Смекни!
smekni.com

Психологізм дитячих оповідань у творах Івана Франка (стр. 2 из 5)

Так психологічні мотиви головних персонажів дитячих оповідань, а саме дітей Франко зумовлює особливими соціальними, ментальними рисами українського народу та українського суспільства 19 століття. Хоча й сюжетна динаміка, як така відсутня зміни та доповнення сюжетних ліній несуть на собі нариси внутрішнього світу дитини, основною конструкцією сюжету є індивідуальна психологія дитини з усім різнобарв'ям переживань та емоцій дитячого життя. Де переживання та відчуття дитини становлять головну основу психологізму дитячих оповідань Франка.[11, c.40-48]

Діапазон душевних переживань дитини не сильно поступається по палітрі переживань дорослим. Навіть збагачує надбання української літератури 19 століття магією відчуттів дитини, барвами її внутрішнього світу та індивідуальними психологічними особливостями.

Треба також підкреслити, той факт що по особливостям художньої обробки своїх творів Франко тяжіє до творчості Нечуя-Левицького та Панаса Мирного.


2. Дитячі оповідання Франка : зразок психологізації прози

2.1 Біографічні передумови створення дитячих оповідань

Відштовхуючись від заданої тематики аналізу в даній роботі, а саме виокремлення основних ліній психологізму дитячих оповідань, знаючи що вони за своєю направленістю мають автобіографічний характер, я пропоную для початку ознайомитися з біографічними передумовами створення даних оповідань. Адже саме вони надали письменнику творчого поштовху до написання дитячих оповідань.

Отже, Іван Якович Франко народився 25 серпня 1856 року, у сім'ї вправного ремісника-коваля Якова Франко та Марією Кульчицької, що походила з дрібної загонової шляхти. Дитинство Яся (Ясем або Мироном часто називали тоді Івана в родині) минуло в селах мальовничого Підгір'я –Нагуєвичах та Ясениці Сільній- в селянському оточенні. З батькового обійстя й від кузні, що знаходилось на високому горбі, у нагуєвицькому присілку Слободі, було видно все село. Чуйна дитяча натура всотувала все побачене та відчуте, пам'ять фіксувала постаті людей, що відвідували батьківську кузню чи гостювали в хаті, і їх розмови та розповіді, їх радощі і турботи.

Найраніші життєві враження супроводять людину весь вік, з роками стають колоритнішими й гострішими. Дитячі та юнацькі враження позначались на багатьох творах і працях Франка. Зрештою, на реально-життеву підоснову своїх творів вказував і сам Франко у автобіографії 1890 року: «Про новели свої скажу тільки одно, що майже всі вони показують дійсних людей, котрих я колись знав, дійсні факти, на котрі я дивився або котрі чув від свідків, малюють край образи тих закутків нашого краю ,котрі, я, як то кажуть, переміряв власними ногами. В такім розумінню - всі вони частки моєї автобіографії».

Варто підкреслити, що тривалий розвиток солеварного промислу в Нагуєвичах та околиці впливав на психологію мешканців, які традиційно, із покоління до покоління, виявляли своєрідну симпатію до робітників. Вона була заронена і вдушу малого Франка, якому довелося пізнати вже тоді робітників іншого промислу-нафтового-і згодом вперше їх змалювати.[9, c.170-178]

В дитинстві Франко чув перекази про колишні солеварні промисли в селах Нагуєвичі, Ясениця Сільна та інших, де топили з ропи сіль і формували в так звані «товпки» (є документальні свідчення про солеварні в цих місцевостях у 17 і 18 століттях); запам'ятав легенди про замок панів Туркулів ( такі пани справді існували і в 1770-х роках володіли Нагуєвичами); наслухався оповідань і пісень про гірських месників – опришків, на чолі з славним на весь край Довбушем, про таємничі печери з повними бочками червінців, призначених для бідноти…

Повз батькову кузню слався шлях із Борислава через Нагуєвичі до дальших сіл. У кузню заходило багато людей, особливо заробітчан, бориславських сезонних робітників(ріпників). Постійно бували в кузні односельчани, заїжджали селяни із сусідніх сіл. Яків Франко любив брати до кузні малого Івася, і той вслуховувався тут у розмови та розповіді, в яких відлунювався і тодішній «великий шум» народного гніву проти несправедливого ладу, і народна віра в перемогу правди. До кузні манили хлопця різні люди, що заходили сюди, й «ті веселі та сумні оповідання, котрих так багато можна було так наслухатися в татовій кузні».

Згадуючи ті «найщасливіші й найприємніші хвилі» свого дитинства, І.Франко відзначив, що батьки і трудове середовище рідного села запалили в його серці ті перші вогники, що потім розгорілися великим полум'ям посвяти всього його життя боротьбі за щастя трудового народу. Тобто маємо вже картину формування основної лінії психологізму творів—їх інтервертної направленості.

Поет назавжди зберіг у серці ніжну вдячність батькові за його мудру школу виховання, з гордістю згадував його як мужню натуру, що не зломилася під тиском нестерпної панщини і змогла промінитись душевною теплотою та щедрістю. Тобто письменник наголошує про вплив архетипу поведінки батька на своє життя і в першу чергу на свою творчість, який висвітлив як найточніше саме у дитячих оповіданнях.

Отже, письменник широко узагальнював типові явища тодішньої дійсності. Питання народної освіти, навчання і виховання дітей у школі і поза нею глибоко хвилювало письменника. В художніх творах і публіцистичних статтях він викривав антинародну реакційну систему навчання й виховання молодого покоління Галичини в умовах подвійного гніту – цісарської монархії і польської шляхти. Боротьбу за народну освіту революціонер - демократ Франко поєднував з боротьбою проти соціального і національного гніту. Він підкреслював, що освіта для трудящих стане доступною при справедливому, без експлуататорів, суспільному ладові. Освіта в умовах Австро-Угорській імперії була перетворена в знаряддя гноблення трудового народу. Тогочасна школа, як писав Франко, не ставила своїм завданням «образувати народ. По кількалітній науці виходять наші діти з тих шкіл такими ж темними, як і були, або. що гірше, виходять з щепленою в серці погордою до всього, що своє».[8, c.229-231]

У своїх автобіографічних оповіданнях-спогадах Франко реалістично відобразив антинародну політику в системі навчання й виховання в цісарській школі, яка калічила дитячі душі, створив хвилюючи образи своїх юних героїв.

Щоб зламати волю трудящих до визвольної боротьби, австрійські власті і польська шляхта не допускали української молоді до освіти. А тим, хто потрапляв до школи, доводилося відчути на собі весь тягар тієї системи освіти, яка робила з дітей покручів. «Наше виховання та освіта чи не є млинок, в котрий кладуть здорових дітей, а виймають покалічених дітей?» - писав Франко.[7, c.22-25]

Темі навчання і виховання дітей молодшого шкільного віку письменник присвятив низку творів, позначених рисами автобіографізму. Серед них були «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «У кузні».

Франко ніколи не забував важких років шкільної науки з безглуздим збурінням, пронизливим фізичним знущанням за найменшу провину. Обдарований природним розумом, доброю пам’яттю, він не відчував труднощів навчання. Та пригнічувала задуха шкільних приміщень, учителі-схоласти. «Науку подають в теперішніх школах,- писав франко у статті «Наші народні школи та їх потреби»,- не для того, щоб обрадувати чи навчити робітника потрібному і людському знанню, але тільки на те…, щоб умовити в нього покірність теперішнім несправедливим порядкам і утвердити його в темноті».

Письменник виявляє глибоке матеріалістичне розуміння науки, рішуче критикував поповіство і всих тих, хто замість наукових знань пропагував релігійні догми, затуманюючи ними голови учням. «Ви повинні знати, що наука, хотячи бути наукою, мусить відкинути віру…», - писав Франко. Люди науки повинні говорити народові глибоку правду без всяких фраз і моралізацій. «Оставте фрази і моралізації попам, котрі ними присолюють і приперчують свої догми! Наука не знає ніяких догм і не потребує за тим нічого присолювати ані приперчувати».[3, c.86,92-93]

Яка молодь, таке майбутнє народу», - твердив Франко і працював над тим, щоб молоде покоління було готовим до боротьби за революційне оновлення суспільства. Письменник мріяв про нове соціалістичне суспільство, «часи будучі, невідомі». крізь простір і час до нас линуть Франкові слова:

А як мільонів куплений сльозами,

День світла й волі засвітає,

То чень в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає.

У своїх статтях він чітко визначав свої вимоги щодо освіти і виховання дітей та молоді як майбутніх борців за щастя народу, вимагаючи відокремлення школи від церкви, доступності знань всім трудящим. Його діяльність в галузі дитячої літератури якнайтісніше пов'язувалася з суспільно-політичними поглядами і йшла в двох напрямках: як критика і теоретика та як автора дитячої книжки.

Починаючи з 1890 р., Франко активно працює в галузі літератури для дітей. Франко розповідає у своїх творах про талановитих, допитливих, наділених багатою фантазією, дітей, які позбавлені догляду, гинуть або живуть «не так, як у людей».[1, c.9-11]

Франка не тільки згадують, з гордістю називаючи провісником щастя, дружби і свободи, а й вдумливо вивчають його спадщину, починаючи з ліричних поезій і казок в молодших класах середньої школи і закінчуючи творами, що завоювали всесвітнє визнання в середніх та старших класах. Чимало його творів, уривки з них доступні дошкільнятам.

Видатний український революційно-демократичний письменник все своє життя присвятив найпрекраснішому, що може бути,- боротьбі за щастя свого народу. Сорок років трудився на ниві рідної культури. За цей час написав близько 6000 художніх і публіцистичних творів ,наукових досліджень. Вічним Революціонером, Титаном праці ввійшов він у вітчизняну і світову культуру.

І дивлячись на такий дорогий подарунок, що він лишив нам у вигляді своїх творів, можна лише дивуватися і приклонятися перед його духом та жагою до життя і запитувати себе «А скільки він ще міг створити шедеврів?», адже недарма кажуть що оцінити втрату можна тільки втративши. Це несправедлива данина часу і боротися з нею безглуздо, та ми можемо читати та перечитувати, кожного разу заново переживаючи долі героїв оповідань разом з автором, адже в кожному з них Франко лишив маленьку часточку своєї душі.