Дослідивши творчість давньогрецьких та римських майстрів слова слід зауважити, що Феокріта, у його ідиліях про життя пастухів, плетух, «маленьких людей» цікавила щирість і простодушність людей, однак він висміював їхню грубість на неосвіченість. Майстер сатири Лукіан переважно жартував над показною мудрістю, яка насправді була не чим іншим як хитрістю та зажерливістю, а також безглуздістю влади.
Езоп у своїх байках засуджував силу, жорстокість та сваволю влади. Для цього він створював алегоричні образи: Вовка (символізував владу), Ягняти (символізував рабську покірність). Людську дурість байкар висміював завдяки образу Крука – недалекоглядної, довірливої людини; хитрість – завдяки образу Лисиці – втілення риси людини хитрої, корисливої, розумної, винахідливої; ледачість – образу безглуздої Цикади.
«Батько комедії» Арістофан викриває в своїй творчості нахабних політиканів, виводить на привселюдний сміх славетних філософів, які навчають, як довести, що чорне – то біле, зробити кривду правдою.
Римський комедіограф Плавт висміює римлян як недосконалий народ з багатьма вадами – здолійкуватістю, бундючністю, не доброчесністю. Він майстерно викриває недосконале в «довершеному».
Комедіограф Теренцій, який став основоположником сентиментальної комедії, пропагував доброту та лагідність у стосунках між людьми, не висміюючи їхніх недоліків.
Байкар Федр красномовно жартує у своїх байках над різноманітними людськими вадами: лінню, брехливістю, надмірною довірливістю, а також засуджує владу, яка принижувала простих людей.
Також, розглянувши латинські фразеологізми, переконуємось, що найбільше люди жартували над власною балакучістю, жадібністю, дурістю.
Таким чином, визначивши основні риси людей, над якими жартували стародавні, ще раз переконуємось у тому, що люди залишаються такими, як були, незважаючи на те, що пройшли віки, суспільство має все ті ж вади. Тому варто читати твори стародавніх письменників, щоб на прикладі їхніх героїв не повторювати чужих помилок, ставати мудрішими.
1. Арістофан. Комедії. – К.: «Дніпро», 1980. – С. 5.
2. Артемчук І. Літературні бувальщини // Педагогічна преса. – 1999. – № 8. – С. 16.
3. Езоп. Байки. Переклад із старогрецької. – К., 19961. – 184 с.
4. Качур Г. Езоп українською мовою // Всесвіт. – 1962. – № 5. – С. 98.
5. Підлісна Г.Н. Антична література: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1992. – 225 с.
6. Рогозинський В.В. Байки Езопа // Етносфера. – 1998. – № 12. – С. 26.
7. Франко І. Зібрання творів: У 50-ти т. – К., 1977. – Т. 8. – С. 548.
8. Тарасова А.І. На світі вже давно ведеться // Етносфера. – 1998. – № 11. – С. 42-45.
9. Цимбалюк Ю.В. Крилаті латинські вислови. – К.: Вища школа, 1976. – 190 с.