Смекни!
smekni.com

Краса рідної природи в ліриці С.О.Єсеніна “Відгомоніла золота діброва” (стр. 2 из 2)

3. Словникова робота

Діброва - невеликий, частіше листяний, ліс.

Епітет - художнє означення, яке надає виразу образності та емоційності.

Метафора - перенесення ознаки живого предмета на неживий.

Цезура - постійна пауза.

Ландшафт - загальний вигляд місцевості, картина, яка відображає природу (пейзаж).

Гіпербола - перебільшення певних рис людини, властивостей предметів і явищ.

4. Робота з текстом

Завдання: виписати епітети, метафори, гіперболи.

Епітети: роща золотая, широким месяцем, голубым прудом, юности веселой.

Метафори: отговорила роща, веселым языком, равнины голой, души сиреневую цветь, милым языком, журавли не жалеют, грезит коноплянник.

Гіперболи: горит костер рябины, не обгорят кисти.

Учитель. Епітети, метафори і гіперболи допомагають поетові красиво описати осінній пейзаж, прощання журавлів з рідними краями.

Звучить грамзапис "Отговорила роща золотая".

Учитель. Ми знаємо, що природу у своїх творах описували не лише письменники, поети, а також і художники. Кого із художників ви можете назвати?

Учень. Левітан, Куїнджі, Саврасов, Шишкін, Полєнов.

Учитель. Ось перед вами картина Левітана "Золота осінь". Хто із вас може усно описати, цю картину?.

Учитель. А тепер подивіться на картину нашого відомого українського художника Архипа Івановича Куїнджі, яка має назву "Березова діброва".

Опишіть усно цю картину...

Учитель. Дивовижна річ: суто російський, рязанський парубок, який, здавалося б, далеченько стоїть від української ментальності, все ж дуже гармонійно входить у наше світосприйняття. Маючи на увазі і сучасників Єсеніна і поетів наступних поколінь, Павло Тичина писав: "Сергій Єсенін! Кого поставити мені в один ряд з ним - таким високообдарованим, самобутнім співцем Росії? Тогочасна поетична думка України відчувала на собі його воістину земний, сонячний вплив. На підтвердження цього я назву співзвучне ім'я нашого улюбленого українського поета Володимира Сосюри. Проминули літа, але й у наші дні не згасла ваблива сила дзвінкого єсенінського слова. А сила ця не лише лірична. Нехай же наше молоде покоління вчиться в нього чистої, ясної любові до своєї Батьківщини.

Д. Павличко назвав Єсеніна "метеором російської поезії". "Здавалося, - писав він, - ніколи не промине лоскотне оп'яніння, яке залишали в серці інтимні вірші цього найвидатнішого російського лірика. Єсенін проходив через нашу душу, як нещасливе, але незабутнє перше кохання. Він зворушував безпощадною правдою своїх почувань, за якими видно було трагедію скривдженої любові", "і особливо дороге нам те, – визначає Д. Павличко, – що твори Єсеніна оспівували єдність людини з природою, нам дороге виховання людини в дусі пошани до природи, виховання, яке має так само патріотичний сенс".

Вірші Єсеніна перекладав нашою "солов'їною мовою" Володимир Сосюра, гарні переклади зробили згодом Володимир Коломієць, Василь Юхимович, Леонід Вишеславський, Костянтин Житник.

Учні читають переклади К. Житника та В. Коломійця (див. додаток).

Учитель. Дмитро Павличко порівнював єсенінські фарби із сучасною природною бідою, пов'язаною із забрудненням повітря, води.

Трагедія природи обертається і трагедією людських душ, які теж забруднені і потребують єсенінської "блакиті".

Учень читає вірш Д. Павличка "У хаті Єсеніна".

V. Конкурс на кращого читця віршів С. Єсеніна

VI. Оцінювання та висновок

Учитель. З роками дедалі глибше розуміємо ми єсенінську любов до отчого краю, його вболівання за долю рідної природи, турботу за збереження її краси. Про це гарно сказав Д. Павличко у вірші "У Сергія Єсеніна":

Тільки нині ми відкрили рису,

Де заліг твій невимовний біль,

Коли людство, як твою актрису,

Шарфом диму стис автомобіль.

Струп'ям нафти вкрились океани,

Трутизняним хмар'ям - небеса...

Лиш твоя береза рано встане,

Вмиє світ лише її роса.

Море знов зеленим листям бризне,

І поллється в душі нам блакить,

У твоїй любові до Вітчизни

Сто віків є чим на світі жить.

Додаток

***

Відгомоніла золота діброва

Беріз веселих словом шелестким.

І журавлі у небі вечоровім

Вже не жаліють більше ні за ким.

Кого жаліть? Та кожен - подорожній

В цім світі: зайде і полишить дім.

Про всіх, що зникли, марить дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою самотній на рівнині голій,

А журавлів односить вітер вдаль.

Я повен дум про юність смагночолу,

Хоча нічого, що пройшло, не жаль.

Не жаль тих літ, які на вітер кинув,

Не жаль душі бузкову рясновіть.

В саду пала багаття горобини.

Та не снага когось йому зігріть.

Не обгорять у горобини грона,

Від смаготи не пропаде трава.

Як дерево ласкаво листя ронить,

Так я роню смутні мої слова.

І якщо час із вітровієм в змові

Згребе у жмуток їх, як зайвий біль...

Скажіть ви так..., що золотій діброві

Відгомонілось любо серед піль.

(Переклад з російської

Володимира-Коломійця)

***

Відгомоніла золота діброва

Веселою говіркою беріз.

І журавлі в годину вечорову

Летять у вирій без жалю і сліз.

Кого жаліть? Усякий подорожній:

Прийшов, зайшов і знов полишив дім.

І вже за ним сумує дика рожа

З широким місяцем над ставом голубим.

Стою, дивлюсь на скошену рівнину,

А журавлів несе вітрами вдаль,

Я повен дум про юність чарівливу;

Хоча мені минулого не жаль.

Не жаль тих літ, що я на вітер кинув.

Не жаль душі бузкової суцвіть.

В саду горять багаття горобини.

Та їх вогнем нікого не зігріть.

Не обгорять на горобині грона,

Не пропаде від пожовті трава.

Як дерево тихенько листя ронить,

Так я роню сумні мої слова.

І вже як час розвіє, мов полову,

Оті слова, що людям я приніс,

Скажіть тоді, що золота діброва

Відгомоніла мовою беріз.

(Переклад з російської

Костянтина Житника)