Автор ставить нас перед дилемою, чи правильно робити аборт, адже таким чином ми вбиваємо нове життя, що зароджується у лоні жінки, яка може стати матір’ю. Люди мають більше думати про наслідки своїх вчинків. Вбиваючи власну дитину, та дівчина чинить великий гріх і водночас потрохи вбиває і частинку себе, адже такий гріх не може залишитись без покарання. Вагітність, власне можливість дати життя новій людині - своїй власній дитині має бути найбільшим щастям для жінки.
Не зробивши тоді аборт, Ганна зберегла життя власній дитині, а, можливо, і своє. Та сила випадку настільки могутня, що звела батька з донькою, яка незабаром помирає. Сабет вкусила змія: коли Фабер хотів їй допомогти, вона зробила крок назад та впала зі схилу, сильно вдарившись головою: „Смерть наступила от перелома основания черепа, который произошел в момент падения на каменистый склон и не был диагностирован. ” (стр.164) Дівчина, неначе колись Єва, отримавши яблуко від змія, помирає, так і вона, будучи безвинною, стає жертвою фатального для неї випадку.
Фабер відчуває провину чи-то пак обов’язок й перед Хербертом, котрий наперекір благанням, власне Фабера та Марселя залишається на плантації свого померлого брата. На нашу думку герой відчуває вину в тому, що так і не вмовив Херберта поїхати з ними та залишив його в пустелі, де у нього немає жодного друга. Тому Вальтер повертається до нього, щоб підтримати його та допомогти, чим зможе. Допоміг він своєму товаришеві й тим, що відправився до Дюссельдорфу, у фірму „Хенке-Бош”: "Мне казалось, что мой долг, как друга Герберта, сообщить правлению фирмы, как выглядит их плантация в Гватемале [] " (стр.189)
Ще одна важлива проблема, яку розкриває Фріш у своєму романі - це взаємовідносини чоловіка та жінки. „Du bist ein Mann, ich eine Frau, das ist der Unterschied“. (Hanna, S.150)
Як вже зазначалося вище, герой негативно та вороже ставиться до жінок. Фабер вбачає жінку як продовжувачку роду, як прикрасу чоловіка, як його логічне доповнення, але ні в якому разі не як раціонально мислячу істоту. Він сам звик усе вираховувати, наводити статистику того чи іншого явища, користуючись теорією імовірності. "Ты раньше знала, что смертность от укуса змей не превышает трёх-десяти процентов? [] Операция навсегда излечит меня от моей болезни, операция эта, по данным статистики, в 94,6 процента кончается удачно, и я нервничаю не из-за предстоящей операции, а только оттого, что её со дня на день откладывают. " (стр.169)
На його думку жінка не здатна мислити розсудливо та раціонально. Він просто терпіти не може всілякі жіночі штучки та причандалля, його бісять усі ці флакончики, лаки, помади і тому подібне. До жінок, як ми вже зазначали, він ставиться чисто функціонально, що виклика́ло багато суперечок між ним та ними. Та до Ганни і до Сабет він ставиться із трепетом у душі, чого не можна заперечити.
Автор і в цьому плані грає із контрастами, протиставляючи Іві Ганну та Сабет. Іві - манірниця, типова представниця американського способу життя, а Ганна та Сапет - жінки з простішим ставленням до життя. Контраст проявляється тут і в тому, як вони відносяться до чоловіків. Для Іві чоловік - це гаманець із грошима, а Ганна взагалі вважає, що вони не потрібні, хіба що для того щоб завагітніти, ну а Сабет - юна, сповнена мрій та фантазій дівчина котра дивиться на світ рожевими окулярами.
І в той же час Фабер чітко усвідомлює та свідомо сприймає жіноче начало, що легко відслідити безпосередньо у самому творі: "Марсель сказал мне: "Tu sais que la mort est femme". [] "Et que la terre est femme" (стр.76), що перекладається із французької таким чином:
1) Знаєш, а смерть - жінка.
2) І земля - також жінка. Тут варто зазначити, що в українській мові ці слова також жіночого роду, як і в французькій. Та спробуймо провести паралелі із ще деякими мовами: наприклад, російська - смерть и земля - жіночий рід; італійська - la morte e la terra - жіночий рід; в той час як у німецькій мові земля - die Erde - жіночий рід, а смерть - der Tod - чоловічий рід. Це є свого роду також контраст.
Отже, автор яскраво зобразив протилежність жінки і чоловіка та їхню нерозривність. Варто також наголосити, що автор таким чином наполягає на думці, що жіноче начало є беззаперечним, тому також у контраст до цього зображає проблему заподіяння аборту як такого, що є в свою чергу символом „розвиненого” суспільства. Автор, неначе кричить до нас: Навіщо таке суспільство, де свідомо вбивають ще ненароджених, проте дітей? Вони також мають право жити.
Проте повернемося власне до самого перетворення Фабера. Як ми вже зазначали воно починається на фоні зміни обстановки. Та по-справжньому він починає дивитися на світ по-іншому вже після зустрічі із Сабет. Вона вражає його своє безтурботністю, жагою до життя, природністю та безпосередністю. Герою перебуваючи поряд із нею, частково передаються усі вище перераховані якості. І, здається він вже не зможе жити без неї, у чому він зізнається собі пізніше. Він також припинив знімати на камеру, оскільки вони мають ґрунтуватися на його власних душевних спогадах, які раніше він мусив тримати у вигляді картинок у своїй камері. Під час показу фільму у Дюссельдорфі він щиро усвідомлює усі почуття, які він має до Сабет. "… я не плачу, мне просто хочется больше не быть, не существовать, исчезнуть… Её руки, которых нигде больше нет, её движения, когда она откидывает волосы на затылок или причёсывается, её зубы, её губы, её глаза, которых нигде больше нет, её лоб; где мне всё это искать? " (стр. 196)
Нарешті, Фабер помічає, що „технічний” погляд на світ ніколи не стане справедливим щодо нього самого, тобто світу, і не зможе повністю його охопити та виправдати. ("Распоряжение на случай смерти: все мои бумаги, письма, записи, дневники должны быть уничтожены, потому что все это ложь." стр. 202)
В кінці свого життя він дає деякі настанови, які фактично стають його заповітом, тим, хто читатиме його щоденник у випадку смертельного результату. Та, мабуть, він тоді не просто не усвідомлював, що може умерти - він у це не вірив. Він був переконаний, що не потрапить у число того проценту людей, які помирають від цієї хвороби. І знову ж таки за іронією долі Homo Фабер помирає. Ми хочемо наголосити, що тут проявляється той факт, що герой неповністю змінився. Його смерть символізує незакінчений процес катарсису. Та, читаючи далі, нам хочеться сподіватися, що у разі вдалої операції він ще раз переглянув би свої цінності та світогляд.
"Быть на земле - значит быть на свету. Где-нибудь (как тот старик из Коринфа) погонять осла - это тоже профессия, важно только одно: крепко держаться света, радости (как наша девочка, когда она пела), сознавая, что сам угаснешь; видеть дрок, асфальт, море, крепко держаться времени - вернее, вкладывать вечность в мгновение. Быть вечным - значит прожить свою жизнь". (там само)
Хоча Фабер змінює своє життя і через це змінюється, власне, і він сам, проте ядро його особистості залишилось незмінним. Адже він завжди був сповнений почуттями. Тут варто підкреслити і наголосити, що його холодність можна пояснити через його раптовий розрив з Ганною, який дуже вразив його і спонукав до того, щоб більше не відкриватися жодній жінці. Події призвели до того врешті-решт, що зруйнувався його захисний механізм і проявилось його справжнє „я”.
Варто зазначити, що Фріш розкриває у творі велику низку питань, і розглянути їх усі в даному дослідженні практично неможливо, а тому ми деякі, з нерозглянутих просто перелічимо:
Менталітет, як характеристика певної нації, чи спосіб мислення?
Мистецтво і техніка, що необхідніше людині?
„Die Jugend ist immer anders“. (S.124)
Брехня в ім’я справедливості?
Конфлікт між людиною та машиною.
Хірургічне втручання: лікування чи загибель?
Та багато-багато інших.
У цьому розділі ми повторимо та розповімо про деталі, розвиток та усі особливості розкриття сюжету даного роману. Власне щоденник Фабера і є не що інше як його спогади, які розростаються на фоні складного сюжету в роман. Отже, що ж таке сюжет?
Сюжет - це і складні конфлікти, і взаємини між персонажами, і події, розгортаючи які письменник розкриває характери персонажів, своє ставлення до них, і весь зміст твору. Це показ персонажів художнього твору в дії: в праці, в подоланні перешкод на шляху до поставленої мети, в боротьбі, в суперечках. (Іспит з української літератури, 2003 - ст.382)
Розповідач, власне сам автор передає слово безпосередньо Вальтеру Фаберу, про що ми дізнаємося щойно прочитавши заголовок роману: „Homo faber. Ein Bericht. Das Tagebuch“. І такий незвичайний для роману заголовок одразу ж зацікавлює нас. По-перше, виразом - „Homo faber”. Що він може означати? Адже це не дуже схоже на ім’я героя. Про що ітиме мова? Проте автор дає героєві саме таке ім’я, хоча, щоб бути точними його так називає Ганна - його юнацьке кохання. Вище ми вже наводили переклад цього виразу з латини, що означає: людина робляча, тобто та, що працює. Чому Фріш зосереджує нашу увагу на цьому? Він зображає типового представника розвиненого світу, світу науково-технічної революції, щоб застерегти нас. Фріш запитує нас: до яких наслідків такий швидкоплинний розвиток може призвести? Далі ми бачимо перший підзаголовок: „Ein Bericht”, який неймовірно дивує нас - як у романі можна доповідати? Адже, як ми всі знаємо, роман - це:
Роман - складний за побудовою і великий за розміром епічний прозовий (рідко віршований) твір, у якому широко охоплені життєві події певної епохи та всебічно й у розвитку змальовані персонажі, кількість яких часто значна. (там само)
Проте цим підзаголовком автор підкреслює педантичність героя, що є залежним від чисел. Здається, навіть, що Фабер бачить усе своє життя крізь призму матриці. Другий підзаголовок: „Das Tagebuch” вказує нам на те, що розповідь ведеться від першої особи, власне від „очевидця” подій. А перший підзаголовок свідчить про те, що ця розповідь буде тривіальною. Та звичайний початок (Вальтер Фабер летить на літаку та робить вимушену посадку) роману розгортається у складний та цікавий твір, де незвичайним способом розкривається низка життєвих проблем, що повсякчас постають перед кожним із нас.