Суспільство сутність, типи, тенденції розвитку

Міністерство освіти і науки України Криворізький авіаколедж Національного авіаційного університету Тема: ” Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку ”

Міністерство освіти і науки України

Криворізький авіаколедж Національного авіаційного університету

Тема: ” Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку ”

Викладач: Бошкова В.О.

Лекція: Суспільство: сутність, типи, тенденції розвитку

План

1. Поняття суспільства

2. Поняття соціальної системи

3. Основні елементи суспільства

Л.1.С.109-115

Л.2.С.53-69

1. Поняття суспільства

Протягом всієї історії розвитку соціальної думки мислителі прагнули знайти відповіді на корінні питання спільного буття людей: як виникає сус­пільство і як воно існує? Що змушувало і змушує людей об'єднуватись? Яким чином це відбувається, якщо в індивідів, що складають суспільство, такі різноманітні і навіть протилежні інтереси та мотиви діяльності? Почнемо розглядати ці питання з термінології. Суспільство, суспільний, соціаль­ний - поняття широко відомі. Латинське дієслово «соціо» означає зв'язувати, об'єднувати, починати спільну працю. Звідси - первісне значення суспільства як спільноти, союзу, співтовариства. Спільнота є формою сумісного буття або взаємодії

людей, зв'язаних спільним походженням, мовою, долею або поглядами. Перші об'єднання людей ґрунтувалися на родинних і сусідських зв'язках, на звичці, на взаємному тяжінню і почуттях симпатії один до одного, врешті-решт через страх залишитися наодинці перед загрозою ззовні. Але з посту­пом історії, із зростанням населення, з ускладненням системи спільного життя виникають певні соціальні структури, що набувають власних законів розвитку. Вони підтримують цілісність та єдність суспільства, забезпечуючи його стабільність і можливість саморозвитку.

Суспільство є надскладною системою, яка формується в міру розвитку .здатності людей відокремлюватися від природи, зберігаючи разом з тим 1 зв'язок з нею. В суспільно-філософській та соціологічній літературі виділя­ють три групи факторів саморозвитку суспільства:

- трудова діяльність людей;

- соціальність, колективний характер людського життя, субстратом якого є культура, над біологічна форма наслідування;

- духовний потенціал людства (наявність свідомості, інтелекту, пізнавальної діяльності).

Суспільство визначається в соціології як системно організована сукупність всіх форм і способів взаємодії і об'єднання, що породжується доціль­ною і цілеспрямованою діяльністю великих груп людей. В такому широкому значенні суспільство включає в себе все, що відрізняє цю систему від при­родних явищ і дозволяє розглянути створену людиною реальність як особ­ливу форму руху матерії.

Найпростішою моделлю суспільства загалом, вважає соціолог

П.СорокІн, є взаємодія двох індивідів. Щоб суспільс­тво могло існувати, потрібна принаймні наявність двох людей, між якими існує зв'язок взаємодії. Людський світ, на думку П.Сорокіна, можна уявити собі у вигляді величезного моря, в якому окремими хвилями є окремі проце­си взаємодії і створювані ними соціальні групи. Це і є найпростіша модель суспільства або суспільного явища, на які розкладається все суспільне життя і всі складні явища.

Індивіди постійно вступають у взаємодію в процесі праці, з метою са­мозахисту, гри, здобуття знань, народження та виховання дітей тощо. Ця взаємодія є первинним актом соціальності. Суспільство немов би нарощується над взаємодією індивідів. Причому найсуттєвішою відмінністю людсь­кого співтовариства від тваринного стада є той факт, що в процесі взаємодії в людському суспільстві історично створюється розподіл соціальних ролей, коли кожна людина не тільки подібна до іншої, але й виступає разом з тим в ролі робітника, банкіра, фермера тощо. Основою взаємодії та польового розподілу є необхідність задоволення матеріальних та духовних потреб.

Суспільство - це самі люди в їх суспільних відносинах. Всі суспільні явища є врешті-решт результатом дій індивідів, їх цілей, бажань, думок, ві­льного вибору. Суспільство є системою спілкування, взаємозв'язків і взаємодій індивідів. Але разом з тим суспільство є такою системою, що здатна по саморегуляції, до розвитку за власними законами.

2. Поняття соціальної системи

Суспільство є складним соціальним утворенням, всі елементи якого мають свою власну розгалуженість на складові. Такі об'єкти можна дослідити лише засобами системного аналізу.

Основним поняттям системного підходу є поняття системи. Система - це певним чином упорядкована сукупність елементів, що створює цілісну єдність. Під соціальною системою розуміється цілісне утворення (суспільство, соціальна спільнота, група тощо), основними елементами якого є люди, їхні зв'язки, взаємодії, відносини. Мікромоделлю соціальної системи є осо­бистість — цілісність соціальних рис, характеристик, якостей індивіда як члена суспільства, групи, спільноти.

Основними характеристиками системи (в тому числі соціальної), що враховуються системним аналізом і стають вимогами даного підходу, є на­ступні:

. 1. Система внутрішньо упорядкована і диференційована, має багаторів­неву ієрархічну будову (частини, елементи, відносно самостійні підсистеми), причому її структура історично змінна. Елементами соціальної системи є індивіди, групи, спільноти, соціальні інститути та організації.

2. Кожна соціальна система може бути елементом більш глобального
соціального утворення.

3. Система завжди більша від суми складаючих її елементів. Тут діє так званий «ефект складання»: наприклад, проста сума певних дій індивідів пе­реростає в суттєво нову, системну якість - соціальну життєдіяльність, яка не може бути зведеною до індивідуальної життєдіяльності. Суспільство – не сумативна, а цілісна система, через взаємодію своїх елементів вона має таку якість, якої не має жодний її елемент.

4. Будь-яка система має певний системоутворюючий фактор (або їх мо­же бути декілька), що обумовлює змістовну сторону системи, її структуру, і сітку законів і відносин між елементами.

5. Система орієнтована на саморозвиток, спроможна на постійне власне самозбереження та відтворення.

Суспільство як цілісна соціальна система складається з множини індивідів, їх соціальних зв'язків, взаємодій у відносинах. Однак це не просто сума названих елементів. Інтегруючись, вони створюють абсолютно нову, системну якість. Саме тому суспільні структури набувають характеру над індивідуальних, над особистих структур, а суспільство виступає особливою реаль­ністю, що функціонує за власними закономірностями. Внаслідок своїх інте­гральних якостей суспільство набуває самостійно і відносно незалежного способу функціонування і розвитку щодо складаючих його індивідів.

Які ж саме структури і підсистеми має суспільство, як вони взає­мозв'язані і які функції виконують?

3. Поняття соціальної структури

У сумативному вигляді суспільство складається з таких основних еле­ментів, як індивіди, соціальні спільноти, соціальні відносини, соціальні ін­ститути та організації, соціальні норми і цінності (система культури). Але суспільство є цілісною, а не сумативною єдністю, тому соціологія прагне знайти механізм внутрішньої упорядкованості суспільства, основний систе-мостворюючий фактор, принцип ієрархічного поділу суспільства на складо­ві.

Поняття структури суспільства багатозначне. Воно наповнюється різ­ним змістом в залежності від загальносоціологічного напрямку, в якому ви­користовується, від тієї позиції, якої дотримується соціолог-дослідник і, на­решті, від конкретного завдання соціологічного дослідження. Трактування основного системостворюючого фактора і характеру об'єднання елементів в системи, має достатньо умовний характер. Соціальні системи можуть бути взаємно перегруповані, одні й ті самі індивіди можуть бути елементами різ­них систем. Так, одна й та сама соціальна система (наприклад, сім'я) може розглядатися і як соціальна група, і як система соціального контролю, і як соціальний інститут, і як соціальна організація.

В сучасній соціологічній літературі застосовують різні прийоми та принципи для структурування суспільства. Перш за все, в соціології розріз­няють структуру суспільства в широкому та вузькому значенні.

Структура суспільства у вузькому значенні позначається поняттям «соціальна структура суспільства». Під соціальною структурою суспільства розуміється диференціація суспільного цілого на різноманітні соціальні групи та спільноти. Поняття «соціальна спільнота» вважається базовим поняттям в соціології.

Соціальна спільнота - це сукупність малих і великих групоутворень -націй, класів, верств, страт, професійних та кваліфікаційних груп, релігійних конфесійних громад, трудових колективів, соціально-демографічних, поселенських і територіально-регіональних спільнот, сімейних, освітніх груп, неформальних угрупувань тощо. Соціальну спільноту характеризують спільні для її членів умови життєдіяльності даної спільноти до певних соціальних інститутів, спільне походження, доля, мова, єдність життєвих позицій і поглядів. Суспільство об'єктивно розподілено на різноманітні соціальні спільноти (класи, страти, соціальні групи), що свідчить про неоднакове соціальне положення людей у суспільстві, про різноякісність і нерівнозначність їх соціального стану, набору соціальних ролей, які вони виконують.

Виокремлення різних соціальних спільнот може здійснюватися не лише за соціальними ознаками (професійними, культурними, освітніми), але й за природними (стать, вік, раса). Але врешті-решт в основі формування усталених соціальних угрупувань лежать об'єктивні процеси суспільного розпо­ділу праці. Виділяють, наприклад, соціально-територіальні спільноти (меш­канці міста і мешканці села), соціально-демографічні (чоловіки, жінки, діти, молодь, пенсіонери), соціально-етнічні (сім'я, рід, плем'я, народність, нація, етнос). В марксизмі основним критерієм соціального структурування було відношення до засобів виробництва, до власності. На цьому ґрунтується класовий поділ суспільства - на рабів і рабовласників, селян і феодалів, про­летаріат і буржуазію. У сучасній соціології поряд з поняттям «клас» засто­совується термін «страта». Теорія стратифікації виділяє певні верстви і спі­льноти (страти за ознаками культури, освіти, стилем життя, родом занять, відношенням до власності і до влади, рівнем прибутку, соціальним, профе­сійним престижем, доступом до інформації та ін.)

Визначення структури суспільства в широкому значенні має два най­поширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро- і мікрорівень. До-друге, це застосування сферного членування суспільства.

Розглянемо названі підходи до будови суспільства детальніше. Суспіль­ство як ієрархічна система має власні підсистеми різного рівня загальності. Макрорівень охоплює суспільство загалом, людство в цілому. На цьому глобальному рівні суспільство включає в себе всезагальні форми соціальної організації - культуру, соціальні інститути, основні сфери суспільної життєдіяльності. Мікрорівень, представлений сукупністю індивідів, тут розгляда­ються в основному міжіндивідуальні зв'язки та зв'язок індивідів.

Ще один спосіб структурування суспільства зумовлений тим, що між суб'єктами соціальної структури завжди мають місце певного типу соціальні відносини. Саме вони лежать в основі різних сфер суспільства, а відтак - і в основі сферного членування суспільства,

~: - Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах, або реальних процесах життєдіяльності - в економічній, соціально-політичній і духовній. Суспільні відносини охоплюють всі сфери суспільного життя. Економічні відносини включають, в себе виробничі відносини, технологічні, відносини розподілу, обміну тощо; соціально-політичні, правові, моральні, класові, національні, соціально-групові; духовні - моральні, релігійні, худо­жньо-естетичні, наукові. Суб'єктами суспільних відносин є індивіди та соці­альні спільноти, саме їх інтереси та потреби лежать в основі суспільних відносин.

Основні сфери людської життєдіяльності зумовлюють основні функції суспільства:

- функцію забезпечення і відтворення матеріально-економічних умов життя (продукування благ для задоволення вітальних потреб, зростання добробуту, матеріального достатку, підвищення рівня комфортності життя);

- функцію регулювання і організації суспільних відносин (забезпечення соціально-політичних і етичних гарантій виживання людства, упорядкування і нормалізація політичних, правових, моральних, релігійних відносин);

- функцію акумуляції і зберігання людської духовності в соціальних формах науки, мистецтва, релігії, філософії, перетворення їх у механізм соціальної пам'яті і в засоби духовного росту особистості.

Економічна сфера є вихідною структурою суспільства. Справа в тому, що основне призначення суспільства - відтворити існування живих людсь- ких істот, які є субстратом суспільства. Матеріально-економічна сфера є процесом перетворення і освоєння природи з метою створення матеріальних умов і засобів життя. І

Економічна сфера орієнтована в першу чергу на забезпечення вітальних (життєутворюючих і життєзберігаючих) потреб індивідів. Але це не означає, що суспільство функціонує лише як економічна система. Суспільне життя в своїй сутності є творчим процесом, процесом розвитку людьми соціальних умов свого життя. В цьому процесі розвивається і сама людина, збагачуються її можливості, вдосконалюються здібності. Така особливість людського буття визначається в соціальній теорії поняттям «суспільне виробництво».

Суспільне виробництво не обмежується лише економічною сферою, матері­альними виробництвом, воно є разом з тим і розвитком різноманітних сус­пільних відносин та соціальних інститутів (тобто є виробництвом форм спілкування, процесом формування і розвитку духовної сфери людства, сус­пільних форм свідомості (це так зване «духовне виробництво»). Отже, осно­вні сфери життєдіяльності суспільства в їх взаємозв'язку - це і є реальний процес суспільного виробництва як виробництва життя, його умов і його суб'єкта - соціального індивіда.

Соціально-політична сфера суспільства - це сфера, в якій здійснюється взаємодія індивідів та соціальних спільнот, це сфера продукування способів і форм спілкування, правші взаємостосунків між людьми. Ця сфера пов'язана з формуванням в історії різноманітних соціальних систем, соці­альних спільнот та інститутів (конкретно-історичних суспільств, держав, класів, націй, численних соціальних груп), політичних партій тощо. Однією з найважливіших функцій суспільства є функція організації, упорядкування, нормалізації суспільних відносин. Саме регулятивну функцію виконують соціальні інститути. Вони «обслуговують» всі сфери суспільства, забезпе­чуючи соціальну консолідацію і стабілізацію життя всього суспільства. Со­ціальні інститути - це і певні установи, і сукупність соціальних норм та культурних зразків, і система поведінки, відповідна до цих норм. В залежно­сті від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні, або інститути влади (держава, армія, інститут права, партії, профспілки та ін.); інститути в сфері культури (традиції і звички, мораль, інститути освіти, сім'ї, церкви).

Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формуван­ня і функціонування об'єктивних форм духовного життя - мистецтва, мора­лі, релігії, філософії, культурних цінностей, суспільних цілей та ідеалів, нау­ки, виховання, освіти. Кожне суспільство в своєму розвитку ґрунтується на певній системі цінностей, норм, ідеалів. Якщо ідеали суспільства, його куль­тура, форми менталітету народу підпадають під загрозу ерозії, то негативно­го впливу зазнають суспільні відносини, відповідним чином трансформуєть­ся цивілізація. Суспільне життя в будь-якій формі і на будь-якому рівні ви­значається духовно-культурними чинниками, які не можна ігнорувати.