Смекни!
smekni.com

Жанрові та стилістичні особливості роману Гете "Страждання молодого Вертера" (стр. 6 из 9)

Але все це разом призводить до того, що любов до Лотти, цього милого й природного створіння, стає для Вертера єдиною розрадою і єдиним сенсом життя. Однак це його почуття з самого початку було безнадійним, а після краху службової діяльності Вертера й одруження Лотти з Альбертом воно все відчутніше набуває фатально-трагічного характеру. Самим героєм воно сприймається як прояв всесилля і раціональної стихії, з якою годі боротися розумові, що теж було характерним для «Бурі і натиску»: «людина завжди залишається людиною, і та крихта розуму, яка може в неї бути, мало важить або й зовсім мовчить, коли бурхають пристрасті і витісняють усі інші людські почуття».


РОЗДІЛ ІІ. Стилістичні особливості роману Гете «Страждання молодого Вертера»

2.1 Зовнішнє та внутрішнє дійство в сюжеті «Вертера»

У своєму романі «Страждання молодого Вертера» Гете показує історію великої любові, яка коштувала закоханому життя.

Роман написаний у формі листів героя до свого друга. На початку, коли любов до Лотти ще не є єдиною темою «Вертера», кожен лист більшою чи меншою мірою має окремий зміст. Всі разом вони служать метою самохарактеристики Вертера, яка у наступних подіях сприймається як щось природнє і самозрозуміле.

Форма – розповідь від 1-ї особи – дає автору великі переваги, але приносить зі собою також, цілком зрозуміло, труднощі.

Все, що пов’язане зі самоаналізом стилю і психологічним самозаглибленням, є завдяки 1 ос. од. спрощеним і полегшеним, тому що герой може сам і переважно не вимушеним способом правдоподібно розкрити читачеві (особливо читачеві його листів, другові) свій внутрішній світ, зі всіма його особливостями. При цьому ми бачимо, що глибоко психологічні твори написані часто у формі розповіді від 1 ос. од.

Труднощі полягають в іншому. У розвитку сюжету, у розгортанні дійства між розповіддю автора ( від 3 ос. од. ) і розповіддю від 1 ос. од. виникає велика різниця. Автор, оповідач може і повинен бути обізнаним з наступними подіями, він може також інколи попереджувати про певні деталі та епізоди заздалегідь, чи натякнути про деякі моменти. Про розповіді від 1 ос. од. це може бути лише тоді, коли оповідач надає своєму творові форму спогаду, мемуару. Але коли це відбувається у романі Гете, коли оповідач з дня на день, з години на годину звітує про своє життя, тоді не можуть мати місце ніякі погляди в майбутнє.

Лише ті, що можуть трактуватися як особливі делікатності, як вид передчуття героя. Функція розповіді та завдання створюють ілюзію протиріччя: оповідач повідомляє про даний момент, обмірковує цей момент з погляду теперішнього, аналізує те, що уже відбулося, сталого в той час, як автор знає майбутнє і судить про даний момент на основі своїх знань твору.

У результаті такої ситуації виходить, що ми можемо назвати підтекст – глибоке внутрішнє ( іноді символічне ) пояснення описаних подій, про які оповідач ( в даному випадку Вертер, оповідач від 1 ос. од. ) зараз не здогадується і читач може собі уявити тільки внаслідок суб’єктивного здогадування, вчування і взаємозв’язки між ними.

Так, наприклад внутрішнє завдання першого листа Вертера ( до листа від 16 червня ) полягає не тільки в загальній самохарактеристиці героя ( дізнаємося про Вертерові погляди на природу, мистецтво, на соціальні проблеми ), а ще й в зображенні його ставлення до кохання. Для подальшого розвитку роману є дуже важливою вказівка на те, що Вертер у даний момент є вільним і що він знаходиться у піднесеному емоційному стані, в якому йому дуже легко закохатися – він дозрів для пристрасті. Без знання і бажання оповідача від 1 ос. од. ми ніби випадково одержуємо повну картину його душевного стану і його колишнього і теперішнього ставлення до почуття.

Давайте ми висвітлимо і підсумуємо ці окремі моменти самовираження і самохарактеристики Вертера, тому, що це допоможе інтерпритувати цитований текст за його психологічним навантаженням.

З листа від 4 травня 1771р. ми дізнаємося, що Вертер втік з місця, де якась бідна Леонора страждає через нього. Але Вертер іде перш, ніж станеться трагедія. Він звільнився від цієї історії та її можливих наслідків, щоб внутрішньо максимально підготуватися до наступних подій.

Лист від 13 травня розповідає, що у Вертера палке серце, готове завжди забушувати. Як говорить Т. Сільман

З листа від 17 травня ми вже дізналися про померлу подругу, яка старша від Вертера, відігравала велику роль у його житті, бо поруч з нею всі його душевні сили могли найкраще розвиватися. Цей жіночий ідеал, після якого він шукає схожого не є простим, він охоплює удосконалення душі, багато внутрішнього, духовного взаємопорозуміння, а також любов і гармонію з природою:

Отже, у сенсі, що стосується дружньої спорідненості душ Вертер є вільним і шукає за ним.

Також у цьому листі ми дізнаємося про деякого управителя S., про його дітей і передусім про його найстаршу дочку. Читач уже перебуває в напруженні, але герой ще не приділяє цьому факту дуже великого значення.

З листа від 30 травня ми дізналися, що Вертер тужить за сильним почуттям. Історія простого сільського хлопця, який закоханий у літню вдову, схвилювала його по-справжньому. Передчуття страждання прискорює його почерк, але одержує неправильний напрямок, причому автор не дає своєму героєві ні про що здогадатися. Вертер наляканий можливістю познайомитися з вдовою незважаючи на те, що він

Думка про таке знайомство турбує його незважаючи на те, що автор скеровує таким чином невірну дорогу свого героя. Цей епізод показує, що у Вертеровій душі дрімає не тільки можливість душевної дружби, а й також стимул до сильної пристрасті. Ось так поступово проявляється його повна внутрішня характеристика аж поки не виникне велика любов – а для Вертера велика трагедія.

Це була лише передісторія, де письменник передбачає душевний розвиток свого героя, і яку треба взяти до уваги щоб проаналізувати цитовані фрагменти.

Лист від 16 червня показує нам Вертера, який вже цілковито охоплений своєю любов'ю. У своєму повідомленні він намагається поступово йти в перед і ми отримуємо у цій частині роману опис його коханої та знайомства з нею.

Ми спостерігаємо як розвивається сюжет у цій частині роману. На початку листа герой описує свій радісний настрій тому, що він познайомився з прекрасним створінням, - і обіцяє своєму другові все по порядку розповісти. Але далі слідує передача миттєвої ситуації, «історичне», як Вертер це називає. І також перераховуються риси характеру Лотти, тобто їй дається ґрунтовна характеристика:

І лише після того як Вертер ще раз виїжджає верхи, щоб побачити Лотту, він зосереджується, щоб викласти своєму другові усі події у логічному порядку.

Цей опис знову робиться таким самим чином: більш чи менш важливий матеріал для розвитку дій слідує жваво один біля одного так само, як Вертер невірно уявляв собі можливість (також і читачеві) дізнатися.

Ця наївність, ця необізнаність, а також сліпота проти ознак близької долі, відразу підкреслюються автором – ці деталі, які Вертер цілком байдуже помічає, мають також свій власний внутрішній зміст і своє значення для наступних подій. Серед них особливо знайомі слова попередження його кузини, що він не може закохатися у чарівну Шарлотту, бо вона вже «заручена з добрим чоловіком». Новина була для нього цілком байдужою, писав Вертер, але читач уважно прислухається до неї.

Ця «внутрішня тема» звучить знову, вже у словах Лотти, більш чи менш байдуже обмірковується Вертером, хоча ми вже розуміємо, що вона містить паросток майбутньої трагедії. Оскільки ім'я Альберт було промовлене при нагоді, Лотта пояснила:

У цьому короткому висловленні все має велике значення, але все це підкреслено не прямо, а сказано між рядками.

По-перше, важливим є вже те, що Лотта не дуже охоче говорить про свої заручини, на що можуть бути різні причини. По-друге, важливо що вона про це говорить. Знову звучить слово «brau» – те саме слово, яке вжила кузина Лотти, характеризуючи Альберта. Це – тепле слово, але воно не свідчить про палку любов чи внутрішню спорідненість, хоча можна припустити повагу і симпатію: так висловлюється перший кращий знайомий, так висловлюється Лотта, наречена. Так характеризує Вертер батька Лотти (див. лист від 17 травня ). І якщо ми ще не читали далі, то складається таке враження; Альберт є посередньою людиною і душевно міг бути ближчим батькові, ніж дочці. Наступним враженням є те, що ця людина є повною протилежністю до героя, бо Вертер міг би бути всім для Лотти, а не лише добрим чоловіком. Тут, на цьому ступені розвитку розповіді ми бачимо прірву між Альбертом і Лоттою – прірва, яка напевне, не приведе до певного розриву, але є досить глибокою, щоб сприяти великій симпатії Лотти до Вертера.

Усе це є внутрішнім переплетінням сюжету, в якому невинне зауваження, що Альберт є доброю людиною, продовжує набирати ваги. Чи не найважливіше є те, що так говорить не чужі люди, а сама Лотта. У подальшому просуванні дії Вертер притримується зовнішніх подій і тільки в кінці листа з'являється епізод, який веде вперед внутрішню дію роману, розвиток взаємного кохання героїв.

Це епізод після грози, де Лотта, стоячи біля вікна, з очима повними сліз, промовляє ім'я Клопштока. Це важливе ім'я, особливо для сентименталізму, і епохи «Бурі і натиску», бо воно означає Поетичне, преповне почуттями, небесно-відчуженими супроти прози будення.

Вертер одразу згадує оду Клопштока, яку мала на увазі Лотта, і, захоплений своїм почуттям, схиляється до Лоттиної руки в поцілунку

Кохання Вертера стає безмірним, але це не є внутрішньою частиною епізоду, бо про свою любов він говорить уже з самого початку листа. Внутрішня тема (підтекст) є кохання Лотти, а це означає початок трагедії, в якій не тільки Вертер, але всі три учасники цих подій наче падають у внутрішню безодню.