Та я переконана, що жодного читача на залишать байдужим твори Рильського, написанi у перiод Вiтчизняної вiйни, в яких поезiя поета-патрiота пiднялася до найвищого звучання почуттiв, любовi i гнiву, кликала сильнiше стискати зброю помсти, вселяла вiру у неминучу перемогу. Найвизначнiшим твором цих рокiв є поема-ораторiя "Слово про рiдну матiр" (1941). У нiй Рильський постає перед нами схвильованим, люблячим сином, в якому бiль i горе його матерi - України сколихнули тi святi нацiональнi почуття, якi в попереднi роки поети мусили ховати в глибинах своїх душ, аби не носити тавра нацiоналiста:
Благослови той день i час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрiбними росами - сльозами.
Уже з перших рядкiв разом з автором переймаєшся гордiстю за нашу рiдну землю з її чарiвними краєвидами, могутнiм Днiпром, нiжною українською пiснею i високою культурою. Стає зрозумiлою теза, за якою культура - це те нетлiнне надбання нацiї, що є її найцiннiшим скарбом. I тому не дивно, що серед гарматного гуркоту звучить щире i високе уславлення видатних iмен представникiв рiдної культури: Шевченка, Сковороди, Котляревського, Франка, Лисенка, Заньковецької:
…Гаряча думка Кобзаря,
Що i в огнi не спопелiє,
I молоток Каменяра,
I струни Лисенка живiї,
I слави золота зоря
Круг Заньковецької Марiї!
Символом народного щастя i добробуту України, її високого культурного рiвня у творi виступають образи "рясного винограду" i "свiтла мудрої лампади".
Цi рядки уславлення рiдної матерi-України, її величної iсторiї глибоко хвилюють мене, тривожать серце причетнiстю до славної української нацiї. Тому так чуттєво вiдгукуються болем у душi наступнi рядки поеми, де йдеться про мiй народ, що знемагає "в болях ран" i вiдчайдушно бореться, але не падає на колiна перед могутнiми завойовниками:
Нi! Сили на землi нема
I сили на землi не буде,
Щоб потягти нас до ярма,
Щоб потоптати нашi груди…
Рiднiй Українi йдуть на допомогу народи-брати, i поет висловлює їм глибоку вдячнiсть i любов, утверджуючи непоборнiсть народiв, якi крокують до "спiльної мети". Час засвiдчив, що саме єднiсть братнiх народiв допомогла здолати фашистську навалу, як колись, об'єднавшись, князiвства Київської Русi скинули ординське ярмо. Тому нам зрозумiла i близька вiра поета у непереборну силу рiдного народу i нездоланнiсть Вiтчизни:
О земле рiдна! Знаєш ти
Свiй шлях у бурi, у незгодi!
Встає народ, гудуть мости,
Рокочуть рiки ясноводi!
Вершини світової літератури
Справді, Максим Рильський з молодих років і до останніх днів життя був гранословом, завжди був захоплений творчістю великих поетів минулого. Портрібно було мати мужність, чтоб писати ніжну лірику і суворі сонети та октави на той час. Вже через багато років Максим Тадейович, не маючи зла на своїх хулителів, через яких він відбув ув’язнення і, на щастя української культури, залишився живий, напише, що термін “неокласики прикладено було випадково і дуже умовно до невеличкої групи поетів та літературознавців”, а своїх критиків він називав усього лиш “дуже рішучими людьми”.
Максим Рильський мав неперевершений хист імпровізатора й чудово грав на роялі, навчившись цього у великого українського композитора Миколи Лисенка. Мабуть, саме цим пояснюється особлива ніжність, чистота, мелодійсність лірики Рильського. Найперше, що вражає в його віршах, - це багатство мотивів. До традиційних з української поезії Рильського долучив мотиви, почерпнуті з античної та західноєвропейської, а нові часи – з сучасного життя та його реалій. Його вірші багаті на літературні та філосовські ремінісценції, звертання до якісних і трагічних, але достоту земних людських почуттів.
Ясність світовідчуття, дитинне захоплення радістю життя проніс через усе своє життя. Навіть у вимушених обставинами змінах свого творчого кредо, коли, за його словами, “сучасність заговорила”, він насамперед вслухався у порухи людської душі, в глибини людських переживань. Поетичне слово в нього наснажене зосереджено думкою, енергією, закуте в класично прозорі й гармонійно виважені форми. Він на догоду часу не змінював свого ставлення до класичного розуміння майстерності поета, не збивався на манівці одвертого вульгаризаторства або псевдоноваторства, а вбачав свій шлях у вірності поетичній класичній традиції, засвоюючи нові впливи “як мисливець обережний”, за його словами.І навіть пишучі “симфонію мускулатур”, він намагався все-таки ловити музику часу. “Нове життя нового прагне слова”, - змушений був написати Рильський, але серед багатьох офіциозних, хоч і талановито написаних, поезій 30-50-х років раз у раз з‘являються справжні шедеври, які навічно залишають Рильського серед видатних поетів сучасності.
Рильський сповідував символічну естетику, яка захоплювала його у творах Бодлера, Рембо, Малларме, Верлена, Блока та Анненського. Саме від символізму, а також від української народної пісні взяв поет музикальність своєї поезії. Навіть його сонети надзвичайно пісенні, мелодійні. Завдяки Рильському та неокласикам українська поезія зрівнялася із західноєвропейською у використанні найскладніших форм вірша – терцини, октави, сонета, різних метричних засобів – від гекзаметра до верлібра. Особливою майстерністю відрізняються сонети Рильського, в яких він немов вигострював його творчості, “може, саме тому Рильський вибрав сонет та дав йому ще один вислів, цим разом вислів української туги за визволенням із провінціялизму, “за великою землею” культури.
Прагненням до “великої землі” культури, до краси й повновагості слова, до мудрості народу позначене усе творче життя видатного поета. Максим Рильський був душею і совістю свого народу. Він був не просто поет, а мислитель, філософ, мудрець і працелюб, який зі свого Голосієва у Києві, мудро примружившись, бачив увесь світ, але ніколи не забував своєї Романівки. Тому й міг, осягнувши вершини світової культури, заповісти своїм нащадкам:
Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Політь бур’ян. Чистіша
Від сльози.
Вона хай буде. Вірно
І слухняно
Вона щоразу служить вам,
Життям.
Хоч і живе своїм живим
Життям.
Прислухайтесь, як океан
Співає –
Народ говорить.