Вірин АБМ. Створений на основі вірусів ядерного поліедрозу та гранульозу американського білого метелика. Норма витрати препарату 100–150 мл/га. Насадження обробляють 2–3 рази в період вегетації з інтервалом 6–10 днів проти гусениць 2–3 віків.
Крім того, створені й проходять випробування препарати вірин ЯМ на основі вірусу ядерного поліедрозу яблуневої молі та вірин-діпріон на основі ядерного поліедрозу рудого соснового пильщика.
Добрі результати дає сумісне застосування мікробіологічних і хімічних препаратів, причому йдеться не про послідовні обробки ними, а використання сумішей мікробіопрепаратів із сублетальними дозами хімічних інсектицидів. Однак ця проблема вивчена недостатньо.
На польову ефективність біопрепаратів впливають такі фактори: опади, вітер, температура, сонячне освітлення, антимікробна реакція рослин, низька якість їх обробки. При цьому останній з вищезгаданих факторів має найбільше практичне значення. Тому при застосуванні біопрепаратів необхідно насамперед домагатися високої якості обробки рослин.
Для біологічної боротьби із збудниками хвороб рослин використовують мікроорганізми – антагоністи, гіперпаразити, антибіотики. Є кілька препаратів на основі гриба роду Trichoderma, розроблені різні форми препарату триходерміну. Один з них (триходермін-4) досліджують у боротьбі з хворобами рослин, що передаються через ґрунт: кореневими гнилями зернових, огірків у закритому ґрунті, ризоктоніозом картоплі, вілтом бавовнику. Препарат ефективний при дражируванні насіння при нормі 1–2 кг/ц, обпудрюванні – 0,5–1 кг/ц, при внесенні у ґрунт в теплицях, оранжереях – 4–5 кг/ц.
Створення сортів і гібридів культурних рослин, стійких до комплексу шкідливих організмів, є одним з актуальних у оптимізації фітосанітарного стану посівів [2].
Прикладів успішного використання стійких сортів небагато, але вони є:
· панцирні сорти соняшнику (проти соняшникової вогнівки);
· тверді сорти пшениці (не пошкоджуються гессенською мухою);
· сорти пшениці, що не мають порожнини в середині соломини (проти хлібних пильщиків);
· прикладом стійких сортів і гібридів кукурудзи проти дротяників і шведської мухи є такі, в яких дуже розвинені зародкові корені. Така особливість будови сприяє швидкому росту рослин, а, отже, і підвищенню стійкості проти пошкоджень;
· більш стійкі проти шведської мухи сорти злаків із більшою енергією кущіння і швидким розвитком у фазі сходів;
· сорти вівса з дуже опущеним листям менше пошкоджуються листоїдом п’явицею;
· дрібнозерні сорти гороху менше пошкоджуються гороховим зерноїдом;
· червоноголові сорти капусти майже не пошкоджуються капустяними мухами, попелицями та капустяною совкою через підвищений вміст антоціану;
· бобова вогнівка майже не відкладає яйця на боби, вкриті густими волосками;
· сорти злакових стійкі проти іржі злаків;
· у районах поширення раку картоплі дозволяється садіння тільки ракостійких сортів.
Таким чином, використання стійких сортів – це звичайна складова інтегрованого захисту рослин, якою треба вміло користуватися. Для цього кожен сорт будь-якої культури повинен супроводжуватися обґрунтованою технологією його вирощування, особливо системою його захисту від шкідливих організмів з урахуванням рівня стійкості, щоб звести до мінімуму застосування пестицидів.
Закон України від 14.01.2000 №1389-XIV «Про меліорацію земель» визначає засади правового регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі проведення меліорації земель, використання меліорованих земель і меліоративних систем, та повноваження органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування у сфері меліорації земель і спрямований на забезпечення екологічної безпеки меліоративних систем та захисту суспільних інтересів [5].
Відповідно до вищезазначеного закону меліорація земель – це комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійснюються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного режиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.
Залежно від спрямування здійснюваних меліоративних заходів визначаються такі основні види меліорації земель: гідротехнічна, культуртехнічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.
Гідротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення поліпшення земель з несприятливим водним режимом (перезволожених, переосушених тощо), регулювання водного режиму шляхом створення спеціальних гідротехнічних споруд на схилових та інших землях з метою поліпшення водного і повітряного режиму ґрунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підтоплення, ерозія тощо).
Під час гідротехнічної меліорації земель здійснюються зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протиповеневі, протипаводкові, протисольові, протиерозійні та інші меліоративні заходи.
Культуртехнічна меліорація земель передбачає проведення впорядкування поверхні землі та підготовку її до використання для сільськогосподарських потреб. З цією метою здійснюються такі заходи, як викорчування дерев і чагарників, розчищення від каміння, зрізування купин, вирівнювання поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової мережі каналів.
Хімічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на поліпшення фізико-хімічних і фізичних властивостей ґрунтів, їх хімічного складу.
Хімічна меліорація земель включає роботи з гіпсування, вапнування та фосфоритування ґрунтів.
Агротехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збільшення потужності та поліпшення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів. З цією метою здійснюються такі заходи, як плантажна оранка, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, кротовий аераційний дренаж, піскування, глинування тощо.
Агролісотехнічна меліорація земель передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення докорінного поліпшення земель шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших властивостей захисних лісових насаджень. З цією метою формуються такі поліфункціональні лісомеліоративні системи, як [5]:
– площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних об'єктів від виснаження та замулення шляхом заліснення ярів, балок, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок та інших водойм;
– лінійні (полезахисні) лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та поліпшення грунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом створення полезахисних і стокорегулюючих лісосмуг.
Забезпечення здійснення державної політики у сфері меліорації земель, підвищує родючість ґрунтів, забезпечує [3, 7, 9]:
– раціональне використання земельних, водних, лісових та мінерально-сировинних ресурсів;
– захищає землі від деградації, вітрової і водної ерозії;
– охорону ґрунтів від виснаження, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами, радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних властивостей;
– охорону поверхневих і підземних вод від забруднення та виснаження;
– запобігання негативному впливу меліоративних заходів на рослинний і тваринний світ, рибні запаси;
– збереження природних ландшафтів, територій та об'єктів природно-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародного значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.
Користувачі та власники меліорованих земель забезпечують:
– одержання високих урожаїв сільськогосподарських культур шляхом застосування науково обґрунтованих технологій вирощування високоврожайних, стійких до захворювань та шкідників, адаптованих до ґрунтово-кліматичних умов сортів і гібридів сільськогосподарських культур;
– збереження та відтворення родючості ґрунтів, біологічне різноманіття і екологічну рівновагу в навколишньому природному середовищі.
Користувачі та власники меліорованих земель включають щороку до книг історії полів дані про призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники ґрунту, а також відомості про ефективність використання цих ділянок – урожайність сільськогосподарських культур, способи обробітку ґрунту, періодичність і кількість внесення добрив, здійснені меліоративні та природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть відповідальність за стан їх використання та моніторинг навколишнього природного середовища в зоні впливу меліоративної системи згідно із законодавством аж до припинення права власності чи користування меліорованими землями.
Мульчування є досить ефективним заходом підвищення основних агрономічних властивостей ґрунтів. За кордоном цей прийом рільництва досить розповсюджений. Для землеробства України мульчування є перспективним заходом збереження ґрунтової вологи та запобігання втрат ґрунту внаслідок ерозійних процесів [8]. Застосування рослинних решток для мульчування має також екологічний аспект. Водночас воно стає резервом хоча б часткового поповнення ґрунтових ресурсів, які використані рослинами на формування врожаю. Наукової оцінки мульчування на ґрунтах України немає і дослідження в цьому напрямку майже відсутні. Застосування соломи для мульчування ґрунту при вирощуванні злакових і кукурудзи ефективне у дозі 6–8 т/ га. Мульчування зменшує фізичне випаровування вологи з ґрунту у широкому інтервалі значень його зволоження. В умовах посухи непродуктивні втрати вологи зменшуються в 1,7, а при достатньому зволоженні – у 3 рази. Суттєвий позитивний вплив мульчування на режим вологи встановлено до глибини кореневмісного шару – 50 см. Мульчування також поліпшує інші показники (температурний режим, агрофізичний стан ґрунту, агрохімічні та біологічні значення). Мульчування за сучасних умов землеробства істотно підвищує ефективність дії мінеральних добрив, особливо в посушливих умовах вирощування.