Василь Барка, безперечно, один із найбільших поетів діаспори. На жаль, у нас його твори досі не друкувалися. Але хіба це перший випадок, що українці у світі дивували світ величністю своїх творінь?! І, до речі, високих і найвищих вершин сягали не тільки митці, а й ті, що вершили свій труд у будь-яких інших сферах: науці, політиці, бізнесі, спорті. Вдома, на їх Батьківщині, про них знати не годилося. Не годилося, бо вони жили по той бік океану, бо вони... Дуже багато було цих різних підрядних “бо”. Не хочеться про них згадувати. Не хочеться,хоч, безперечно, треба. Треба “переступати” через муки свого сумління і каратися за свою необачність і безпринциповість. Якщо ми вміли відмовитися навіть від митця всесвітньої слави Олександра Архипенка, то нині мусимо вміти робити протилежне:повертати Україні славу її синів. Мусимо вміти повернути на рідну землю велику, розмаїту і дивовижну творчість Василя Барки.