З чесноти скромної безчесний глум…» [ ІІІ, 1].
Монолог Гамлета закінчується роздумами про природу вагань. Перед нами постає розум героя, який аналізує не тільки дійсність і своє положення в ній, але й характер своїх думок. Він намагається осмислити свої переживання та дати аналіз свого стану. Тут принц приходить до сумного висновку. Обставини вимагають від нього дії, але роздуми обтягують його волю:
«Так розум полохливими нас робить,
Яскраві барви нашої відваги
Від роздумів втрачають колір свій,
А наміри високі, ледь зродившись,
Вмирають, ще не втілившись у дію» [ ІІІ, 1].
Гамлет зізнається, що надлишок думок послаблює його здатність до дії, але він не відмовляється від свого обов’язку. Моральні принципи не дозволяють йому зробити жахливий вчинок і він весь час бореться із собою подумки.
Як вже було зазначено, монолог «Бути чи не бути» – момент найбільших роздумів і вагань героя п’єси. Але чи зупиняється думка Гамлета на цьому чи це лише перехідний етап до подальшого розвитку подій? Дія п’єси показує, що, наскільки б важливим не був монолог, наскільки б глибокими не були думки героя, на цьому духовний розвиток героя не завершується.
Далі у ході дії наступає кульмінаційний момент. Відбувається вистава п’єси, яка виконує функцію «пастки», щоб показати: винний король чи ні.
Поведінка Клавдія, який перервав виставу, не залишає ніяких сумнівів у його причетності до злочину. Бо як писав Й. Шиллер: «Істина – це дзеркало, відображення якого нестерпно для лицемірства». Тепер вони обоє, Гамлет і Клавдій, знають про одне одного головне.
Ця подія поселила в Гамлеті впевненість у вині короля, і тепер, здається, ніщо не може зупинити принца. Він зустрічає Клавдія, ідучи на зустріч до матері. Принц застає короля під час молитви. Але вбити Клавдія тепер – значить направити його душу до раю. Не такої помсти прагне Гамлет. Він жадає для вбивці батька найгіршої участі. Тому він залишає Клавдіє життя.
Король у свої молитві-монолозі відкриває всю сутність свого єства. «Пасткою» Гамлет хотів пробудити совість Клавдія. Але чи є в нього совість? Напевне, що ні. Він молиться не заради покаяння, а лише хоче скинути з себе провину. Дивлячись на свою руку, король питає: «Невже б забракло в небесах дощу / її омити, щоб була як сніг?» [ІІІ, 3] Оскільки Клавдій не хоче відмовитися від здобутків, які отримав кривавим шляхом, він не вірить у можливість свого прощення: «Чи ж можна / І розгрішитись, і спожити гріх?» [ІІІ, 3]. Тому, в роздумах впевнившись у безглуздості наміру вимолити прощення, король каже: «Слова, що без чуття в далеку путь / Я вирядив, до неба не дійдуть» [ІІІ, 3].
Монолог Клавдія є паралеллю до монологу Гамлета «Бути чи не бути». Їх порівняння відображає різницю моральних цінностей двох героїв. Але у цих монологах існує одна подібність. В них обидва герої вирішують для себе, як їм поводитися: Гамлет – чи іти на ризик пов'язаний з боротьбою, а Клавдій – чи визнати провину і покаятися? Обидва монологи виявляють внутрішній світ персонажів, шляхетність одного і ницість іншого.
Ці два монологи переплітаються ще в одному аспекті. В них викриваються пороки людського суспільства. Як Гамлет нарікає на «гніт можновладця», «гордія зневаги», «Властей сваволю», « тяганину суду» [ ІІІ, 1], так і Клавдій говорить:
«На цім продажнім світі золотою
Рукою злочин відхиляє суд
І нечестиво надбаним багатством
Закон купує» [ІІІ, 3].
Але король, на відміну від принца, не нарікає на недосконалість суду та влади. О. Анікст пише: «Він вважає, що в порочному світі несправедливість природна, і якщо гріх має підтримку закону, то чому б і йому не заручитися підтримкою небес» [4, ст.173].
Упевненість у причетності короля до смерті батька, породжує в Гамлеті більшу рішучість:
«…Тепер я б міг
Напитись крові теплої й такого
Накоїти, що білий день здригнувся б,
Уставши вранці» [ІІІ, 2].
Він жорстоко відкриває очі матері на її пороки; думаючи, що за завісою у спальні матері стоїть Клавдій, вбиває Полонія.
Але Клавдій діє швидше ніж Гамлет. Він наказує Розенкранцу та Гільденстерну доправити принца до Англії, начебто щоб не терпіти «риск безуму» [ІІІ, 3]. Насправді Клавдій надсилає королю Англії, як своєму васалу, листа, в якому наказує вбити Гамлета.
Принц зрозумів намір короля і влаштовує все на свою користь. Покараними залишаються змовники короля, Розенкранц і Гільденстерн.
Після цих подій починається нова, завершальна фаза дії в трагедії. У ній ми бачимо Гамлета на рівнині в Данії. Він спостерігає прохід військ Фортінбраса територією Данії на війну до Польші. Для принца це спричинило новий привід для роздумів.
Він, порівнюючи себе з мужнім, відважним та честолюбним Фортінбрасом та його безстрашним військом, як і в монолозі першого дії, Гамлет знову дорікає собі:
«…У мене Забито батька, матір у ганьбі,
І серце, й розум збурені до краю,
А я, приспавши їх, дивлюсь байдуже
На тисячі приречених людей,
Що ради вигадки й пустої слави
В могилу йдуть, як в постіль…» [ІV, 4].
І дійсно вже пройшло не мало часу з того моменту, коли Гамлет заприсягся в будь-що помститися за підступну смерть батька. Як і в монолозі «Бути чи не бути» він замислюється над питаннями, які вже давно хвилюють його. Розум для нього – це найвища відзнака людини, і сила його в тому, що він знаходить рішення життєвих питань і показує людині дорогу до дії:
«Чи ж то людина, хто найбільшим благом
Вважає їжу й сон? Тварина, й годі.
Творець, який думками наділив нас, -
Що бачить крізь віки, дав не на те
Нам здібності та богорівний розум,
Щоб гнив він у безділлі» [ІV, 4].
Цей монолог є своєрідним продовженням монологу «Бути чи не бути». Роздуми про природу вагань, якими завершується монолог «Бути чи не бути», у цьому монолозі показуються так:
«…Чи тваринне
Тут забуття, чи полохка розважність,
Що без кінця все зважує кінець?
На частку глузду міркування містить
Три частки боягузтва» [ІV, 4].
Тут вже дається чітка відповідь на те, що в монолозі «Бути чи не бути» залишилося невирішеною проблемою:
«…Я не знаю,
Чому лише тверджу: «Це слід зробити»,
Дарма що є причина, воля й сила,
Аби зробити…» [ІV, 4].
Але наприкінці твору він нарешті знаходить у собі тверду рішучість: «О, вже час, / Щоб роздум мій чи вбравсь у кров, чи згас!» [ІV, 4].
Повернувшись додому Гамлет, переживає ще одне потрясіння: померла Офелія. ЇЇ брат Лаерт, вважаючи Гамлета винуватцем всіх лих своєї сім’ї, викликає принца на дуель. Гамлет, хоч і усвідомлюючи жах і несправедливість своїх вчинків стосовно Офелії та Полонія, погоджується на двобій. Саме це і потрібно було підступному Клавдію. Він підготував для свого племінника подвійну пастку: налив до бокалу вина, призначеного принцу, отрути та отруїв меч Лаерта, яким він мав вбити Гамлета.
В заключній частині трагедії доля внесла свої корективи. Вино з отруєного бокалу вирила Гертруда, Гамлет і Лаерт поранили одне одного отруєним мечем, а Клавдій врешті-решт отримав справедливе покарання. Тепер, коли Гамлет помирає, йому важливо, щоб всі пізнали суть таємниць королівської родини. І це він заповідає своєму другові Гораціо.
Отже, ми бачимо, що хоча автор змальовує трагічне бачення сучасної йому дійсності, він сподівається, що у майбутньому прийдуть люди, які змінять суспільство на краще.
Висновки
У курсовій роботі були досліджені такі моменти: жанрова специфіка трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський», аспекти творчості письменника та соціокультурні особливості епохи, в яку він творив. Розглядаються погляди багатьох світових критиків на дану трагедію та її проблематику, а також функції монологів у трагедії.
У ході роботи було з’ясовано, що, хоча дія трагедії сягає Середньовіччя, її зміст пронизаний гуманістичними ідеями доби Відродження. Досліджуючи цю епоху, ми дійшли висновку, що це дуже суперечливий етап розвитку суспільства. З одного боку, її творці, гуманісти, поставили людину в центр всесвіту, вірили в її безмежні здібності, боролися за її політичне та духовне розкріпачення, за рівність людей у суспільстві. З іншого боку, більшість ідей гуманістів були утопічними через грандіозну невідповідність ренесансних уявлень реальності.
Аналізуючи творчість В. Шекспіра, ми з’ясували, що у ній відображені як здобутки так, і слабкості та обмеженості епохи Відродження. Це у повній мірі можна побачити у трагедії В. Шекспіра «Гамлет, принц Датський». Головний герой втілює філософську концепцію Шекспіра: жити потрібно за законами власної совісті. Образ головного героя у ній зображений у жорстоких протиріччях, які є відображенням поглядів драматурга на суперечливий характер сучасної йому епохи.
Під час розгляду художніх особливостей трагедії «Гамлет, принц Датський» ми визначили, що це є поетична драма, в основі якої лежить зображення кризи гуманістичного світогляду в епоху Пізнього Відродження. Художньою особливістю твору Шекспіра є те, що він уявляє собою філософську трагедію, тобто відображає пошуки відповідей на питання суперечливості людського існування. Образ Гамлета увійшов у світову літературу як вічний образ, оскільки містить у собі невичерпні можливості філософського осмислення буття.
Монолог як один із драматичних прийомів покликаний зобразити у трагедії всю складність ідейної суті трагедії «Гамлет, принц Датський». Монологи головних героїв, які є предметом дослідження роботи у загальному значенні в трагедії набувають узагальнюючого значення, концентруючи у собі вічні морально-філософські проблеми: життя і смерті, кохання і зради, волі та насилля, правди і лицемірства, совісті і ницості. Саме через монологи головних героїв ми можемо зрозуміти філософію головного конфлікту трагедії через призму сприйняття автора, а також простежити розвиток характерів героїв.
Список використаних джерел та літератури
1. Алексеев М. П., Жирмунский В. М., Мокульский С. С., Смирнов А. А. Істория зарубежной литературы. Средние века и Возроднение Учеб. для филол. спец. вузов. М., Висшая школа, 1978.