Спостереження над деревом уляглися іще в цілий ряд прислів’їв та приказок: „Верба пожиточніша від яблінки”, „Верба товста, та пуста”, „Вербові дрова, з-за ОрОрлева жона, з старої Сели корова – то й біда готова” і т. д.
Верба – улюблене дерево Великого Кобзаря. Вона надхненно і ніжно оспівана в чудових віршах і поемах поета. Це перлини лірики, в яких так виразно відчутні народні пісенні мотиви. Згадаймо:
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі...;
Між ярами над ставами
Верби зеленіють;
А над самою водою
Верба похилилась,-
Аж по воді розіслала
Зелені віти;
І над криницею верба
Нагнулася, як та журба;
І досі сниться: під горою
Між вербами та над водою
Біленька хаточка;
А верби геть понад ставом
тихесенько собі купають
Зелені віти.
А на вітах гойдаются
Нехрещені діти.
У титаря у садочку,
У яру, криниця
Під вербою... До криниці –
Не води напиться –
Ледве ходить титарівна
Трохи пожуриться.
„Калина так хизується красою...”
„Без верби й калини нема України”, - каже образне народне слово. Росте калина по тінистих лісах, в гаях і дібровах, на схилах, на узліссях і лісових галявинах. Калина полюбила українську землю, що має найбільш сприятливі умови для свого росту, а народ України шанує її за пишну вроду й цілющі властивості.
Калина – символ надійного життєвого опертя, родинного благополуччя і достатку. Калина символізує мужність і незламність духу у боротьбі за незалежність рідного краю. Балада часів Хмельниччини „Розлилися круті береги”:
„Гей, у лузі червона калина, гей, гей, похилилась,
Чогось наша Україна, гей, гей, засмутилась.
А ми тую червону калину, гей, гей, та підіймемо,
А ми ж свою славну Україну, гей, гей, та розвеселимо.
А рубінові плоди калини, за народними уявленнями, з давна символізували мужність людей, які проливали кров за Батьківщину в боротьбі з ворогами. До того ж насіння їх схоже на серце. У народі живуть легенди про сміливих дівчат, які заводили у непрохідні хащі заггони завойовників Батия, прирікаючи їх на загибель. Саме з крові цих самовідданих патріоток ніби й зросли калинові кущі. У легенді „Дівочий ліс”, наприклад, це мужня дівчинка Маринка. Завела вона турків-бусурманів у непрохідні метри, там вони й загинули. Але султан – турок стяв Маринці голову, заструменіла гаряча кров. І де та крівця на камінь впала – калиною стала.
Або така легенда:
То давним-давно було. В одному селі жила привітна й чарівна дівчина. Звали її Калинкою. Люди любили її за добре й щире серце.
Навесні Калинка, як завжди, пішла в ліс.Довгий, курний шлях пролягав до нього. Дай, думає, посаджу вздовж шляху якісь рослини. Викопала в гущавині лісу тонюсіньке стебло. щоб воно прижилося, Калинка аж від своєї хати носила воду з криниці та поливала. І почав розростатися великий кущ. Іде якось шляхом подорожній. Стомився та сів під кущем перепочити... Усміхнувся: спасибі тим роботящим рукам, що кущ посадили. Тут увесь кущ, немов від снігу, стрепенувся. Гульк – і враз кущ укрився білим білим – білим цвітом. Дивиться подорожній: що ж воно далі буде? Осипався цвіт, замість нього – ягоди червоні, як намистини виблискують.
І дива – в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на маленьке серце. Прийшла Калина до свого улюбленця і здивувалася зерняткам, а кущ нахилився до неї і шепоче: „Це на згадку про твоє обре серце. А щоб люди тебе не забули, подаруй мені своє ім’я, Калинку...”
Не злічити легенд, переказів, пісень та інших видів творчості про калину, створених народом. Народ втілив в ній насамперед образ вродливої ніжної дівчини – українки, в якої щедра душа, вірне серце. Дві сторони розвитку калини: весняне цвітіння і осіннє плодоношення стали об’єднаним символом. Його відобразив процес становлення юної дівцини до зрілої жінки.
На смак ягоди калини кислі і трохи гіркуваті. Але вони дуже корисні. Вони лікують багато хвороб: кашель, гнійну ангціну, гіпертонію, запальні процеси шлунка і кишечника. Свіжу зрізану кору кладуть на кровоточиві місця. Використовують і цвіт калини, оті білі пишні грона, які тішать око. З калини приготовляють багато смачних страв: пироги, кисіль, варення і компот теж з калини дуже смачний.
Калина – це символ рідної землі, отчого краю, батьківської хати.