Подібного редагування зазнали два рядки строфи 44:
Не виходьте жадне з В ліс мені не вибігати,
брами, Бо там ворог наш зубатий [с.12]. Там наш ворог із зубами [с.7].
Зміст вислову у первісному тексті не ясний, його можна зрозуміти так, що начебто ворог має якусь зброю, тобто озброєний зубами. У новому варіанті цей зміст набуває точного смислового й образного вираження.
Значного доопрацювання у новому виданні зазнала і друга пісня. У кількісному відношенні виправлень у ній набагато більше, ніж у першій. Ті чи інші поправки трапляються майже у кожній другій строфі.Однак таких змін, які б вели до дальшого розширення тексту, як це мало місце у попередньому розділі, тут фактично нема. Повністю новим текстом є тільки шість початкових рядків:
Гей, хто в лісі не буває,
Той не бачив і не знає,
Як Микита Лис жиє.
Лисовичі – славний замок.
Не один там хід і ганок,
Ям, скриток чимало є [с.15 ].
Нова строфа становить своєрідний зачин пісні, логічно підводить до подій, зображуваних у ній, задає відповідний тон розповіді.
Поява нової строфи зумовила необхідність окремих змістових виправлень у наступній. Вказівка на те, що Лис Микита проживає в ямі, наявна у першому виданні, тепер виглядала б недоречною, адже “Лисовичі – славний замок”. Тому нова редакція двох перших рядків другої строфи цілком виправдана:
Лис Микита проживає Лис Микита в своїй буді В ямі і гадки не має [с.10]. Спочива собі по труді [с.15].
Інші зміни, зроблені у тексті другої пісні, переважно смислового плану. Їх характер і спрямування дуже показові з боку виняткової уваги І.Франка до смислового наповнення кожної художньої деталі, її глибини і точності.
Дві незначні поправки маємо у шостій строфі. Вони торкнулись тільки двох слів:
Ну, тепер виходить сміло, Ну, тоді він вийшов сміло,
Радістю лице горіло [с.11]. Втіхою лице горіло [с.17].
Заміна у першому рядку “тепер” на “тоді він” далеко не формальна. Зміст виразу “Ну, тепер виходить сміло” дещо розпливчатий, прислівник “тепер” вказує на певну часову однозначність події, тобто що вона відбувається саме тепер, у даний час. Насправді ж, виходячи з контексту, він має показувати послідовність дії, те, що вона наступила після якоїсь іншої ( Лис спочатку заглянув у шпарку, а вже тоді “виходить сміло”). Внесена поправка надає всьому виразові необхідної смислової точності. Не менш доречною є заміна в другому рядку. Хоча слова “радість” і “втіха” близькі за значенням, у даному контексті більше на місці “втіха”. Основне значення слова “втіха” – це почуття задоволення, викликане чим- або ким-небудь. Завдяки йому і вдається підкреслити і передати показане задоволення Лиса тим, що до нього прибув саме Бурмило, а не хтось інший.
Виразну смислову спрямованість мають зміни у строфі дев’ятій, де переробки зазнали початкові рядки:
Всі суди мене не страшать. Знаю бо, що мудра ваша
Рада освітить мене [с.12 ].
Суд для мене – з маслом
каша!
Знаю бо, що мудра ваша
Рада захистить мене [с.17 ].
Зміст, як бачимо, нічого не втратив, але думка стала яснішою, дохідливішою, набула образного вираження. У словах Лиса Микити відчувається не просто відсутність страху перед судом, а щось значно більше – зухвала похвальба, впевненість у своїй недоторканості.
Значні виправлення такого ж характеру знаходимо у строфі 13:
“Вуйку, - каже Лис, - “Вуйку,- каже Лис,- се жарти!”-
жартуєш!” “Жарти? Дай лиш зо три кварти,
“Що жартуєш? Ні, що чуєш, То й присягою скріплю!” [с.18 ].
Я й присягою скріплю!” [с.13 ].
Крім змін у формах окремих слів ( “жартуєш” – “се жарти” ), які теж мають певне смислове навантаження, тут ґрунтовної переробки зазнав увесь другий рядок, внаслідок чого став яснішим зміст діалогу між Лисом Микитою і Бурмилом, глибше розкривається продажність його натури. Якщо у попередньому варіанті думка про готовність Бурмила віддати все за мед проходила підтекстом, то тут вона виступає на перший план, стає домінуючою.
Проведена перевірка визначила і характер змін у строфі тридцять четвертій:
Аж тут лізе Лис Микита Аж тут лізе Лис Микита.
Та й говорить: “Вуйку, ви “Ну, вуйцуню, - мовить, -
то? сита
Що ж, вуйцуню, добрий Вже душа? А добрий мід?”
мід?” [с. 18 ]. [с.23 ].
Запитання, з яким звертається до Бурмила Лис Микита, знущальне за своєю суттю, у першій частині було позбавлене реального змісту ( “Вуйку, ви то?” ). У новій редакції воно набуло більшої виразності, натуральності.
Нова редакція двох заключних рядків останньої строфи також має виразну смислову спрямованість:
Та, що цар дав, треба Та, що цар дав, треба нести,
нести, Сперечатися не мож! [с.25 ].
Спротивлятися не мож! [с.20 ].
Крім поліпшення звучання поетичних рядків, спостерігаємо тут і явне поглиблення змісту, посилення й увиразнення думки, закладеної в первісному тексті.
Цілий ряд змін, зроблених у цій пісні в другому виданні, мають характер мовностилістичної правки, хоча подекуди і досить значної. У післямові до другого видання “Лиса Микити” І.Франко, між іншим, писав: “Я дбав про те, щоб мова моєї переробки, не тратячи основного характеру галицько-руського наріччя, все-таки не разила й українців і наближувалася до тої спільної галичанам і українцям літературної української мови, якої витворення так дуже потрібне для нашого суцільного літературного розвою” [35,67]. Це прагнення поета наблизити мову поеми до літературної не залишилось у сфері мрій, а знайшло реалізацію в процесі підготовки другого видання, в якому проведено велику послідовну мовноправописну правку.
У першій пісні, значну частину якої в другому виданні становить новий текст, такі виправлення були поодинокими. У передостанній строфі діалектне “сли” виправлено на “як” та “се му строго накажи” на “строго-строго накажи”.
Досить численні подібні правки у другій пісні, текст якої фактично не розширювався. У багатьох випадках письменник рішуче виправляв текс, позбавляючись явних діалектизмів, застарілих форм, не зрозумілих широкому читачеві. Наведемо ці виправлення у порядку їх послідовності ( позначаючи строфу і рядок ):
Ждуть го – згине мов собака Най пропаде мов собака ( 6,5 )
Де він є? Веди мя, чуєш? Де він? Де його купуєш?
Сли мя медом утрактуєш Як мене ним утрактуєш ( 13,4-5 ).
Хоч не гладка вна та сіра Хоч крива вона та сіра ( 19,4 )
В баби ожіг у руках В баби кочерга в руках ( 31,3 ).
Ту го дайте в мої руки Дай мені його у руки
То побачить, що го жде То до завтра не дожде ( 40, 5-6 ).
Сли на суд не стане тут Як на суд не стане тут ( 43,5 ).
Третя пісня у другому виданні зазнала менших змін, ніж друга. Певні відмінності знаходимо у п’ятнадцяти строфах із тридцяти семи, але здебільшого це суто мовностилістичні правки. Лише поодинокі з них мають смисловий характер. Такою є поправка, зроблена у третій строфі, хоча вона торкнулась всього одного слова:
На свій суд взиває вас [с.21] На свій суд ось кличе вас [с.26 ].
Із контексту ясно, що дієслово “взиває” не передає правильно характеру дії, що відбувається. Адже “взивати” можна тільки до когось. Заміна “взиває” на “кличе” не тільки усуває смислову неточність, а й допомагає образному вираженню змісту.
Нова редакція другого рядка в п’ятій строфі також “працює” на збагачення змісту:
Чи се ти? Чи справді ти то? [с.22] От не ждали! От візита! [с.27 ].
Прямий зміст вислову спочатку був досить вузьким. Він виражав здивування, викликане раптовою появою гостя. Зміст нової редакції значно глибший. Тут уже не тільки здивування, а й радість і підкреслення значущості особи гостя. Ця часткова правка дає дуже багато для створення тієї штучної атмосфери теплоти і дружби, якою хотів оточити зустріч з Муркою хитрий Лис Микита і тим самим приспати його пильність.
Незрозумілою і навіть зайвою видається на перший погляд правка у строфі вісімнадцятій:
Війт, з гніву почервонівши [с.24 ]. Війт, зо злості зчервонівши [с.29].
Тут, як бачимо, всього-на-всього відбулась заміна одного слова іншим, до того ж зовсім близьким за значенням. Чи була в цьому якась необхідність? Адже все тут ясно і зрозуміло. Але коли придивитись ближче, то легко переконатися в правомірності і доцільності такої заміни. Її суть у тому, що було знайдено найбільш точний словесний еквівалент для передачі почуттів війта в той момент, коли він побачив від свого півня тільки пір’я. Гнів як почуття бурхливе у даній ситуації, швидше комічній, ніж драматичній, виглядає неприродним. А от злість – це значно правдоподібніше. Бо саме злість, а не гнів цілком закономірно могла оволодіти війтом у такий момент. Разом з тим завдяки виправленню усунено неприємний збіг приголосних та штучний наголос.
Інші поправки в цій пісні спрямовані на поліпшення мови твору, її наближення до норм літературної. Показово, що І.Франко дуже уважно і вдумливо підходить до вибору літературних відповідників, якими замінює діалектизм та форми “язичія”, досить численні у першому виданні:
Видання 1891року Видання 1896 року
Щоб як стій і вандрувать! Щоб як стій іти назад! ( 5,6 )
Суду царського-сь не бою Я про царський суд не стою ( 7,4 )
Та сли мишей ти бажаєш Та як мишей ти бажаєш ( 15,1 )
Поповзли вони кропивов І полізли бур’янами ( 16,5 )
А ось ту є дірка в глині А ось тут є дірка в глині ( 19,5 )