення і спонукає слухача до співробітництва. Відкрито поставлені питання чи навіть запропонована точка зору, яка потім буде спростована, — все це збуджує у слухача роботу думок, в яких він йде за оратором.

Пряма техніка. Цей спосіб передбачає безпосередній перехід до суті справи. Відмовляємось від будь-якого з вище перелічених вступів. В цьому випадку коротко говоримо про причину виступу, швидко переходимо від загального до конкретного і починаємо основну частину. Дана техніка раціональна, холодна, прямолінійна і властива тисячам невеликих ділових повідомлень.

Основна частина. Добре обміркований вступ і особливе заключення ще не забезпечують успіху виступу. Буває, що оратор оригінально розпочав свій виступ, зацікавив слуха­чів, але поволі їх увага згасає, а потім і зовсім пропадає. Перед промовцем стоїть завдання — не тільки привернути увагу слухачів, але й зберегти її до кінця виступу. Тому найбільш відповідальною є головна частина ораторської промови.

Якщо в виступі немає логіки, послідовності розвитку думки, то важко сприймати зміст промови, слідкувати за ходом міркувань оратора, запам'ятати те, що почули. В голов­ній частині виступу важливо дотримуватись основного правила композиції — логічної послідовності і стрункості викладення матеріалу.

Перш за все дайте опис ситуації, змалювавши ті обста­вини, які будуть об'єктом уваги. Опис мусить плавно пере­текти в оповідь. Але опис — статичний, а оповідь — дина­мічна, рухлива. Потім ми розкриваємо суть проблеми за допомогою системи логічних аргументів, оперуючи неза­перечними фактами. При цьому потрібно нарощувати ар­гументацію поступово, щоб кожна наступна думка підси­лювала попередню, а найсильніші аргументи зберігати на кінець — це забезпечить стійкий інтерес слухачів, дасть змогу підтримувати неослабну увагу аудиторії.

При побудові головної частини зробіть все можливе, щоб план і допоміжні дані були ясні і цікаві. Організуйте голов­ні ідеї у вигляді простого, конкретного плану. Відкидайте все, що не має відношення до вашої мети. Дайте визначен­ня незвичних термінів; використовуйте якомога більше конкретних прикладів; наводьте у випадку необхідності висловлювання авторитетних осіб; задавайте питання, щоб підкреслити перехід від однієї думки до іншої.

Задача оратора на цьому етапі — вміло розташувати всі ці компоненти, щоб своїм виступом бажаним чином впли­нути на аудиторію.

Висновки. Важливою композиційною частиною будь-якого виступу є закінчення. Переконливе і яскраве за­пам'ятовується слухачами, залишає добре враження про промову. Навпаки, невдале закінчення іноді губить непо­гану промову.

У висновках необхідно повторити основну думку, заради якої проголошується промова, підсумувати найбільш важ­ливі положення, підбити підсумки сказаного, окреслити тему наступного виступу, викликати аудиторію на супе­речку, виголосити заклик тощо. Наприклад, вузівська лек­ція може закінчуватися логічними висновками і означен­ням теми наступного заняття, мітингова промова чи про­повідь — закликом, судова промова — зверненням до суду з закликом про справедливе рішення справи і т. ін.

Особливо ретельно потрібно попрацювати над останніми словами виступу. Останні слова надовго залишаються в пам'яті. Якщо перші слова привертають увагу слухачів, то останні покликані посилити ефект виступу.

Деякі оратори наприкінці промови починають вибача­тися перед слухачами за те, що у них не було досить часу на підготовку промови, тому їм не вдалося добре виступити. Цього не слід робити. Погано, якщо оратор закінчує виступ жартом, який не відноситься до теми виступу. Таке закін­чення відвертає увагу аудиторії від головних положень промови.

Наведена тричастинна модель ораторського твору є най­більш поширеним варіантом композиційної структури, але не обов'язковим. Вже в давні часи оратори не завжди до­тримувалися цієї жорсткої структури. Можна експеримен­тувати, міняти частини твору, почати промову, наприклад, з кульмінаційного моменту чи навіть з висновків. Але це може використовувати лише досвідчений оратор, початків­цеві так поступати ризиковано. Не зайве зауважити, що при будь-якій композиції логічний зв'язок між частинами твору обов'язковий.


Література

1. Томан Іржі. Мистецтво говорити. – К., 1998.

2. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей. – К., 2000.

3. Культура ведення дебатів. – Харків, 1988.

4. “Історія світової культури” Л.Т.Левчук. – Київ: “Либідь”, 1994 р. – ст. 168-192, всього 310 ст.

5. С.І. Радциг «Історія Давньогрецької літератури», Москва, у «Вища школа», 1999 р.;

6. М. Гаспарова, В. Борухович «Ораторське мистецтво древньої Греції», Москва, «Художня література», 1985 р.;

7. «Антична література», м. Москва, у «Освіту», 1986 р.

8. Історія красномовства. – к., 2000.

9. Українська та зарубіжна культура. Підручник. – к., 1999.